Стадії лихоманки і заходи для зниження температури тіла

Розрізняють 3 стадії лихоманки.

1. Стадія підвищення температури тіла. Триває декілька годин, днів, тижнів.

Патогенез. Характеризується тим, що теплопродукція перевищує тепловіддачу. Тепловіддача зменшується вна­слідок звуження периферичних судин, зменшення припли­ву крові до шкіри, гальмування потовиділення, зменшення віддачі тепла шкірою. Внаслідок зменшення припливу крові до шкіри її температура знижується, іноді на кілька градусів. Це приводить до збудження терморецепторів шкіри і виникає озноб.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на озноб, голов­ний біль, слабкість, розбитість, біль у м'язах, посилене серцебиття, задишку, спрагу. Іноді спостерігається блідість шкіри, ціаноз кінцівок. Пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або підвищений. Дихання прискорене, поверхневе. Язик обкладений. Іноді виникають закреп, за­тримка сечовиділення. У цій стадії гарячки у хворого можуть спостерігатися непритомність, збудження, марення, галюцинації.

Догляд за хворими. У цей період слідкують за пульсом, артеріальним тиском, диханням, станом притомності, фі­зіологічними відправленнями, шкірою. Такі хворі звичай­но знаходяться на суворому постільному режимі, їх не­обхідно постійно зігрівати: тепло вкрити ковдрою, обклас­ти теплими грілками, давати у великій кількості гарячі напої (чай, морси, відвар шипшини, соки). Багато уваги слід приділяти харчуванню таких хворих, їм треба дава­ти рідку або напіврідку висококалорійну їжу, багато соків. Годувати хворих слід невеликими порціями, 5—6 разів на день.

II. Стадія збереження сталої температури тіла на високому рівні. Триває від декількох годин до декількох тижнів, залежно від виду хвороби та реактивності організму.

Патогенез.На початку стадії процеси теплоутворення та тепловіддачі приблизно врівноважені. У подальшому тепловіддача збільшується, переважаючи теплопродукцію, температура тіла не підвищується. Включення тепловіддачі відбувається за рахунок розширення периферичних судин, тому блідість шкіри поступається місцем її почервонінню. У хворого виникає відчуття жару.

Клінічна картина. Хворий скаржиться на відчуття жару, головний біль, біль у м'язах, спрагу, відсутність апе­титу. Можливе почервоніння шкіри, на дотик вона стає га­рячою. Пульс прискорений. Артеріальний тиск нормальний або знижений. Дихання прискорене, поверхневе. Язик су­хий, вкритий густим білим нальотом, при поганому догля­ді може дати тріщини. Іноді виникають явища психічного збудження хворого, запаморочення, непритомність.

Догляд за хворими такий, як і при І стадії гарячки, з певними особливостями.

Заходи, що зменшують гарячку і головний біль: холод­ні водно-оцтові примочки на голову, міхур з льодом на голову, обтирання тіла хворого водою кімнатної темпера­тури з додаванням оцту, вологе обкутування оголеного хворого, оголювання хворого та включення вентиля­тора. При гіпертермії важкого перебігу, що не піддається ніяким лікувальним заходам, рекомендують: обкладання хворого міхурами з льодом, внутрішньовенне введення охолодженого ізотонічного розчину натрію хлориду, кліз­ми з холодною водою.

За призначенням лікаря хворому дають жарознижуючі медикаментозні препарати.

Вживання рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий вживає суль­фаніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у вигляді піску або камінців, слід давати йому лужне пиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрію гідрокарбонатом). Якомога більше обмежити кухонну сіль. Потреба у вітамінах у цей час підвищується, тому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини.

Хворий у II стадії гарячки часто буває дуже збудже­ним, тому важливо пильно стежити за хворим. Ліжко треба огородити бічними сітками.

Через брак слиновиділення у гарячкових хворих часто спостерігається сухість слизових оболонок ротової порож­нини аж до утворення кірок та тріщин на губах та язиці. Тому слід обробляти ротову порожнину 3 % розчином на­трію гідрокарбонату, 10 % розчином бури на гліцерині, змащувати губи вазеліновою олією. З метою видалення з поверхні шкіри продуктів обміну, що накопичилися, і для покращання видільної функції шкіри слід робити во­логе обтирання хворого. Своєчасно змінювати вологу натільну та постільну білизну. Хворі в цій стадії, як прави­ло, слабкі, немічні, перебувають на постільному режимі. Тому не слід забувати своєчасно подавати їм судна та сечоприймачі.

III. Стадія зниження температури тіла. У цій стадії утворення тепла в організмі знижується, а тепловіддача зростає. Зниження температури тіла може відбуватися двома шляхами — критичним та літичним.

Критичне зниження температури тіла. Хворий, як правило, перебуває у важкому стані. Тем­пература тіла може швидко, протягом декількох годин, знижуватися з 41—40 °С до 37—36 °С. У цей час може виникнути гостра серцева та судинна слабкість (колапс), що може викликати смерть хворого. Вона проявляється певною клінічною картиною. Хворі скаржаться на слабкість, відчуття холоду, ознобу, похолодання кін­цівок, спрагу, головний біль, безсоння, серцебиття, за­дишку. При об'єктивному дослідженні виявляють блідість шкі­ри, яка пізніше стає ціанотичною. Вона вкривається хо­лодним липким потом. Кінцівки холоднішають. Пульс при­скорений, слабкого наповнення (нитковидний пульс), ар­теріальний тиск падає, іноді до загрозливих цифр, дихання стає прискореним та поверхневим. Хворий непритомніє, зіниці розширюються, можуть виникнути судоми.

Догляд за хворими у цій стадії буває загальним та спе­ціальним. Загальний догляд включає зігрівання теплими грілками і великою кількістю теплого питва. Оскільки піс­ля цього з'являється потовиділення, хворого необхідно об­тирати сухим рушником, часто переодягати у суху чисту білизну, перемінювати постільну білизну. Спеціальний догляд включає спостереження за пуль­сом, артеріальним тиском, диханням, станом притомності, фізіологічними відправленнями організму. Для покращан­ня кровопостачання мозку необхідно, щоб голова хворого знаходилася нижче ніг, тому слід прибрати подушку, ніжний кінець ліжка підняти на 30 - 40 см.

Літичне зниження температури тіла з високих до нор­мальних цифр відбувається протягом 2—3 діб. Стан хво­рого поступово покращується. У цей час він потребує ве­ликої кількості рідини, висококалорійної вітамінізованої дієти, частої переміни постільної та натільної білизни через надмірне потіння хворого.

Боротьба з гіпертермією (гіперпірексією)

Гіперпірексія або гіпертермія — це надто високе (понад 41 °С) підвищення тем­ператури тіла, що може призвести до важкого стану хво­рого або навіть до його загибелі.

Фізичні методи боротьби з гіпертермією вклю­чають повітряні ванни при відкритому вікні (навіть узим­ку), обдування тіла за допомогою вентилятора, вологе обкутування всього тіла хворого, іноді у поєднанні з включенням вентилятора, обтирання тіла водою з оцтом, холод­ний компрес (оцтово-водяний) на голову, застосування міхура з льодом, який кладуть на голову, на ділянки, де розташовані великі судини (печінка, верхня третина пе­редньої поверхні стегна); обкладання усього тіла міхурами з льодом, застосування клізм з холодною (10—15 °С) водою.

Медикаментозні пре­парати (жарознижуючі)вводять тільки за призначенням лікаря.