Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Великобританія залишилась однією з провідних каїн світу, але все більше і більше почала поступатися своїм конкурентам на світовому ринку (не тільки традиційним – США, ФРН, а й новим – країнам Південно-Східної Азії). Капітали, кращі уми пливли за кордон. Країна знаходилась в умовах жорстокої інфляції. Постійним явищем стали страйки, які називали «англійською хворобою». Падав авторитет країни на міжнародній арені. Всі заходи, які здійснювались британськими урядами, більше нагадували невеликий косметичний ремонт, а в цей час країна поступово йшла на дно. Всі розуміли, що необхідно вживати яких заходів, але ніхто чітко не уявляв собі, що саме треба робити. Саме тою людиною, яка знала, стала лідер консервативної партії М.Тетчер. Вона йшла до влади, як сама заявила «з одним чітким наміром:змінити Британію. Перетворити її із суспільства утриманців в самостійне. З країни, яка звикла випрошувати що-небудь для себе, в країну людей, звикших досягти самостійно. З країн сидячої і чекаючої невідомо чого, в країну енергійно діючих людей».
У 1979 р. на виборах до парламенту консерватори отримали перемогу і М.Тетчер стала прем’єр-міністром. Це була перша жінка на цій посаді.
Т.Тетчер (дівоче прізвище Робертс) народилася 13 жовтня 1925р. в родині бакалійщика. Після закінчення школи вчилася в Оксфордському Університеті, де вчила органічну хімію. З 10 років вона виконувала різні доручення відділення консервативної партії міста Грантема. В Оксфорді активно працювала в університетській організації консерваторів, була її президентом. З 1947-51 рр. працювала хіміком-дослідником. В 1950 р. вперше висунула кандидатуру на виборах до парламенту, але зазнала поразки. В 1953 р. вона закінчує навчання з курсу юриспруденції і до 1957 р. займається адвокатською діяльністю. В 1959 р. вона нарешті була обрана до парламенту. В 1975 р. М.Тетчер стає лідером консервативної партії.
Для того, щоб вивести Великобританію з соціально-економічного застою М.Тетчер вважає за необхідне: по-перше, зупинити інфляцію; по-друге, знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи; по-третє, звести до мінімуму державне втручання в господарські та соціальні справи; по-четверте, «приборкати» профспілки, які, за переконанням консерваторів зосередили «надмірну владу». Висунута програма передбачала, таким чином, докорінні зміни у соціально-економічній політиці уряду.
Кабінет М.Тетчер неухильно і послідовно втілював програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємству, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку і регулюванні господарчих процесів при обмеженні підприємницької діяльності держави. Уряд приступив до систематичного обмеження націоналізованого сектора економіки. У приватну власність поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Суттєво зменшувалися податки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, зокрема скорочення соціальних програм.
Уряд розгорнув наступ на права профспілок. Прийняті парламентом у 1980 та 1982 рр. закони про зайнятість ускладнювали процедуру оголошення і проведення страйків, передбачали судове переслідування організаторів страйків, ускладнювали пікетування підприємств. Зборонялись всі види страйків солідарності, відмінялось правило про переважний прийом на роботу членів провідної на донному підприємстві профспілки; скасовані угоди про мінімальну гарантовану заробітною платню; представники профспілок були усунуті від участі в роботі консультативних урядових комісій з питань економічної та соціальної політики.
Заходи уряду викликали неоднозначну реакцію. Вони тільки через певний час почали давати економічні результати, зате відразу забезпечили матеріальні інтереси широких верств населення. В 1979-1981 рр. Великобританію охопила економічна криза в поєднані з інфляцією (ціни зростали в середньому на 13% за рік). Значних масштабів набуло безробіття (за 1980-1982 рр. кількість безробітних зросла на 1,5 млн. до 3,3 млн. чол.). Становище уряду залишалося тяжким, він зазнав критики насамперед з боку профспілок і лейбористської партії. Навіть у консервативній партії були глибокі розбіжності стосовно політики кабінету. Щоб домогтися згуртованості своєї «команди», М.Тетчер неодноразово доводилось оновлювати склад уряду.
Однак з 1982 р. економічне становище почало змінюватись на краще, а з 1985 р. почалося його піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Помітно знизилися темпи інфляції (зростання цін знизилося з 18% в 1980 р. до 5 % в 1983 р.), почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн. у 1985 р. до 2,3 млн. у 1988 р.) Різко зросла продуктивність нації. Успіхи у 80-х років у розвитку британської економіки називають «англійським дивом». Це явище мало, надзвичайно, свої причини і передумови. Зокрема великі кошти вкладалися у переоснащення промисловості з урахуванням досягнень науково-технічної революції, а в сфері бізнесу було скасовано чимало обмежень. Розбудові економіки сприяла фінансова політика, спрямована на стримування інфляції й залучення іноземного капіталу.
Нарешті, помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів, відкриття і розробка родовищ нафти у Північному морі поблизу Шотландії. Великобританія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, що раніше потребувало величезних коштів, а й стала експортером нафти і нафтопродуктів, увійшовши до першої десятки нафтодобуваючих країн. Прибутки від продажу нафти досягли 10 млрд. фунтів стерлінгів і ці кошти дали можливість фінансувати програми допомоги безробітним. Внаслідок цього значно зменшилась зовнішня заборгованість Великобританії, збільшився золотий запас, піднявся курс фунта стерлінгів.
Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічна прибавки до заробітної платні становили 7-8%. За 80-ті рр. кількість акціонерів потроїлися і кожен третій британець став власником акцій. Відсоток домовласників за той же час збільшився на 52 до 66, при цьому з тих, хто викупив муніципальні дома і став їх власником, 44% - це кваліфіковані робітники. За цим показником Великобританія наблизилась до рівня США.
В той же час нижчі верстви населення більш програли, збільшилась кількість людей які живуть на межі бідності. В наслідок зниження витрат на освіту незадоволення висловлювала інтелігенція.
В цілому підвищення матеріального рівня населення більш сприяло пом’якшенню соціальних суперечностей. У 80-ті рр. спостерігається різкий спад страйкового руху, скоротилася численність профспілок. Останнім великим страйком був загальний страйк гірників, що тримав майже рік – з березня 1984 р. до березня 1985 р. Національна спілка гірників оголосила його на знак протесту проти рішення влади закрити деякі економічно нерентабельні шахти. У ньому взяло участь понад 180 тис. шахтарів. Він перетворився в один з найгостріших і най триваліших конфліктів у сучасній англійській історії. Страйк тривав, незважаючи на те, що судові органи визнали його незаконним. Проте досягти успіху шахтарі не змогли. Уряд виявив непохитну твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (недаремно М.Тетчер одержала у пресі призвістко «залізної леді»). Поступка шахтарям, вважала влада спровокує подібні вимоги робітників інших галузей промисловості, а це підірве антиінфляційну політику і загалом шкоди справі економічного піднесення. І, якщо тверда позиція уряду консерваторів на чолі з Е. Хітом в 1974 р. у відповідь на хвилю виступів робітників, насамперед шахтарів, коли уряд перевів значну частину промислових підприємств, на триденний робочий день і різко скоротив подачу електроенергії для побутових потреб, пояснюючи це егоїзм шахтарів, призвела до поразки консерваторів на парламентських виборах, то М.Тетчер знайшла підтримку серед населення. З одного боку, багато людей рахувало кожну копійку, але з іншого боку, хоча і йшов страйк, опалювання і світло не вимикались, не страйкували сміттярі, на вулиці було чисто. А більшість людей похилого віку були миритися з матеріальними нестатками, якщо їм забезпечено порядок.
Дякуючи проведеній політиці консервативна партія на чолі з М. Тетчер змогла одержати перемогу на парламентських виборах 1983 і 1987 рр. До 1990р., тобто 11 років, М. Тетчер очолювали уряд, що після 1827 р. було рекордом. А після виходу у відставку їй було подаровано звання баронеси королевою Великобританії.
