Тепер шляхи висвітлюють для людства!

Зійшли на сході зорі різнобарвні,

Немов стовпи, що ставлять при пожертвах,

Оці святі, блискучі й чисті зорі

Ворота в стайні темряви відкрили.

Хай завжди спонукають щедрі зорі

Своїм світанням щедрих на пожертви.

Нехай скупі лишаються без світла,

Не прокидаючись, сплять у пітьмі!..

Богині, добре впряженими кіньми

Ви раптом об’їжджаєте всю землю.

О зорі, на нове життя всіх сплячих

Ви будите і дво-, й чотириногих.

Де є й котра стара зоря, що нею

Встановлений річних частин порядок?

Коли розкішні зорі вже знялися

Однакові, не знайдеш, де є перша.

Давали здавна щастя світлі зорі,

Поставши своєчасно за законом.

Тим, хто офірував, співав молитву,

Вони багатство зараз дарували.

Вони всі йдуть однаково зі сходу,

Поширюючись скрізь з одного місця,

Прокинувшися, де закон панує,

Йдуть лавами богині, мов корови.

Вони однакові, разом виходять,

Забарвлені одноманітно зорі.

Потвору чорну тінями ясними

Вони – блискучі, чисті – покривають.

Дітей без ліку дайте нам, богині!

Небесні дочки, дайте нам багатства!

Прокинувшись у захисті безпечнім,

Батьками станемо синів хоробрих!

Пожертву даючи, до вас звертаюсь,

Блискучі дочки неба й закликаю:

Славетними зробіть нас серед людства!

Нам це дадуть боги, Земля та Небо.

Переклад Павла Ріттера

Гімн «До Сонця»

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

Коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

Оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! Ти нам світло приносиш,

Сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти нам заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повоз, сім коней упряг у ярма окремі.

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

Падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти Найкращеє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

Тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

А жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний, - він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Переклад Лесі Українки

Примітка: Сур’я (Сурія) - бог Сонця, Сонце, світове Око.

Гімн Агні

Батько всієї родини приносить поданки,

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,

В час, як дві матері його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті,

Шириться, ститься, кинувсь на вітки найвищі,

Швидше, все швидше… он кинувсь на нижчій знову.

Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!

Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоговить і вирує,

Ділить свій пломінь, і палить, і сорні сліди полишає.

Мчить, наче повіз,червоним пломінням вже неба сягає,

Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,

Що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже поданків! Ти маєш прекраснеє світло,

Коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! О, зглянься на наші благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,

ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо,

він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних,

Любо коли бога такого хвалити, що всім дає щастя,

Любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повізі кінь.

От, роз’ярившись, дерево їсть він і жевріє, - сяє.

Наче вода він біжить і гуде наче повіз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,

Що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється й землю він палить,

Він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,