Методика вимірювання температури тіла

Людині, як і теплокровним тваринам, притаманна по­стійна температура тіла, що не залежить від температури навколишнього середовища. Це забезпечується складними процесами терморегуляції, що зумовлюється рівновагою між процесами теплоутворення та тепловіддачі.

Теплоутворення є в основному хімічним процесом. Прицьому джерелом утворення тепла є процеси окислення (спалення) ендогенних вуглеводів, жирів, частково — біл­ків усіх клітин організму, переважно скелетних м'язів та печінки. Цей процес регулюється центральною нервовою системою (в першу чергу — гіпоталамо-гіпофізарною си­стемою), симпатичними волокнами центральної нервової системи, гормонами залоз внутрішньої секреції: щитовид­ної — тироксином, надниркових — адреналіном.

Тепловіддача — процес в основному фізичний. Тепло віддається зовні процесами випромінювання та випаро­вування вологи з поверхні тіла (80 % тепла втрачається шкірою), випаровування води у процесі дихання (19%), 1 % тепла втрачається з сечею та калом.

При підвищенні температури зовнішнього середовища теплові рецептори, що знаходяться у шкірі та внутрішніх органах, подають аферентні сигнали до центру терморе­гуляції, який знаходиться у гіпоталамусі. Звідси йдуть еферентні сигнали, переважно по симпатичних нервах. Це призводить до зменшення теплопродукції (зниження ін­тенсивності процесу обміну речовин), збільшення тепловіддачі: розширюються кровоносні судини тіла, що веде до посилення випромінювання тепла та потовиділення.

При зниженні температури зовнішнього середовища спрацьовують периферичні холодові рецептори та холодо­ві рецептори внутрішніх органів. Шлях аферентних та і еферентних імпульсів той самий, що й у попередньому випадку, але ефект від такого подразнення спрямований на посилення теплопродукції (посилення обміну речовин), зменшення тепловіддачі, звуження кровоносних судин, спазми непосмугованих м'язів вивідних протоків потових залоз (при цьому утворюється так звана гусяча шкіра), внаслідок чого зменшується віддача тепла шляхом його випромінювання та випаровування. У такий спосіб організмзахищає себе від переохолодження.

Температура тіла здорової людини у нормі становить у пахвовій складці 36,4—36,9 °С, у порожнині рота —37,1— 37,3°С, у прямій кишці та піхві — 37,3—37,5 °С.

Летальний (смертельний) максимальний рівень темпе­ратури становить понад 42,5°С, мінімальний — нижче 33°С. При таких рівнях температури виникають незворотні порушення обміну речовин та будови клітин, що несумісне з життям.

Протягом доби температура тіла здорової людини мо­же коливатися до ±1 °С. Найвищою вона є о 16.00—18.00, найнижчою — о 3.00—6.00. Коливання можуть зумовлюва­тися характером харчування, інтенсивністю праці м'язів, частково — температурою навколишнього середовища (особливо при неправильному вдяганні). Рівень температу­ри залежить від віку людини. Так, у дітей внаслідок біль­шої інтенсивності процесів обміну речовин та окисних про­цесів, що є необхідним для росту організму, температура тіла дещо підвищена, ніж у дорослої людини (36,9— 37,2 °С). У людей похилого та старечого віку внаслідок фі­зіологічного зниження інтенсивності процесів обміну речо­вин та окисних процесів середня температура тіла є ниж­чою, ніж у людини середнього віку (36,0—36,5 °С). У період менструації температура тіла дещо підвищується і може становити 36,9—37,1 °С. Влітку температура тіла може бу­ти на 0,1—0,3 °С вищою, ніж узимку. Температура тіла за­лежить також від емоційного стану людини. Відомо, що в період емоційного напруження (у студентів перед іспита­ми, у акторів, спортсменів) температура тіла може підви­щуватися порівняно зі спокійним станом на 0,2—0,6 °С.

Рис.1. Медичний термометр

Температуру тіла найчастіше вимірюють медичним термометром - це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря (рис. 1). На ниж­ньому кінці ця трубка переходить до резервуара, запов­неного ртуттю. Шкала медичного термометра виготовлена з матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С). На рівні 0,5°С поперечна лінія є довшою за інші. Ртутний стовпчик по­винен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті мож­на з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдаєть­ся, термометр слід вважати непридатним для користування.

Термометр струшують, щоб він був нижче 35⁰ С. Перед тим як дати хворому термометр, його треба ви­терти сухим рушником від залишків хлораміну чи спирту. Звичайно температуру тіла вимірюють двічі на добу — між 7.00 та 9.00, а також між 17.00 та 19.00. Інколи (для виявлення прихованого ревматизму, туберкульозу тощо) температуру тіла вимірюють через кожні 2—4 год.

Найчастіше температура тіла вимірюється у пахво­вій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні темпе­ратури тіла у порожнинах. Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особли­во при потінні, треба протерти шкіру рушником, змоченим теплою водою, спиртом чи одеколоном, а потім досуха ви­терти.

Вимірювання температури тіла в ротовій порожнині дає дуже точні результати незалежно від температури навколишнього се­редовища, вологості шкіри тощо. При цьому кожний хворий повинен мати окремий термометр. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитися під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати у хворого, який перебуває у непритомному чи збудженому стані, у хворих з психічними захворюваннями, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точні результати. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених хворих; протипоказане — при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), гемо­рої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психіч­ному збудженні хворого. Термометр змащують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік. Розсувають сідниці хворого і вставляють термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці щільно притискають од­на до одної.

Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 10—15 хв., у ротовій порожнині, прямій кишці та піхві — 5—10 хв.