Мотивація і стимулювання трудової активності персоналу

Соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності, є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємопов'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.

Мотивація — процес заохочення людей до ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації шляхом формування мотивів.

Мотив — внутрішнє бажання людини діяти певним чином для задоволення своїх потреб. Мотиви виникають під впливом мотиваторів.

Мотиватор — усе те, що спонукає людину діяти певним чином.

Процес мотивації поділяють на чотири основні етапи:

1. Виникнення потреб.

2. Розробка стратегії і пошук шляхів задоволення потреб.

3. Визначення тактики діяльності і поетапне її здійснення.

4. Задоволення потреб й одержання матеріальної чи духовної вина-

городи.

Мотивація праці — це бажання працівників задовольнити свої потреби через трудову діяльність.

Виділяють два види мотивації: внутрішню і зовнішню. Внутрішня пов'язана з інтересом до діяльності, зі значимістю виконуваної роботи, зі свободою дій, можливістю реалізувати себе, а також розвивати свої вміння і здібності. Зовнішня мотивація формується під дією зовнішніх факторів, таких як умови оплати праці, соціальні гарантії, можливість просування по службі, похвала або покарання керівником і таке інше.

Вони мають вплив, але не обов'язково на довгий період. Більш ефективною є така система факторів, яка буде впливати як на зовнішню, так і на внутрішню мотивацію.

До факторів, які зумовлюють поведінку працівника і які треба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, належать:

1) фізичний тип особистості;

2) рівень самосвідомості та освіченості;

3) професійна підготовка;

4) психологічний клімат у колективі;

5) вплив зовнішнього середовища.

Формування активної дійової системи мотивації базується на постійному аналізі й удосконаленні відносин між:

> роботодавцями і найманими працівниками;

> керівниками та їхніми підлеглими;

> конкуруючими групами працівників;

> групами, що виконують споріднені функції.

На рівні підприємства система мотивації повинна базуватися на таких вимогах:

> надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

> узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх;

> створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

> забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників;

> підтримування в колективі атмосфери довіри й зацікавленості в реалізації загальної мети.

Методи мотивації підлягають такій класифікації:

1. Економічні (прямі):

> форми та системи оплати праці;

> премії;

> участь у прибутках;

> оплата навчання.

2. Економічні (непрямі):

> пільгове харчування;

> доплата за стаж;

> пільгове користування житлом, транспортом, спортивними спорудами тощо.

3. Негрошюві:

> збагачення змісту та покращення умов праці;

> гнучкі робочі графіки;

> охорона праці;

> просування по службі;

> участь в управлінні;

> система атестацій і співбесід.

Методи мотивації поділяються також на:

1) індивідуальні та групові;

2) внутрішні й зовнішні.

До внутрішніх відносять задоволення від виконаної роботи, відчуття власної компетентності та самоповаги. Зовнішні — це винагорода, що забезпечується керівником.

Зовнішня винагорода безпосередньо пов'язана з системою стимулювання, яка включає три рівні: визнання заслуг працівника керівництвом, матеріальні стимули залежно від величини трудового вкладу та можливість підвищення по службі.