Повітря не було й склепіння неба.
Що покривало? Де? Що захищало?
Була вода? Глибокая безодня?
І смерті не було, безсмертя – також,
Між днем і ніччю не було відміни,
Те дихало саме, одне, без вітру.
І більш нічого не було, крім того.
Вкривала пітьма пітьму споконвіку,
Цей всесвіт ввесь – мов океан без світла,
Той зародок, що хаосом був вкритий,
Один від сили спеки народився.
Любов спочатку виникла від нього,
Що стала першим для думок насінням;
Знайшли зв'язок між сущим і несущим,
У серці стежачи думками, мудрі.
Думок тих промінь наскрізь простягнувся.
Що нагорі було? І що зісподу?
Там сім’яносці, тут же – їх сприймання.
Зусилля знизу, зверху поривання.
І хто це знає, й хто про це повіда?
Звідкіль цей всесвіт народивсь та виник?
Боги пізніш за нього народились?
А як оце створилося, хто знає?
Світобудова ця звідкіль взялася?
Чи створено її було, чи йнакше?
В найвищім небі хто її пильнує,
Той, певно, зна чи, може й він не знає?
Переклад Павла Ріттера
Гімн до найвищого духа Pramatma
Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,
Що покривало усе те, чого не було ще?
Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні? –
Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило
Темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки
Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.
От же і все, що було. Його темрява вкрила,
Мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко,
Скрите в самому собі, і вродилось воно і зростало
Під своїм власним теплом. Тож найперше кохання
Все» пройняло, бо кохання – духовного світла первісток.
В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв'язок,
що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,
Що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?
Впало насіння, і сили зродились; внизу – народження,
Сила і воля – вгорі. Але хто теє знає?
Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?
Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.
Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,
З кого повстали безкраї світи, - чи створив він,
чи не творив їх, - він бачив усе з високості,
Він певне знає усе, а може, і він не відає?..
Переклад Лесі Українки
Примітки (за Лесею Українкою):
Етер – повітря.
Ріші – співці, що складали святі гімни.
Рігведа (з Пур-Вед)
Ничто не существовало: ни ясное Небо,
Ни величья свод, над Землёю простёртый.
Что же покрывало всё? Что ограждало? Что сокрывало?
Были ли то бездонные глубины вод?
Не было смерти и бессмертия не было.
Не было границ между днём и ночью.
Лишь Единый в своём дыхании без вдоха,
И ничто другое не имело бытия.
Царил Мрак, и всё было сокрыто изначала.
В глубинах Мрака-Океана бессветного.
Зародыш, скрытый в скорлупе,
Под жаром пламени в природу он развернулся.
Кто тайну познал? Кто её повестил?
Откуда, откуда это творение многообразное?
Сами Боги были рождены позднее.
Кто знает, откуда величье созданья?
То, откуда величье творенья возникло?
Его ли Воля создала; или была безвольна?
Великий сновидец в вершинах Неба,
Он знает, но, может быть, даже знает ли он?
Погружая взор в Вечность,
За пределы эонов основания Земли.
Ты был. И вот, когда подземный огонь
Пробьёт свою темницу, грани уничтожая,
Ты всё же будешь тем, чем изначала был.
Вне времени, Неизменным,
О, мысль бесконечная, Божественная вечность!
Переклад російською мовою О. Блаватської з
англійської (англомовний переклад із санскриту Колебрука)
Гімн до Йами
Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,
всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе;
всіх, що чинили добро, що любили його й боронили,
Правих, поважних батьків наших. Йама, прийми їх до себе!
Мудрих співців, що складали багато пісень в божу славу;
сонця сторожу, тих Ріші, поважних і правих,
Всіх їх до себе прийми ти, о Йама!
Переклад Лесі Українки
Йама (Яма, Йама-Уата) – бог, що живе на тім світі, бог померших душ (з пояснень Лесі Українки).
Гімн «До Світової Зорі»
На сході перше світло знову сходить
Із темряви, усталює порядок.
Хай променями зорі, доньки неба,
