Показники ефективного використання основних фондів

Кожний об’єкт, який належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням.

Оцінювання основних фондів полягає у грошовому вираженні їх вартості. Застосовують такі види оцінювання, як первісна, відновна, залишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.

Первісна вартість основних фондів — це їх вартість на момент введення в дію. Визначають її за формулою

Сперв = Спридб + Сдост + Смонт + Сінш,

де Спридб — вартість придбання основних фондів; Сдост — вартість доставки основних фондів; Смонт — вартість монтажу; Сінш — інші витрати, пов’язані з придбанням основних фондів (митні збори, комісійні посередника та ін.).

Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприємство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вартості.

Відновна (переоцінена) вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою

Свідн = Сперв і,

де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Переоцінка вартості основних фондів здійснюється за рішенням уряду з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін.

За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації.

Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлуатації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість готової продукції. Визначають її за формулою Сзал = Сперв – Сзн,

де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завершення терміну їх експлуатації.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насамперед планових) показників середньорічну вартість основних фондів підприємства розраховують так:

де Споч — вартість основних фондів на початок звітного року; k, k1 — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році; Сввед — вартість основних фондів, що вводяться протягом року; Свив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відображаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахункового періоду визначається так:

Скін = Споч + Сввед – Свив.

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення.

Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:

• за терміном експлуатації

 

де Тф, Тн — час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;

• за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

Азн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів; Споч — початкова вартість одиниці основних фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою

де Сн, Сд — повна вартість основного фонду відповідно нового і діючого; Пн, Пд — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів:

Кзаг = 1 – (1 – Кфіз) (1 – Кмор).

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення основних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють два види ремонтів — поточний і капітальний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дрібних налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодичними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість відносять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ремонти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормального фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних параметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточного, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капітального ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обгрунтувань.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов’язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:

А = Сперв + Ск.р. + Смод,

де Ск.р, Смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації — це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

де Сбал — балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податкового обліку визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з цим законом застосовують три методи амортизаційних нарахувань: рівномірного списання; прискорений; спеціальний.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюють у відсотках до балансової вартості кожної з трьох груп основних фондів на початок звітного періоду:

• будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої — 5 %;

• транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ, інформаційні системи, телефони, рації, офісне обладнання — 25 %;

• інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед виробниче устаткування), — 15 %.

Метод рівномірного списання передбачає погашення вартості об’єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього періоду його експлуатації за встановленою нормою:

При цьому балансова вартість (Сбал) розраховується таким чином:

• для основних фондів, що належать до першої групи:

Сбал(к) = Сбал(к-1) – А(к-1) + К(к-1);

• для основних фондів, що належать до другої або третьої груп:

Сбал(к) = (Сбал(к-1) – А(к-1) + Свв(к-1) + К(к-1) – Свив(к-1)) · І(к-1),

де к — поточний місяць; к-1 — попередній місяць розрахунків; А(к-1) — сума амортизаційних відрахувань у попередньому періоді; Свв(к-1) — вартість придбання; Свив(к-1) — вартість виведених з експлуатації основних фондів; К(к-1) — витрати на капремонт; І(к-1) — індекс інфляції у попередньому періоді.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації до третьої групи основних фондів за нормами в розрахунку на календарний рік: перший рік експлуатації — 15 %; другий — 30 %; третій — 20 %; четвертий — 15 %; п’ятий — 10 %; шостий — 5 %; сьомий — 5 %.

У податковому обліку віднесення сум амортизації на валові витрати здійснюють щоквартально в розмірі 1/4 річної норми амортизаційних відрахувань.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” суб’єктам господарювання рекомендовано нараховувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:

• прямолінійним (рівномірного списання);

• зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивним (цілих значень років);

• виробничим (суми одиниць продукції).

Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами.

Застосовується насамперед до об’єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні пристрої, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою

де Сбал — первісна балансова вартість групи основних фондів; па — річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні суми амортизації основних фондів виходячи з їх залишкової вартості (Азал) на початок року:

де n — термін корисного використання основних фондів.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації:

де nа обчислюється як і при рівномірній амортизації.

За кумулятивним методом (цілих значень років) визначають суму щорічної амортизації, що обчислюється як добуток амортизованої вартості основних фондів на кумулятивний коефіцієнт (k):

Ар = (Сперв – Слікв) · k.

Виробничий метод застосовують тоді, коли для відшкодування вартості основних фондів використовують їх сумарний виробіток за весь період експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих машино-годинах, кілометрах пробігу тощо). Річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу (Qфакт, грн.) випуску продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації (q):

Ар = Qфакт· q, q = (Сбал – Слікв) / Qплан,

де Qплан — загальний обсяг продукції (у грн.), який підприємство планує виробити за допомогою цих основних фондів.

У прикладах розв’язання задач (див. задачі 5 і 6) наводяться розрахунки амортизаційних відрахувань методами прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивним (цілих значень років) і коментарі до них.

Суми амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва і не можуть бути вилучені до бюджетів чи інших централізованих фондів.

На підприємствах обчислюють значну кількість показників використання основних фондів. Усі вони поділяються на дві групи: узагальнені й окремі.

Узагальненими називають показники, які використовують на всіх рівнях економіки, галузі, підприємства. Розглянемо основні з них.

1. Фондовіддача основних фондів — це відношення обсягу виробленої продукції підприємства до середньорічної вартості основних фондів, що показує, який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн вартості основних фондів, тобто

2. Фондомісткість основних фондів — це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн виробленої продукції, тобто

3. Рентабельність основних фондів — це відношення прибутку, отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вартості основних фондів підприємства.

Окремі показники застосовують на підприємствах та в цехах і поділяють на показники інтенсивного використання (характеризують вихід продукції за одиницю часу) і екстенсивного (характеризують використання основних фондів протягом певного періоду). Розглянемо основні з них.

1. Коефіцієнт змінності роботи устаткування — це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць устаткування:

2. Коефіцієнт напруженості використання устаткування

3. Коефіцієнт інтенсивного навантаження

де q — кількість продукції, виготовленої за одиницю часу; П — продуктивність устаткування; tф, tн — фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції і технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці цієї продукції.

4. Коефіцієнт екстенсивного навантаження

де Фд, Фн — фонд часу роботи устаткування за певний період відповідно дійсний і номінальний.

5. Коефіцієнт використання виробничої потужності

де ВП — середньорічна виробнича потужність.

Розширене відтворення основних фондів передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так:

• технічним переозброєнням діючого підприємства (впровадження нової техніки, технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація та заміна застарілого устаткування);

• реконструкцією діючого підприємства (повне або часткове переобладнання виробництва, можливе спорудження нових або розширення існуючих допоміжних та обслуговуючих об’єктів);

• розширенням діючого підприємства (спорудження другої та наступних його черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих);

• новобудовою (спорудження на нових майданчиках окремих виробничих об’єктів або підприємств).