Поп-музика XX ст. і технічний прогрес. Епоха MTV.

В ХІХ ст. стала розвиватися індустрія дозвілля як частина сфери послуг. В Росії після відміни монополії дирекції казенних театрів у 1882 були скасовані будь-які обмеження на приватне підприємництво в концертно-естрадній діяльності. Так закладався фундамент того, що пізніше назвуть шоу-бізнесом. Проте до шоу-бізнесу було ще далеко. У виставах, головним продовжував залишатися актор. Однак до кінця сторіччя ситуація стала докорінно змінюватися – режисер ставав основним творцем театральних вистав і театралізованих заходів.

У XIX ст. з’явилися перші «зірки» у галузі музики – ними стали, зокрема, музиканти-віртуози, наприклад, Ференц Ліст або Ніколо Паганіні. Поява за диригентським пультом Йоганна Штрауса-сина і його багаторічне керівництво вокзальним оркестром знаменували стабілізацію концертного життя Павловська[47]. На вимогу маестро були створені прийнятні умови для музикування під час обіду. Гра вечорами починалася рівно в 19:00 і тривала до відходу останнього поїзда в Петербург. Сам же молодий маестро швидко став кумиром любителів музики і особливо її жіночої половини. Слухачі ставали також і глядачами: вони із захопленням спостерігали за тим, як темпераментно і артистично Штраус керує оркестром. Іноді він раптом переставав диригувати, стаючи солістом-скрипалем, як це було прийнято в Східній Європі, іноді доповнюючи свій виступ «пританцьовуванням» зі скрипкою в руках. Проте одночасно на концерті почути і побачити «зірку» могли людей сто-двісті – стільки, скільки могло увійти, скажімо, до зали палацу графів Шереметьєвих – саме в таких місцях проходили концерти Ліста, Паганіні, Шопена та інших музичних ідолів XIX ст.. Справа в тому, що до кінця XIX ст. музика існувала тільки у формі живих виступів або у вигляді нотних збірок.

Лише в 1877 році Томас Алва Едісон (1847–1931), винайшов фонограф – інструмент, який міг записувати звуки. Сам Т.-А.Едісон зовсім не збирався використовувати свій фонограф в музичних цілях, він бачив його застосування виключно у вигляді наукового приладу і диктофона.

19 лютого 1878 американський винахідник Томас Алва Едісон запатентував прилад для механічного запису і відтворення звуку, який назвав фонограф.

Сьогодні розрізняють чотири типи звукозаписувальних апаратів (апаратів для звукозапису): механічні, фотографічні, магнітні і цифрові. У механічних звукозаписувальних апаратах різець рекордера[48] вирізує на поверхні диску, що обертається з постійною кутовою швидкістю, спіральну борозенку, форма, якої відповідає формі електричних коливань запису вальної звукової програми. Саме механічний перший звукозаписувальний апарат – фонограф був винайдений Т.-А. Едісоном. Механічні звукозаписувальні апарати використовують для одержання матриць, за допомогою яких виготовляють грамофонні платівки.

У фотографічних звукозаписувальних апаратах під час звуку змінюється світловий потік, що падає на рівномірно переміщувану кіноплівку. Ширина доріжки запису, яку виявляють після хімічної обробки кіноплівки, пропорційна рівню записуваного звукового сигналу. У найпоширеніших магнітних звукозаписувальних апаратах, – наприклад, диктофонах, магнітофонах, магнітолах – намагнічуються окремі ділянки носія звукозапису (магнітні стрічки, барабани), що рухаються у магнітному полі, створюваному магнітною головкою, через обмотку якої проходить підсилений електричний струм від мікрофона. Магнітні звукозаписувальні апарати застосовують для запису радіо- і телевізійних програм.

Фотографічними звукозаписувальними приладами озвучують кінофільми, що знімаються на кіноплівку[49].

На сьогоднішній момент можна стверджувати, що механічні, фотографічні, магнітні звукозаписувальні апарати фактично відходять в минуле. Їх місце впевнено зайняли цифрові технології. Завдяки цьому сьогодні запис може бути здійсненим як на аналогові так і на цифрові носії інформації. У випадку аналогового запису, електричний сигнал являє собою «аналог» акустичних коливань, в якому періодичні зміни звукового тиску можна представити як зміни електричної напруги, які фіксуються на магнітній стрічці або фотоплівці. У випадку цифрового звукозапису, електричний сигнал після підсилення поступає на аналого-цифровий перетворювач (АЦП), який перетворює аналоговий сигнал на цифровий, який можна зафіксувати на тому чи іншому цифровому носії інформації. Перетворення звукового сигналу в цифрову форму полягає у вимірюванні миттєвих значень його амплітуди через рівні проміжки часу і представленні отриманих значень, званих відліками, у вигляді послідовності чисел. Ця процедура називається аналого-цифровим перетворенням, а пристрій для її реалізації – аналого-цифровим перетворювачем (АЦП).

Натомість, для звукозапису використовують звукозаписувальні апарати, а для його відтворення – звуковідтворювальні, тобто апарати, яким відтворюють звук з фонограм. Аналогічно до апаратів до звукозапису, сьогодні розрізняють чотири типи звуковідтворювальних апаратів: механічні, фотографічні, магнітні і цифрові. У механічних звуковідтворювальних апаратах – наприклад, радіолах, електрофонах – голка, переміщуючись по борозенці грамофонної платівки, передає механічні коливання голівці звукознімача, який перетворює їх на електричні коливання, а підсилювач і акустичні системи – на звуковий тиск. У фотографічних звуковідтворювальних апаратах переміщувана кіноплівка просвічується світловим потоком, що проходить крізь доріжку запису і попадає на фотоелемент, який перетворює змінений світловий потік на електричні коливання.

В магнітних звуковідтворювальних апаратах – наприклад, диктофонах, магнітофонах, магнітолах, магніторадіолах – змінне магнітне поле носія звукозапису (магнітної стрічки, барабана тощо) збуджує у відтворювальній магнітній головці електричні сигнали, що їх підсилюють і підводять до акустичної системи[50].

Сьогодні провідне місце в індустрії звуковідтворювальної апаратури займають цифрові технології.

Повертаючись до витоків звуковідтворювальної апаратури, згадаємо, що у 1888 році німецьким інженером Е. Берлінером був винайдений грамофон – апарат для відтворення звуку, записаного на грамофонну платівку. Зауважимо, що Берлінер став і першим, хто почав виплачувати гонорари артистам за створений запис. Саме цей рік прийнято вважати початком нового напрямку, який займе надалі настільки значне місце в сучасному шоу-бізнесі та музичній індустрії – аудіо-індустрія.

І вже в 1897 в усьому світі було продано 500 тис. платівок, в 1899 році – 2,8 мільйона! Першими бестселерами світової платівкової індустрії були оперні платівки: саме цей жанр тоді був максимально затребуваний.

Звукозапис став чи не головною технічною новацією, що з'явилася в XIX ст. і здійснила величезний вплив на розвиток всіх постановочних жанрів.

Наступним етапом розвитку звукозаписувальних і звуковідтвовальнихапаратів став запрваджений у 1910-х роках стандарт двосторонньої грамплатівки на 78 обертів на хвилину, а в кінці 1940-х з'явилася довгограюча платівка на 33,3 оберти і т.зв. «сорокап'ятка» – невеликий диск, розрахований на швидкість 45 обертів за хвилину. Індустрія поширення пісень на нотних аркушах ще деякий час конкурувала з грамзаписом, але до середини століття вінілові диски витіснили нотні аркуші, як згодом компакт-диски витіснили «вініл».

Перша на території Російської імперії фабрика грамплатівок була відкрита в Ризі в 1902 році. В Москві у 1907 році виробництво платівок з ввезених матриць з-за кордону організувала фірма Пате, (з 1922 р – «Фабрика імені 5-річчя Жовтня»). З 1910 року випуск платівок починає фабрика «Метрополь-рекорд» на станції Апрелівка під Москвою. У 1911 році запущена в експлуатацію фабрика товариства «Сирена-Рекорд», яка за рік віддрукувала 2,5 мільйона платівок.

Паралельно Державна Дума прийняла закон «Про авторське право», де вперше були враховані інтереси звукозаписних компаній. Згодом на ринку діяло близько 20 компаній. Був створений «Синдикат об'єднаних фабрик», з метою протидіяти великим закордонним виробникам. Однак після початку першої світової війни в Росії їх кількість скоротилася. Революція 1917 року і наступні за нею події поступово привели індустрію звукозапису спочатку до повного краху, а потім, після відновлення – до тотальної монополізації її державою, що всерйоз і надовго загальмувало розвиток цієї індустрії.

Іншим важливим каналом поширення популярної музики стало радіо. Це було доступне для більшості споживачів задоволення, а власники радіостанцій і господарі звукозаписних фірм швидко зрозуміли взаємний зиск, як тільки стало зрозуміло, що радіоефір – це ефективний спосіб рекламувати платівки, а також нав'язувати публіці музику і смаки. У 1920 в США відкрилася перша приватна радіостанція, а в 1925 в Лондоні запрацювала Британська радіомовна корпорація (ВВС), що досі є однією з найбільших у світі.

Розвиток грамзапису сприяв поширенню, тобто популяризації музики, її загальнодоступності. Завдяки грамплатівкам, радіо і згодом телебаченню з’являється поп-музика(англ. pop music, скорочення від popular music — популярна, загальнодоступна музика) – поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.

Інструментальні ресурси поп-музики обмежені, як правило, електрогітарами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема екзотичних інструментів. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна апаратура. Мелодії, як правило, нескладні, ритмічні, легко запам'ятовуються. Велике значення у просуванні тієї чи іншої поп-групи відіграє реклама. Вже на початку 1940-х років реклама з'явилась на радіо, потім на телебаченні, зараз використовується в Інтернеті[51]. Як новий носій і інструмент реклами, виступив мобільний телефон.

Предтечею поп-музики XX ст. став народжений у сільських районах Півдня США блюз, який незабаром став найпопулярнішою музикою чорного населення країни. З блюзу народився джаз. Білі американці спочатку були абсолютно несприйнятливі до блюзу, а ось джаз вони підхопили миттєво. У 1920-ті починають поширюватися так звані біг-бенди – великі, укрупнені оркестри. Джаз, який вони виконували, називається свінгом. У 1930-і свінг стає найпопулярнішою музикою у світі на той період. З ним змагається тільки естрадна лірична пісня. Сільський блюз американського Півдня, перенесений в чорні міські квартали, до 1940-х рр. трансформувався в те, що тепер називають ритм-н-блюз, а потім – у рок-н-рол, який буквально «підірвав» популярну культуру другої половини XX ст.. Початком епохи рок-н-ролу вважається 1955, а Елвіс Преслі (1935–1977), став першою справжньою суперзіркою рок-н-ролу. Англійці виявилися дуже сприйнятливими до американської та афроамериканської музики: рок-н-ролу, ритм-енд-блюз і блюзу. Наслідком цього стало «британське вторгнення» розпочате в 1960-х, коли англійські групи буквально захопили американський і світовий поп-ринок. На чолі цього вторгнення стояли The Beatles і Rolling Stones. Скоро їх музика вийшла за рамки простого рок-н-ролу, і термін скоротили до одного слова «рок». Згодом з’являється хард-рок.

В 70-х стає технічно можливим використання, крім химерних костюмів хіпі і складних декорацій, високобюджетних сценічних спецефектів – на концертах британської групи Pink Floyd використовувалися літаючі радіокеровані свині величезних розмірів. Втім, рокери не цуралися і простого – так, легкий і важкий дим вперше з'явилися на концертах рок-груп «важких» жанрів, а потім перекочували і в арсенал поп-виконавців. Епоха рок-н-ролу ознаменувала собою різкий поворот в області споживчої аудиторії сфери дозвілля: якщо до «молодіжної революції» 1960-х споживачами видовищ були головним чином дорослі люди, то потім стався різкий зсув. Сьогодні основна аудиторія естрадно-масових заходів – молодь у віці до 25 років.

MTV – це те, без чого неможливо уявити сучасну поп-культуру. Цей перший музичний канал ніколи не був просто кабельним телебаченням. MTV став одночасно уособленням і керівництвом зі способу життя для молоді багатьох країн. Багато культурних явищ могли не побачити світ без музичного телебачення. MTV– телеканал, присвячений сучасній популярній музиці і молодіжної субкультури. Мовлення на каналі розпочалося в США 1 серпня 1981. Сьогодні торгову марку MTV за ліцензією її власника, корпорації Viacom, використовують безліч телекомпаній в різних країнах світу. Концепція каналу з'явилася ще в 1977 році – як музичного каналу в місцевій кабельній телемережі в Колумбусі, штат Огайо. Загальнонаціональне мовлення MTV на територію США почалося 1 серпня 1981 (хоча перші трансляції були доступні лише жителям Нью-Джерсі).

Першим відеокліпом, показаним в ефірі каналу, став «Video Killed the Radio Star» у виконанні групи Buggies. Успіх відразу прийшов до каналу – незабаром він налічував два мільйони передплатників. Тим часом, канал піддався звинуваченнями в расизмі – в перші роки існування MTV показувалися в основному відеокліпи білих виконавців (на що керівники каналу аргументували, що виробництво відеокліпів негритянських музикантів було вкрай невеликим). Ситуація була змінена з виходом кліпу «Billie Jean» Майкла Джексона в 1983 році: це і наступні відео музиканта потрапили в постійну ротацію каналу. Натомість, телеканал MTV допоміг стати поп-зірками Майклу Джексону і Мадонні; одночасно, і Джексон, і Мадонна допомогли зробити MTV впливовим музичним каналом. Досить скоро звукозаписні компанії побачили в MTV величезний маркетинговий інструмент, і майже всі нові сингли стали супроводжуватися відеокліпами, які у багатьох виконавців перетворювалися на міні-фільми.

У 1984 році на каналі з'явився свій перший хіт-парад «Тор 20 Video Countdown». З того ж року стали проводитися церемонії нагородження найпопулярніших кліпів на каналі («MTV Video Music Awards»). У 1985 році на каналі вперше з'явилася соціальна реклама безпечного сексу. 1 серпня 1987 розпочав мовлення європейська філія каналу - MTV Europe, який, у свою чергу, в наступні роки ліцензував створення безлічі національних каналів MTV в країнах Європи. В Україні MTV розпочав своє мовлення 24 серпня 2007 року, завершив 31 травня 2013 року[52].

Спочатку зміст MTV являло собою ротацію музичних відеокліпів, обсяг яких, у свою чергу, став інтенсивно збільшуватись з появою телеканалу. Потім з'явилися тематичні музичні програми («120 Minutes», «Yo! Raps» та ін.); в 1993 році з'явився свій перший мультиплікаційний серіал («Бівіс і Батхед»). В кінці 1990-х рр. MTV значно змінив свій формат, надавши основний ефірний час різним шоу, спеціальним серіалам і т.д. Власне музика була винесена до створених MTV різних спеціалізованих телеканалів (VH1, MTV2, MTV Jams та ін.).

Недооцінити вплив MTV на поширення візуальної інформації про шоу-бізнес неможливо. Фактично в 80-і роки MTV виконувало приблизно ту ж роль, що сьогодні виконує Інтернет – саме з телеекранів мільйони людей отримували інформацію не тільки про те, як звучить їхня улюблена музика, а й про те, як виглядають виконавці, як і в що вони одягаються, на яких інструментах грають, в яких декораціях виступають і т.д. Фактично MTV заклало стандарт уявлень мільйонів людей про те, як виглядає сучасне естрадне – у тому числі музичне – шоу.

Питання для самоконтролю.

1.Які види звукозаписувальної апаратури Ви знаєте?

2.Яким чином радіо і телебачення вплинули на розвиток естрадного мистецтва?

Завдання для самостійної роботи.

1. Складіть перелік музичних радіостанцій України і проаналізуйте їх аудіо-контент.

2. З’ясуйте які музичні телеканали здійснюють віщання на території України. Порівняйте їхню відеопродукцію.

Тести