Основні філософські проблеми

ТЕМА 1

ОНТОЛОГІЯ

План семінару

1. Форми життєвого існування людини: природний світ, соціальний світ, матеріальний світ, духовний світ.

2. Проблема буття в історії філософії.

3. Буття і матерія. Буття людини. Рух і його основні форми.

4. Просторово-часовий континуум.

Теми рефератів

1. Буття і культура.

2. Проблема онтології в античній філософії.

3. Онтологія даосизму.

4. Проблема буття в середньовічній філософії.

5. Онтологія Нового часу.

6. Проблема буття в філософії Г.С. Сковороди.

7. Проблема буття в філософії екзистенціалізму.

8. Проблема буття в філософії марксизму.

9. Проблема буття в сучасній філософії.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, що соціум виявляється у вигляді творчої діяльності людей у всіх сферах суспільного життя – створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей людини.

Протилежне поняттю «природа» – поняття «культура».

В XVII – XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латин. детермінаре – визначати) як напрямок соціальної філософії та соціології, який проголошував географічне середовище вирішальним чинником розвитку суспільства. Його засновник Ш. Монтеск'є вважав, що весь спосіб життя людей зумовлений передусім характером поверхні Землі, ґрунтами і особливо – кліматом. Г.Бокль (1821 – 1862), визначив вже чотири чинники життя та долі людства: клімат, ґрунт, ландшафт, їжа.

Матеріально-виробнича сфера суспільства є визначальною у ньому. Вона здійснюється через людську працю.

Розглядаючи духовну діяльність у цілому, можна умовно виділити два її види: духовно-теоретичну і духовно-практичну. Перший вид - це виробництво духовних благ. Продуктом духовного виробництва є думки, ідеї, теорії. Другий вид - це збереження, відтворення, розподіл, поширення, а також споживання створених духовних цінностей, зміни свідомості людей.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, що онтологія (з грецьк. онтос – суще і логос – слово, вчення) – розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні категорії сущого. Перші концепції буття, висунуті досократівською філософією, ототожнювали буття з незруйновним матеріальним і довершеним космосом. Подальший розвиток філософської думки призвів до виникнення різних інтерпретацій буття, все різноманіття яких в історії філософії можна звести до трьох основних концепцій: матеріалістичної, об'єктивно-ідеалістичної і суб'єктивно-ідеалістичної.

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що м атерія – філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях і відображається нашими відчуттями, існує незалежно від них. Це визначення матерії дається через абсолютне її протиставлення свідомості.

Поняття матерії зазнало різного тлумачення в історії філософії. В ученнях старогрецьких мислителів (Фалес, Геракліт, Анаксимен) мають місце наочно-чуттєві її уявлення, бо основою світу вважалися природні стихії (вода, вогонь, повітря). Потім затвердилося речовинно-субстратне уявлення про матерію, бо вона ототожнювалася з речовиною, атомами та їх властивостями (Дідро, Гольбах, Гельвецій). На межі ХIХ-ХХ століть у зв'язку з революцією в природознавстві і кризою субстратно-речовинного розуміння матерії формується філософсько-гносеологічне, а в кінці ХХ століття зароджується субстанціальний – аксіологічне уявлення про матерію.

Матерія як субстанція. філософського матеріалізму має багато властивостей: рух, простір, час, нестворюваність, незнищенність, невичерпність, системність, структура і т. д.. Матерії притаманна певна організація, складна структура та існування у вигляді конкретних матеріальних систем. Кажучи про будову матерії, можна виділити такі рівні: нежива природа, жива природа, соціальна.

Рух є зміна взагалі, і тому рух і зміна розглядаються як тотожні поняття. Рух різноманітний і існує в різних формах. Виділяють механічну, фізичну, хімічну, біологічну, соціальну форми руху. Сучасна наука поглиблює наші уявлення про рух, розглядає ряд його нових форм на рівні мікро- і макросвіту.

При підготовці до четвертого питаннястуденту слід звернути увагу на те, що загальними формами буття, матерії, її найважливішими атрибутами є простір і час. Можна виділити дві концепції простору і часу, що історично склалися у філософії, в їх відношенні до субстанції. Перша з них субстанціальна, другу концепцію називають реляційною.

Створена на початку ХХ століття А. Ейнштейном теорія відносності примусила відмовитися від субстанціальної концепції. У сучасній науці, як природознавстві, так і філософії, продовжуються плідні дискусії з багатьох аспектів і проблем простору-часу. Наприклад парадигм Н. Тесла (субстанціальна концепція) та А.Ейнштейна (реляційна концепція).

Література

1. Воронкова В. Г. Філософія: навч. посібник для ВНЗ / В. Г. Воронкова; М-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2004. - 460 c.

2. Гатальська С. М.Філософія культури: підручник для внз / С. М. Гатальська. - К.: Либідь, 2005. - 326 c.

3. Додонов Р.О. Філософія, логіка, філософія освіти. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник рекомендовано МОН України - К, 2014 - 512с

4. Калюжний В. С. Філософія: навч.-метод. посібник для аспірантів та пошукачів ЗДІА всіх форм навчання / В. С. Калюжний, В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2011. - 179 c.

5. Калюжний В. С. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посібник для студ. екон. спец. всіх форм навчання ЗДІА / В. С. Калюжний, А. О. Кудінова, Г. П. Макушинська та ін.; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2008. - 134 c.

6. Філософія [Текст]: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

7. Філософія: навч. посіб. / [В. Л. Петрушенко та ін.]; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

8. Філософія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ - ІV рівнів акредитації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Кулик; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Д.: Монолит, 2013. - 691 с.

9. Ящук Т. І. Філософія історії: курс лекцій. Навч. посібник для внз / Т. І. Ящук. - К.: Либідь, 2004. - 535 c.

ТЕМА 2

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ

План семінару

1. Основні проблеми феноменології.

2. Виникнення і природа свідомості.

3. Структура свідомості.

Теми рефератів

1. Категорії ціннісної свідомості.

2. Естетична форма свідомості.

3. Моральна форма свідомості.

4. Екологічна форма свідомості.

5. Політична форма свідомості.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, що термін феноменологія утворено з двох понять – феномен і логос, що мають грецьке походження. Логос перекладається як вчення. Розкриття змісту поняття феномен вимагає особливої уваги. Його не можна тлумачити як «явище», а швидше співвідноситься з поняттям сутність і, водночас, протистоїть йому. Феномен – це те, що самодемонструє себе. Отже, феноменологію дослівно можна перекласти: вчення про феномени. Становлення феноменології як філософського напрямку зв’язано з творчістю Едмунда Гуссерля. Основне гасло вчення: «Назад до самих речей!» Мартін Хайдеггер пояснює його як настанову «проти усіх конструкцій, що вільно розширюють випадкові відкриття, проти спадщини лише порізно доведених понять, проти порізних питань, що часто зухвало узагальнюються в проблеми». У межах західної феноменології склалися два основних її варіанти, що протистоять один одному – вчення Едмунда Гуссерля і Мартіна Хайдеггера. Для Гуссерля фундаментальна реальність – спонтанно-смислове життя свідомості, тому предметом феноменології є опис актів свідомості в їх ставленні до об’єктів, а сама свідомість розуміється як «чиста», тобто така, яка є трансцендентальною, абстрагованою від людини і суспільного середовища. У Хайдеггера саме людське буття як «буття-у-світі» є невідривністю світу і людини, тому проблема свідомості відходить на другий план і мова йде не про багатоманітні феномени свідомості, а про єдиний фундаментальний феномен – людське існування. Поняття феноменології є ближчим до хайдеггерівського розуміння, тобто мова йтиме не про феноменологію як вчення про феномени чистої свідомості, а про феноменологію як онтологію свідомості.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, що т ривалий час людство шукає відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості має найрізноманітніші тлумачення.

Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існування, і свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе. Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції - матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження. Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм XVII-XVIII ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії.

Виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язане із зародженням мови, як засобу спілкування, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей. Свідомості поза мовою не існує.

Визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність. Вона створює ту систему об'єктивних відносин, де свідомість виявляє себе, підносячись до рівня самосвідомості, реалізуючись у предметах матеріальної культури. Свідомість як феномен того матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній.

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що с відомість можна розглядати і з точки зору суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей "сталий" внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності. Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй. Свідомість буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення.

Література

2. Гатальська С. М.Філософія культури: підручник для внз / С. М. Гатальська. - К.: Либідь, 2005. - 326 c.

3. Історія філософії: підручник для внз / В. Г. Кремень, В. С. Афанасенко, В. І. Волович, М. І. Горлач. - 2-ге изд., перероб. i доп. - Х.: Прапор, 2003. - 767 c.

6. Філософія: навч. посіб. / [В. Л. Петрушенко та ін.]; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

7. Філософія: навч. посіб. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; за ред. І.Ф. Надольного. − 7-ме вид., стер. − К.: Вікар, 2010. - 455 с.

9. Філософія: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

ТЕМА 3

ФІЛОСОФСЬКА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ

План семінару

1. Пізнання, його можливості і межі. Моделі пізнання.

2. Структура пізнавальної діяльності. Суб'єкт і об'єкт пізнання.

3. Поняття істини. Теорії істини у філософії.

Теми рефератів

1. Теорія пізнання в емпіричній філософії (Ф. Бекон, Дж. Локк).

2. Раціоналістична модель пізнання (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.В. Лейбніц).

3. Теорія пізнання І. Канта.

4. Діалектика пізнання в філософії Г.В.Ф. Гегеля.

5. Марксистська теорія пізнання.

6. Позитивістська теорія пізнання та концепція істини.

7. Філософське і наукове пізнання: проблема єдності і відмінності.

8. Роль філософії у формуванні наукової картини світу.

9. Наукове пізнання і проблема відповідальності вченого.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, що пізнавальне відношення людини до світу – одна з найважливіших проблем людського буття, яка є предметом гносеології (от ст-грец. γνῶσις — «знання» и λόγος — вчення) теорії пізнання – розділу філософського знання, що вивчає природу пізнання, його можливості і принципи, способи отримання знання, а також відношення знання про світ до самого світу.

Епістемологія (грец. επιστήμη — знання, λόγος — вчення) — філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке. Термін введений і активно застосовувався у англо-американській філософії XX ст. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції «суб'єкт — об'єкт», то для епістемології базовою є опозиція «об'єкт — знання». Епістемологи виходять не з «гносеологічного суб'єкта», що здійснює пізнання, а скоріше з об'єктивних структур самого знання.

Основні епістемологічні проблеми: Як улаштоване знання? Які механізми його об'єктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності? Розуміння процесу пізнання як діалектичного і такого, що має історичний характер пов'язано з ім'ям Г.В.Ф. Гегеля. На противагу раціоналістичним теоріям пізнання Канта і Гегеля вже в ХIX столітті виникли ірраціоналістичні концепції (С. К’еркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Е. Гартман), що стверджували примат позараціональних аспектів духовного життя людини над розумом.

Проблема джерел пізнання, обґрунтування достовірного знання і його критеріїв актуальна і для сучасної філософії. В моделі наукового пізнання, розробленої К. Поппером, все знання виявляється гіпотетичним. Істина виявляється недосяжною не тільки на рівні теорії, але навіть і в емпіричному знанні через його теоретичної навантаженості. І визнання теорії, і відмова від неї в його моделі повністю визначаються досвідом. До тих пір поки теорія витримує найсуворіші перевірки, які ми можемо запропонувати, вона визнається, якщо вона їх не витримує, вона відкидається.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, що пізнання - це вид людської діяльності, спрямованої на теоретичне осягнення світу. Сама ця діяльність має два полюси, які осмислюються через категорії «суб'єкт» і «об'єкт». Суб'єктом пізнання виступає людина як носій пізнавальних здібностей (чуттєвості, розуму, волі), а опосередковано - соціальна група (наприклад, співтовариство вчених) і суспільство в цілому. Об'єктом в теорії пізнання є те, на що направлена пізнавальна діяльність людини. Слід зазначити, що конкретизацією категорії «об'єкт» служить поняття «предмет пізнання», що дозволяє з'ясувати специфіку і спрямованість того або іншого пізнавального процесу.

Проблема мети пізнання особливо актуально для сучасності. Безумовно, метою пізнання є пошук істини, отримання знання, проте, реалізація знань в практичній діяльності людини і її наслідки можуть мати далеко неоднозначний характер..

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що проблема самого знання,, його змісту і реалізації в практичному житті людини і суспільства – це вже проблема істини. Істина – одна з основних категорій гносеології, що підтверджується прагненням філософів і різних напрямів філософської думки сформулювати своє розуміння природи і суті істини. Так, класична концепція істини була розроблена ще в античності Аристотелем, який розумів істину як відповідність наших знань дійсності. Не дивлячись на те, що таке трактування істини було дуже широким і абстрактним і мало недоліки, воно, проте, знайшло продовження у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Б. Спіноза, П.-А. Гольбах, Л.Фейєрбах та ін.). Принцип кореспонденції (відповідності знань речам) застосовується і в сучасних теоріях істини, що використовують математичну логіку як метод перевірки достовірності знання. У теорії когеренції ознаками дійсного знання є узгодженість мислення з самим собою, внутрішня логіка і несуперечність теорії. У філософії прагматизму істина ототожнюється з користю. Неопозітівісти трактують істину як узгодженість пропозицій науки (протокольних пропозицій) з чуттєвим досвідом. Основою дійсного знання в екзистенціалізмі є екзистенціальний досвід особи, її сприйняття світу.

Гегель розумів істину як процес, як рух думки від неповного, абстрактного знання до знання повнішого і конкретнішого. За Гегелем, істина завжди конкретна. Для з'ясування суті істини і вироблення власної позиції в питанні про достовірність знання слід розглянути й інші концепції істини.

Література

2. Вступ до філософії науки: навч. посіб. / В. П. Кисляков, О. М. Дрожанова, О. П. Ступак; Ред.: О. М Дубовий; Нац. ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова. - Миколаїв, 2011. - 124 с.

3. Калюжний В. С. Філософія: навч.-метод. посібник для аспірантів та пошукачів ЗДІА всіх форм навчання / В. С. Калюжний, В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2011. - 179 c.

4. Калюжний В. С. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посібник для студ. екон. спец. всіх форм навчання ЗДІА / В. С. Калюжний, А. О. Кудінова, Г. П. Макушинська та ін.; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2008. - 134 c.

5. Товарниченко В. О. Філософія наукового пізнання: Для всіх спец. ЗДІА / В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2007. - 106 c.

9. Філософія: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

ТЕМА 4