ІІ. Методика написання курсової роботи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

Історичний факультет

 

 

Рекомендації до написання курсової роботи

для студентів спеціальності „Історія” ОКР „Бакалавр”

 

Донецьк – 2011

УДК 908:372.48

ББК Т3(4УКР55)р30-211

 

Рекомендації до написання курсової роботи на історичному факультеті спеціальності „Історія” // Методичні поради. – Донецьк, 2011. – 31 с.

Укладач: Н.Р.Темірова, доктор істор. наук, доцент

 

Рецензенти: М.Є.Беспалов, доктор істор. наук, професор

В.І.Ізюмов, кандидат істор. наук, доцент

 

 

Рекомендовано на засіданні навчально-методичної комісії протокол № від 2011 р.

 

І. Загальна характеристика

Курсова робота є складовою навчального плану підготовки студентів ОКР «Бакалавр». У процесі написання курсової роботи студент повинен оволодіти навичками наукового пошуку, відбору матеріалу, необхідного для розкриття теми роботи, його використання, аналізу та узагальнення публічного захисту результатів дослідження.

Курсова робота (курсова) являє собою студентське наукове дослідження. Її здають на відповідну кафедру (на 1 курсі – на кафедру, по якій виконувалася робота, на 2-4 курсах – на кафедру спеціалізації) не пізніше 15 травня у вигляді спеціально підготовленого рукопису в переплеті. Обсяг курсової становить 30 – 35 сторінок, до якого зараховуються титульний аркуш, зміст, вступ, основна частина і висновки. Перелік посилань, список джерел і літератури, додатки до цього обсягу не включаються, але підлягають суцільній нумерації. Мова курсової роботи – українська, як виняток – російська.

Назва роботи повинна бути, по можливості, короткою, відповідати змісту роботи, вказувати на мету дослідження і його завершеність. Приступаючи до виконання курсової, студент має написати заяву з проханням виконувати її із зазначенням теми і наукового керівника (додаток А).

ІІ. Методика написання курсової роботи

Виконання курсової роботи передбачає такі етапи:

- вибір теми;

- підбір та вивчення літератури;

- складання попереднього плану;

- консультація з науковим керівником й уточнення плану курсової роботи;

- написання та оформлення тексту курсової роботи;

- передання завершеної курсової роботи науковому керівнику для рецензування;

- доопрацювання роботи згідно із зауваженнями керівника;

- оформлення остаточного варіанту курсової;

- захист курсової роботи.

Передусім слід ознайомитися з тематикоюа курсових робіт, запропонованою кафедрою, і обрати тему майбутньої роботи. Студент може запропонувати тему, не включену в цю тематику. Після затвердження теми й наукового керівника, студент консультується з керівником з питань написання роботи і приступає до її підготовки.

Складові курсової роботи:
1) титульний аркуш,

2) зміст,
3) перелік умовних позначень (за потреби),
4) вступ,
5) змістовна частина (параграфи),

6) висновки,
7) перелік посилань,

8) список використаних джерел і літератури,
9) додатки (за потреби).

Титульний аркуш курсової містить вказівку Міністерства освіти і науки України, Донецького національного університету, найменування кафедри, де виконана робота; назву роботи; вид роботи – курсова; інформація про автора (курс, відділення) та наукового керівника; місто і рік написання роботи (Додаток Б).

Зміст подають на початку роботи з найменуваннями та номерами початкових сторінок вступу, параграфів і пунктів, висновків, переліку посилань, списку використаних джерел і літератури, додатків (Додаток В). Нумерація сторінок починається з титульного аркуша і має суцільний характер.

Зміст відбиває план роботи. Передусім необхідно скласти попередній план майбутньої роботи. З цією метою слід провести бібліографічний пошук, виявити опубліковані праці, які стосуються обраної теми. Починати бібліографічний пошук раціонально з бібліотечних каталогів. Для тематичного пошуку використовуються систематичні каталоги, в яких опис книг розміщується у відповідності з їхнім змістом за галузями знань. В алфавітному каталозі, який має кожна бібліотека, легко виявляються праці наукових колективів і авторів, відомих своїм внеском у розробку теми, а також видання їм присвячені.

Після попереднього знайомства з літературою складають план роботи, тобто перелік найважливіших питань, які будуть розкриватися автором. Складання плану є важливим моментом, оскільки вдало складений план значною мірою полегшує дослідження і написання роботи. Підготовлений студентом план обговорюється з науковим керівником, уточнюється і є для студента ніби компасом, який не дозволяє йому заплутатись у матеріалі, «потонути» в ньому. В подальшому план може удосконалюватись, оскільки в ході написання роботи виникають певні корективи, пов'язані з розширенням чи скороченням матеріалу, з приведенням його до оптимальних пропорцій, уточненням формулювань тощо.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за потреби). Якщо в курсовій вжито специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, застарілі поняття, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий у окремим списком, котрий розміщують перед вступом. Перелік друкують двома колонками, в яких ліворуч за алфавітом наводять, наприклад, скорочення, праворуч - їх детальну розшифровку.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше, ніж тричі, перелік можна не складати, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.

Структура вступу:

· актуальність проблеми;

· історіографічний огляд;

· мета і завдання дослідження;

· об’єкт дослідження;

· предмет дослідження;

· хронологічні рамки роботи;

· географічні межі дослідження;

· характеристика джерел;

· методи дослідження;

· наукова новизна дослідження;

· обґрунтування і характеристика структури роботи.

Вступ і висновки разом мають становити до 10% загального обсягу роботи.

Вступ починаєтьсяобґрунтуванням актуальності обраної теми. Актуальність - обов'язкова вимога до будь-якого дослідження. Висвітлення актуальності займає 0,5-0,75 сторінки, де сутність проблеми. Чітко й однозначно визначити наукову проблему і, таким чином, сформулювати її суть буде неважко, якщо студенту вдасться показати, де пролягла межа між знанням і незнанням з предмету дослідження. Актуальним є будь-яке корисне для суспільства об'єктивне, написане з позицій історизму дослідження. Науково-педагогічне, практичне значення роботи має бути переконливо доведено автором. Актуальність теми зумовлюється також її недостатньою вивченістю або необхідністю переосмислення на основі раніше недоступних джерел та літератури.

Наступний елемент вступу – огляд наукової літератури з даної теми. Автор на основі критичного аналізу літератури (а не простого її перерахування) вказує на досягнення у вивченні обраної проблеми його попередників і наголошує на питаннях, що залишились невисвітленими, формулює завдання дослідження. Для з'ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд наукової літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Матеріали такого огляду треба систематизувати в певному логічному зв'язку і послідовності. Критичний розгляд праць можна подавати у хронологічно-проблемному або проблемно-хронологічному порядку. В огляді називають і критично оцінюють публікації (монографії, статті, автореферати дисертацій), причетні до теми курсової. З історіографічного аналізу має випливати висновок про недостатньо вивчені аспекти обраної проблеми, з чого формулюється мета дослідження, яке буде реалізовуватися в курсовій роботі.

Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і Завдання повинні спрямовуватися на досягнення мети. Їх може бути сформульовано 3-6. Кожне з них повинно відображати певний крок у проведенні дослідження (вивчення наукової літератури, збір джерел, визначення умов розвитку певного явища, визначення місця певного історичного явища у загальному історичному поступі тощо).

Об’єкт дослідження – історичне явище, на яке спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Предмет дослідження – частина об»єкту, конкретизована в даному дослідженні. Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. У предмет виділяється частина об'єкту, яка досліджується у даній курсовій. Саме на нього спрямована основна увага, оскільки предмет дослідження визначає тему курсової, заявлену на титульному аркуші як її назва. Наприклад, якщо тема курсової роботи виконується в контексті всесвітньої історії, визначення об’єкту та предмету дослідження доцільно представити у вигляді кругової діаграми: де предмет дослідження – власне історичне явище (наприклад, Французька революція), а об’єкт дослідження – є його складовою частиною, представляє собою конкретні події (наприклад Якобінська диктатура, як частина революції).

 

Вірне визначення об’єкту та предмету дослідження допомагає чітко зрозуміти співвідношення історичної епохи та конкретного історичного явища, націлює студента на проведення повноцінного, самостійного наукового дослідження.

Хронологічні рамки роботи визначають нижню й верхню часову межу дослідження. Їх вибір необхідно пояснити. Як правило, початковою й кінцевою часовими межами виступають певні визначні події, які започаткували нові тенденції у явищі, що вивчається.

Географічні межі дослідження передбачають визначення території, на якій досліджується те чи інше історичне явище.

Характеристика джерел містить групування застосованих джерел та коротку характеристику кожної з них. Історичні джерела поділяються на такі типи: писемні, речові, зображувальні, усні, лінгвістичні, етнографічні. Серед писемних джерел за походженням виділяють такі групи: законодавчі акти, документи громадських об”єднань і політичних партій, статистичні матеріали, діловодна документація, періодична преса, джерела особового походження (мемуари, щоденники, листування, записники тощо), художня література (створена в епоху, що досліджується).

Одночасно ті ж самі джерела можна поділити на опубліковані та неопубліковані. Більшість неопублікованих джерел зберігається в архівосховищах, наприклад, у державному архіві Донецької області, а також у краєзнавчих музеях, приватних зібраннях тощо. Неопубліковані джерела становлять для дослідника найбільший інтерес. Тому дуже бажаною є робота студента в архіві, яка передбачає виявлення, вивчення та вилучення необхідної інформації з документу для курсової роботи. Якщо студенти 1-2 курсів можуть обмежитися опублікованими джерелами, то студенти 3-4 курсі повинні працювати в архіві. Для того, щоб отримати можливість працювати в архіві, необхідно оформити офіційного листа від університету (додаток Г).

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом.

Метод – це спосіб, шлях дослідження. Методи поділяються на загальнонаукові та спеціальні історичні. Загальнонаукові методи застосовуються представниками всіх наукових галузей. Основні серед них такі: описово-розповідний, аналітико-синтетичний, індуктивно-дедуктивний, проблемно-хронологічний, конструювання, моделювання, узагальнення, статистичний, кількісного аналізу (передбачає застосування методів математичного аналізу), контент-аналізу тощо. Спеціальні історичні методи: ретроспективного аналізу, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Лаконічно викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані студентом особисто. Новизну можуть становити знайдені і запроваджені нові джерела (наприклад, результати проведеного власноруч соціологічного опитування, зібрані усні свідчення учасників подій), опрацювання нової наукової літератури, нові інтерпретації вже відомих подій і матеріалів.

 

Обґрунтування і характеристика структури роботи – заключна частина вступу. Необхідно пояснити принцип, покладений в основу розташування матеріалу. Найчастіше обирають проблемно-хронологічний або хронологічно-проблемний принцип

Отже, вступ - дуже відповідальна частина дисертації, оскільки містить усі необхідні кваліфікаційні характеристики курсового дослідження. Він виступає своєрідною візитівкою всієї роботи, оскільки за ним визначається актуальність, масштаби дослідження, а також володіння автором обраною проблемою.

 

Основна (змістовна) частина роботи складається з параграфів, пунктів, підпунктів (якщо потрібно). Кожний параграф починається з нової сторінки і має заголовок. Його обсяг має бути не меншим за 5 сторінок. Кількість параграфів може коливатися від 2 до 4, оптимальна кількість – 3. Параграфи за потреби можуть поділятися на пункти, кожен з яких має заголовок. Пункти не починаються з нової сторінки, а подаються суцільним текстом. Між ними має бути пробіл у 3 – 4 інтервали. Мінімальний обсяг пункту становить 3 сторінки.

У параграфах викладається зміст теми, результати досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Наприкінці кожного параграфу формулюють висновки із стислим викладенням наведених наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки роботи від другорядних подробиць. Їхній обсяг має становити близько 0,5 сторінки.

Написання змістовної частини розпочинається з опрацювання літератури, збору і оформлення матеріалу. Працюючи над літературою, слід особливо уважно відбирати ті розділи, параграфи, сторінки, які безпосередньо стосуються обраної теми. Важливо їх глибоко опрацювати, зробити відповідні виписки з них. Робити виписки можна різними способами: виписки в зошиті, виписки на картках або окремих листах (з одного боку). Кожна виписка повинна супроводжуватись ясними і точними даними про джерело, з якого вона взята, якщо це книга – про автора, її заголовок, рік і місце видання, сторінки. Якщо виписується матеріал із журнальної або газетної статті, необхідно вказати номер і рік видання журналу, сторінку, а для газети – дату. Зверху картки слід коротко вказати, про що йде мова в даному тексті. Виписані цитати слід брати в лапки, щоб відрізнити їх від власного викладення прочитаного тексту. Якщо в книгах зустрічається компактний матеріал, який значною мірою може бути використаний у роботі, тоді, по можливості, роблять ксерокопії окремих сторінок. На ксерокопії зазначаються дані про автора, заголовок книги, при необхідності – розділу. Виписки на картках або окремих листах (з одного боку) відкривають широкі можливості сортування, класифікації, розміщення зібраного матеріалу.

Таким чином, сукупність ксерокопій, виписок на картках або окремих листках з конкретної теми дає дослідникові немов би первинний, чорновий варіант задуманої роботи. Далі потрібно приступити до літературного оформлення цього розрізненого матеріалу, зробити плавні переходи між окремими його частинами.

При літературному оформленні праці одночасно використовуються як ксерокопії, виписки, так і текст книг з закладками. Щоб писати таким способом, потрібно попередньо добре оволодіти залученими літературою і джерелами, постійно пам'ятати їх загальний зміст.

Окрім виписок та ксерокопій дуже корисними є вирізки із газет, які слід зберігати в теках, розподіляючи за відповідними тематичними розділами. На кожній вирізці вказувати назву газети, її дату і сторінку.

Збір і оформлення матеріалу з обраної теми – це є не механічний, а творчий процес, в ході якого уже відбувається початковий етап створення праці, її контури все ясніше вимальовуються в уяві автора.

Наступним етапом роботи над обраною темою є літературне оформлення дослідження (написання тексту роботи). На етапі написання роботи слід чітко розподіляти намічений її обсяг по окремих підрозділах робочого плану. Розподіл обсягу праці по підрозділах значною мірою залежить від самої теми, її значення, вивченості і наявності відповідних матеріалів. При написанні роботи автор повинен давати системний виклад теми, пропорційно розкривати її компоненти. Зібраний матеріал, навіть згрупований по окремих питаннях, підрозділах необхідно викласти в одному стилі, послідовно, переконливо. До того ж потрібно звернути увагу на науковість стилю викладення матеріалу. Слід мати на увазі, що курсова робота є різновидом наукової праці, відповідно й стиль викладення має бути науковим, а не популярним. Розкриття теми повинно бути чітким, послідовним, цілеспрямованим. Слід остерігатися введення у виклад матеріалу дрібниць, і навіть значних фактів, якщо вони не стосуються теми, хоча й можуть бути вельми цікавими. Дослідження має бути самостійним і завершеним. Завершальним етапом роботи є підведення підсумків дослідження, формулювання висновків, узагальнення і пояснення фактичного матеріалу, винесення рекомендацій.

Виконану роботу (чорновий варіант) подають науковому керівнику. Потім її доопрацьовують, враховуючи зауваження і побажання. Після доопрацювання текст роздруковують у чистовому варіанті, переплітають і подають на кафедру, де її мають зареєструвати й віддати на перевірку науковому керівникові.

У висновках коротко оцінюють стан вивчення проблеми, що досліджувалася, підводять підсумки дослідження, висловлюють рекомендації щодо подальшої розробки теми чи впровадження результатів дослідження в практику.