Через 120 год. після початку аналізу підраховують кількість непророслих зерен для визначення здатності до проростання.
Під час визначення тільки здатності до проростання кількість непророслих зерен підраховують один раз через 120 год. після початку аналізу.
Енергію проростання зерна кожної проби (X) у відсотках підраховують за формулою:
Х = 
, (10)
де n – кількість непророслих зерен за 72 год., шт.
Здатність до проростання зерна кожної проби (Х1) у відсотках підраховують за формулою:
Х1 = 
, (11)
n1 – кількість зерен непророслих за 120 год., шт.
Енергію проростання і здатність до проростання зерна кожної проби підраховують до 0,1 %.
За кінцевий результат приймають середнє арифметичне двох визначень, якщо розбіжність між ними не перевищує: 5 % – за середньої арифметичної величини 90 % і більше; 7 % – за середньої арифметичної величини менше 90 %.
У документах про якість енергію проростання і здатність до проростання зерна записують з точністю до цілого числа.
Лабораторне заняття 11
ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ СКЛОВИДНОСТІ ЗЕРНА»
ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення скловидності зерна.
2. Визначити скловидність зерна пшениці й рису.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Діафаноскоп, лущильник ГДФ-1, лічильник ДСЗ-2с, ваги лабораторні, шпателі, лезо бритви, зразки зерна пшениці й рису різних сортів.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10987-76.
Із середньої проби зерна пшениці беруть наважку масою 50 ± 1 г, очищають її від смітних і зернових домішок. За вологості зерна понад 17 % його підсушують за температури не вище 50°С.
Із очищеного зерна рису виділяють дві наважки цілих зерен масою 10 г і облущують на лущильнику ГДФ-1 або вручну.
За повного аналізу середньої проби скловидність зерна пшениці визначають після аналізу на засміченість, а скловидність зерна рису – після аналізу на плівчастість у наважці масою близько 10 г, відібраної після лущення рису.
За проведення досліджень визначають загальну скловидність, під якою розуміють суму повністю скловидних і половини кількості частково скловидних зерен.
Визначення скловидності з використанням діафаноскопу. На касету діафаноскопа висипають наважку зерна пшениці або облущеного рису і коловими рухами досягають заповнення всіх 100 заглиблень решітки цілими зернами, по одному в кожній комірці. Потім зсипають залишки зерна з решітки і касету вставляють у щілину корпуса приладу. Вмикають джерело світла і касету встановлюють таким чином, щоб було видно перший ряд зерна. Лічильник настроюють так, щоб на верхньому табло були цифри 00, а на нижньому – 50.
Після цього підраховують кількість повністю скловидних і борошнистих зерен. При цьому до повністю скловидних відносять зерна, що повністю просвічуються. Зерна, що частково просвічуються чи частково не просвічуються, відносять до частково скловидних зерен і їх не підраховують.
Поворотом ручки за годинниковою стрілкою відкладають на лічильнику число повністю скловидних зерен, а поворотом ручки проти годинникової стрілки – число борошнистих зерен.
Після огляду першого ряду зерна, касету переміщають так, щоб у поле зору потрапив другий ряд зерен. Аналізують другий ряд і результати підрахунку повністю скловидних і борошнистих зерен відкладають на лічильнику і т. д. Після огляду останнього десятого ряду на нижньому табло лічильника будуть відсотки загальної скловидності, а на верхньому табло – кількість повністю скловидних зерен у відсотках.
Визначення скловидності за результатами огляду зрізу зерна. Із підготовленої для аналізу наважки зерна пшениці чи облущеного рису беруть без вибору 100 цілих зерен і розрізують їх упоперек посередині.
Зріз кожної зернини оглядають і відповідно до характеру зрізу відносять до однієї з трьох груп: скловидної, борошнистої, частково скловидної, згідно з такою характеристикою: скловидне зерно – з повністю скловидним ендоспермом, частково скловидне зерно – з частково борошнистим чи частково скловидним ендоспермом.
Загальну скловидність зерна (Зс) у відсотках підраховують за формулою:
Зс = Пс + 
, (12)
де Пс – кількість повністю скловидних зерен, шт.
Чс – кількість частково скловидних зерен, шт.
Загальну скловидність підраховують до 0,1 %.
За кінцевий результат приймають середнє арифметичне двох визначень, якщо розбіжність між ними не перевищує 5 %.
У документах про якість зерна загальну скловидність записують з точністю до цілого числа і вказують, яким методом її визначали.
Лабораторне заняття 12
ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ТИПОВОГО СКЛАДУ ЗЕРНА»
ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення типового складу зерна.
2. Визначити типи і підтипи зразків зерна пшениці, вівса, гороху, проса.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Ваги лабораторні, електроплитка, лупи, склянки, годинник, 1-2-процентний розчин двохромовокислого калію, 5-процентний розчин натрію оксиду, зразки зерна пшениці, вівса, гороху та проса.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10940-64.
Типовий склад зерна визначають після очищення від смітних і зернових домішок.
Визначення типового складу пшениці. Типовий склад пшениці визначають за даними про її форму, вид та колір зерна. Для визначення типового складу розбирають вручну наважку 20 г зерна.
Зерно пшениці залежно від ботанічного виду, біологічної форми й кольору згідно з ГОСТ 9353-90 поділяють на 7 типів (табл. 4).
Таблиця 4
Типи пшениці
| Типи | Загальна скловидність | Вміст зерна пшениці інших типів, %, не більше | |
| усього | у т. ч. | ||
| І. М’яка червона яра твердозерна ІІ. М’яка червона озима твердозерна ІІІ. М’яка біла яра твердозерна ІV. М’яка біла озима твердозерна V. Тверда яра VІ. Тверда озима VІІ. Некласифікований | Не менше 40 Не менше 40 Не менше 40 Не обмежується Менше 40 Менше 40 × | × | 5 – твердої 5 – твердої Не враховується Не враховується 10 – білої 5 – білої × |
Відміні ознаки типів твердої та м'якої пшениці. Верхній, протилежний до зародка кінець зерна м’якої пшениці вкритий волосками (опушений), що утворюють борідку. У зерен твердої пшениці її зовсім немає або вона малорозвинена (без лупи не видно). Зерно м'якої пшениці – коротке, округле; твердої – подовжене кутасто-ребристе. Колір зерна м'якої пшениці має різні відтінки, твердої переважно від темно- до світло янтарного.
Зерно м'якої червонозерної пшениці відрізняється від білозерної за кольором. Якщо різниця в кольорі невиразна, такі зерна спеціально обробляють.
Основним способом є обробка зерна 5-процентний розчином натрію оксиду (5 г натрію оксиду на 100 мл води). Для цього все зерно з невиразним кольором підраховують, потім зерна поміщають у скляний посуд і замочують їх розчином натрію оксиду. Через 15 хв. білозерна пшениця набуває виразного світло-кремового, а червонозерна – червоно-бурого забарвлення.
Якщо немає можливості обробити зерна розчином натрію оксиду, відділити червонозерну пшеницю від білозерної можна після кіп’ятіння 20 г зерна протягом 20 хв. Внаслідок цієї обробки білозерна пшениця стає білою, а червонозерна буріє. Виділені зерна м'якої чи твердої, червонозерної чи білозерної пшениці зважують, а їх вміст виражають у відсотках до взятої наважки (20 г).
За обробки зерна розчином натрію оксиду або киплячою водою вміст краснозерної чи білозерної пшениці у відсотках визначають таким чином.
Наприклад: із наважки 20 г червонозерної пшениці виділено 17 зерен білозерної пшениці, масою 0,58 г і 10 зерен з невиразним забарвленням, масою 0,31 г. Після обробки 5-процентний розчином натрію оксиду чи киплячою водою десяти зерен з невиразним забарвленням 7 з них отримали світло-кремове забарвлення, інші 3 – червоно-буре. Маса 7 зерен білозерної пшениці (X) буде дорівнювати:
Х = 0,31 × 7: 10 = 0,22 г (13)
Загальна маса білозерної пшениці (Мг) дорівнює:
0,58 + 0,22 = 0,80 г, (14)
що у відсотках (М%) становить:
0,80 × 100: 20 = 4 %. (15)
Установлені такі норми розбіжності під час контрольних і арбітражних аналізів: 2,0 % – за вмісту в пшениці основного типу до 10 % домішки пшениці інших типів; 3,0 % – за вмісту понад 10 до 15 % домішки пшениці інших типів; 5,0 % – за вмісту більше 15 % домішки пшениці інших типів.
Забарвлення зерна для встановлення типу і підтипу визначають, порівнюючи його з описом цієї ознаки в стандарті на пшеницю, чи з робочими зразками для даного району і року врожаю.
Визначення типового складу вівса. Для визначення типового складу вівса аналізують наважку 25 г, з якої виділяють усі другі, треті, подвійні і голі зерна. Після цього беруть наважку 10 г і розбирають її за фракціями згідно з ГОСТ 12771-71 (табл. 5).
Таблиця 5
Типи і підтипи вівса
| Тип | Характеристика зерна | Підтип | Колір | Вміст зерна іншого типу (підтипу), %, не більше |
| І ІІ | Крупне, виповнене; циліндричне чи грушевої форми Тонке, довге, вузьке | × | Білий Жовтий × |
Виділені фракції зерен основного типу та домішки інших типів зважують, а їх вміст виражають у відсотках до маси взятої наважки, для чого одержану масу множать на 10.
Визначення типового складу проса. Для визначення типового складу проса беруть наважку 10 г і розбирають за фракціями згідно з ГОСТ 22983-88 (табл. 6).
Таблиця 6
Типи проса
| Тип | Забарвлення квіткових плівок | Вміст зерен іншого типу, %, не більше |
| І ІІ ІІІ | Біле і кремове Від світло-червоного до темно- червоного і коричневого Від золотисто-жовтого до темно- і сіро-жовтого |
Одержані фракції зважують, а результат виражають у відсотках до взятої наважки.
За кінцевий результат приймають середнє арифметичне двох паралельних визначень. Допустима розбіжність за паралельних визначень, а також між контрольними і арбітражними визначеннями: за вмісту до 5 % домішки інших типів – 0,3 %; за вмісту понад 5 до 10 % домішки інших типів – 0,8 %; за вмісту понад 10 до 15 % домішки інших типів – 1,3 %; за вмісту більше 15 % домішки інших типів – 1,4.
Визначення типового складу гороху. Для визначення типового складу гороху аналізують наважку зерна масою 100 г. Її очищають від смітних і зернових домішок, битих, виїдених шкідниками зерен і половинок. Цілі зерна розбирають згідно з ГОСТ 23843-79 на фракції (табл. 7).
Таблиця 7
Типи і підтипи гороху
| № і назва типу | № підтипу | Колір насіння | Вміст зерен іншого типу і підтипу, %, не більше |
| І Продовольчий | Жовтий різних відтінків Зелений різних відтінків | Усього 10, в тому числі II типу 5,0 | |
| II Кормовий | _ | Однотонний буро-зелений, бурий, коричневий, фіолетовий, чорний або з плямами | _ |
Якщо різниця в кольорі невиразна, тоді для визначення типу діють таким чином. Ці зерна зважують, перераховують і визначають масу однієї зернівки. Після цього їх поміщають на 3-5 хв. у киплячий розчин 1-2-процентний двохромовокислого калію. Після такої обробки частина зерен цілком або частково дістає темно-буре забарвлення, а частина залишається незабарвленою.
Усі зерна, що мають забарвлення, відносять до II типу, інші – до гороху І типу чи зеленого.
Одержані результати виражають у відсотках до наважки гороху без домішки.
Приклад розрахунку. Після визначення засміченості й відокремлення половинок та битих зерен залишилося 92 г цілих зерен гороху, з яких 77 г – гороху І типу, 15 г – гороху II, 10 г гороху невизначеного типу.
У 10 г виявлено 50 шт. зерен невиразного забарвлення. Середня маса одного зерна дорівнює
10: 50 = 0,2 г.
Після обробки зерен розчином двохромовокислого калію 22 зерна стали забарвленими, інші 28 не зафарбувалися. Маса 22 забарвлених зерен дорівнює
0,2 × 22 = 4,4 г.
Маса 28 зерен, що не зафарбувалися дорівнює
0,2 × 28 = 5,6 г.
До 77 г виділеного гороху І типу додають 5,6 г зерен, що не зафарбувалися
77 + 5,6 = 82,6 г.
До 5 г виділеного гороху II типу додають 4,4 г забарвлених зерен
5 + 4,4 = 9,4 г.
Одержані результати виражають у відсотках до наважки цілого гороху. Одержимо:
гороху І типу – 82,6 × 100: 92 = 89,8 %;
гороху II типу – 9,4 × 100: 92 = 10,2 %.
Лабораторне заняття 13
ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО Й ФРАКЦІЙНОГО ВМІСТУ СМІТНИХ І ЗЕРНОВИХ ДОМІШОК ЗЕРНА»
ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення загального і фракційного вмісту смітних і зернових домішок.
2. Визначити вміст смітних і зернових домішок у зразках зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, проса, гречки, сорго, гороху, квасолі, нуту, чини, люпину, вики, сочевиці й бобів кормових.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Ваги лабораторні, лущильник для рису і проса ГДФ-1М, лущильник для вівса У1-ЛШО, пристрій для шліфування рису УШР, кукурудзомолотарка ЛКМ-2-61, пристрій для розрізання зерен гречки У1-ЕЗГ, розсійник лабораторний, лабораторна розбірна дошка, пінцети, скальпелі, шпателі, чашки для наважок, лупи 4х – 5х, комплекти лабораторних сит, калій йодистий, йод технічний, натрій оксид, зразки зерна різних сільськогосподарських культур.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 30483-97.
Вміст смітних і зернових домішок визначають як за надходження зернової маси під час збирання врожаю на токи для встановлення технології очищення, так і після первинного очищення для підготовки партій зерна до реалізації тавторинного очищення, під час очищення насінного матеріалу. Склад кожної з домішок у зерні продовольчого призначення сільськогосподарської культури нормується відповідним стандартом.
Визначення вмісту крупних смітних домішок. Крупними смітними домішками вважають компоненти смітних домішок, що залишаються на ситі з отворами діаметром 6 мм. Для їх визначення середню пробу зерна зважують з точністю до 1 г до повного просівання зерна основної культури.
Вручну відбирають з сита компоненти крупних смітних домішок, групують їх за фракціями смітних домішок і зважують фракції з точністю до 0,01 г. Із середньої проби крупнонасінних культур (кукурудза, кормові боби, сочевиця тарілочна, горох, квасоля, нут, чина) компоненти крупних смітних домішок можна відбирати вручну.
Виявлену в середній пробі зерна чи насіння зернобобових культур крупну гальку зважують окремо.
Вміст фракцій крупних смітних домішок (Хк.с.) у відсотках визначають за формулою:
Хк.с.= mк.с. × 100: m, (16)
де mк.с. – маса фракції крупних смітних домішок культури, г;
m – маса середньої проби, г.
Визначення вмісту явно виражених смітних і зернових домішок. Із середньої проби зерна чи солоду, що звільнена від крупних смітних домішок, виділяють наважку масою: 50 г – пшениці, жита, ячменю, гречки, вівса, рису, сочевиці дрібнонасінної, вики; 50 г – солоду; 25 г – проса, сорго; 100 г – кукурудзи, гороху, квасолі, нуту, чини, липину, сочевиці тарілкової; 200 г – бобів кормових. Наважки зважують з точністю до 0,1 г.
За одночасного визначення вмісту смітних, зернових домішок і дрібних зерен та крупності наважки просівають на комплекті лабораторних сит (табл. 8). Сита встановлюють таким чином: на піддон – сито для виділення проходу, що належить до смітних домішок, потім – сито для виділення дрібних зерен і, нарешті, – сито для визначення крупності зерна.
Комплект сит поміщають на дерев’яну гладку та рівну поверхню чи скло і коловими рухами без струшувань просіюють гречку, кукурудзу і зернобобові культури, а інші культури просіюють рівномірними повторювальними рухами без струшувань. За просіювання розмах коливань сит має бути близько 10 см, а тривалість просіювання 1 хв. – для зернобобових культур і 3 хв. – для всіх зернових культур за 110-120 рухів за хвилину.
Із залишку на кожному ситі виділяють фракції явно виражених смітних і зернових домішок відповідно до характеристик, наведених у стандартах на ту чи іншу культуру. Із проходу сита для смітних домішок виділяють шкідливі домішки.
Виявлені металомагнітні, шкідливі, особливо враховуючі домішки, а також живі й мертві шкідники відокремлюють і під час розрахунків не беруть до уваги.
Таблиця 8
Перелік лабораторних сит для визначення
вмісту смітних, зернових домішок і дрібних зерен та крупності
| Зерно | Розмір (діаметр) отворів сит, мм | ||
| проходу, що належить до смітних домішок | дрібних зерен | крупності зерен | |
| Пшениці Жита Ячменю Солод Вівса Проса Гречки Рису Кукурудзи Гороху Квасолі Чини Нуту Бобів (корм.) Сорго Сої Вики Сочевиці: тарілкової дрібнонасінної | 1,0 1,0 1,5 1,5 1,5 1,4 × 20 3,0 2,0 2,5 2,5 3,0 2,0 2,0 3,0 1,5 3,0 2,0 2,5 1,5 | 1,7 × 20 1,4 × 20 2,2 × 20 2,2 × 20 1,8 × 20 – – – 8,0 5,0 – – – – 2,5 – – 4,8 – | – – – – – – 4,0 – – І тип ІІ тип 1 п/тип 2 п/тип 7,0 6,0 6,0 5,0 4,0 4,0 – – – – – – – 6,3 5,2 4,8 – |
Виділені фракції явно виражених смітних і зернових домішок зважують з точністю до 0,1 г за маси фракції 25 г і більше і з точністю до 0,01 г – за маси фракції менше 25 г.
Вміст фракцій явно виражених смітних домішок (Хф.с.) підраховують за формулою:
Хф.с. = mф.с.× 100: m1 , (17)
де Mф.с. – маса фракції явно виражених смітних домішок, г;
m1 – маса наважки, г.
Вміст фракцій явно виражених зернових домішок (Хф.з.) підраховують за формулою:
Хф.з. = mф.з. × 100: m1 , (18)
де Mф.з. – маса фракції явно виражених зернових домішок, г;
m1 – маса наважки, г.
Розрахунки проводять до другого десятинного знаку.
Визначення вмісту неявно виражених зіпсованих і пошкоджених зерен. Упшениці, житі, ячменю, сорго, вівсі, солоді. Із наважки зерна пшениці, жита, ячменю, вівса і солоду 50 г (сорго – 25 г), звільненої від явно виражених смітних і зернових домішок, виділяють наважку масою 10 г, зважують з точністю до 0,01 г. Із зерен вівса і плівчастого сорго знімають плівки вручну чи на лущильнику.
Невиразні зерна розрізають упоперек і залежно від ступеня пошкодженості зернівки відносять до зіпсованих чи пошкоджених зерен.
Зіпсовані і пошкоджені зерна (у вівса і сорго з плівками) зважують окремо з точністю до 0,01 г.
Вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен пшениці, жита, ячменю чи вівса (Хз,п.) у відсотках підраховують за формулою:
Хз,п. = mз.п. × m2 : 5, (19)
де mз.п. – маса зіпсованих чи пошкоджених зерен, що виділені з наважки масою 10 г, г;
m2 – маса зерен, що залишилися після видалення з наважки масою 50 г явно виражених смітних і зернових домішок, г.
Загальний вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен (Хз.) пшениці, жита, ячменю чи вівса підраховують за формулою:
Хз. = 2 mз.п. + Хз,п , (20)
де mз.п. – маса явно виражених зіпсованих чи пошкоджених зерен, виділених із наважки масою 50 г, г.
Вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен сорго (Хз.с.) у відсотках підраховують за формулою:
Хз.с. = mз.1 × m2 : 25, (21)
де mз.1 – маса явно виражених зіпсованих чи пошкоджених зерен сорго, виділених з наважки масою 25 г, г;
m2 – маса зерен, що залишилися після видалення із наважки сорго масою 25 г явно виражених смітних і зернових домішок, г.
Упросі. Із наважки проса масою 25 г, що очищена від явно виражених смітних і зернових домішок, виділяють наважку масою 10 г і зважують з точністю до 0,01 г. Зерна лущать, потім знову їх зважують і виділяють з них зіпсовані чи пошкоджені ядра проса.
Зіпсовані чи пошкоджені ядра проса зважують окремо з точністю до 0,01 г.
Вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен проса (Хз.п.п.) у відсотках підраховують за формулою:
Хз.п.п. = 4 mз.п. × m2 : mоб , (22)
де mз.п.– маса зіпсованих чи пошкоджених ядер проса, виділених з наважки масою 25 г, г;
m2 – маса нелущених зерен, що залишилися після відокремлення з наважки масою 25 г явно виражених смітних і зернових домішок, г;
mоб – маса ядер після лущення зерен проса в наважці 10 г, г.
Загальний вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен проса (Хзп.) у відсотках підраховують за формулою:
Хзп. = mз.п. × 100: 25, (23)
де mз.п. – маса явно виражених зіпсованих чи пошкоджених зерен, що виділені з наважки 25 г, г.
Угречці. Із наважки гречки масою 50 г, що очищена від явно виражених смітних і зернових домішок, виділяють наважку масою 10 г і зважують з точністю до 0,01 г. Усі зерна наважки розрізають скальпелем чи лезом бритви і виділяють зіпсовані зерна.
Зіпсовані зерна гречки разом з плівками і частинками ядра зважують з точністю до 0,01 г.
Вміст зіпсованих зерен (Хз. г.) у відсотках підраховують за формулою:
Хз. г. = 
, (24)
де m1 – маса зіпсованих зерен гречки, що виділені з наважки масою 10 г, г;
m – маса нелущених зерен гречки, що залишилися після виділення із наважки масою 50 г явно виражених смітних і зернових домішок, г.
Загальний вміст зіпсованих зерен гречки (Хз) у відсотках підраховують за формулою:
Хз = 2mз + Хз. г., (25)
де mз – маса явно зіпсованих зерен гречки, що виділені з наважки масою 50 г, г.
Підрахунки зіпсованих зерен проводять до другого десятинного знака з наступним заокругленням результату до першого десятинного знака.
Допустима розбіжність під час контрольних визначень зіпсованих чи пошкоджених зерен не має перевищувати норм, що наведені в таблиці 9.
Визначення вмісту шкідливих домішок. Із середньої проби, що очищена від крупних смітних домішок, виділяють наважки масою: 500 г для визначення ріжків, в’язеля барвистого, гірчака повзучого, софори китникоподібної, термопсису ланцетного, геліотропа опушеноплідного, триходесми сивої; 200 г для визначення пажитниці п’янкої; 200 г пшениці, жита та інших культур, крім ячменю, – для визначення сажки; 500 г ячменю – для визначення сажки.
Наважки зважують з точністю до 0,1 г і розбирають вручну. Виявлені компоненти шкідливих домішок групують окремо за видами і зважують з точністю до 0,01 г.
Вміст кожного виду шкідливих домішок (Хш) у відсотках підраховують за формулою:
Хш = 
, (26)
де m1 – маса виділеного виду шкідливих домішок, г;
m – маса наважки, г.
Таблиця 9
Допустима розбіжність
за контрольних визначень зіпсованих чи пошкоджених зерен
| Вміст зіпсованих чи пошкоджених зерен, % | Пшениця | Просо | Горох | Ячмінь, гречка |
| Не більше 0,2 Не більше 0,3 0,3 – 0,5 0,4 – 0,5 0,6 – 1,0 1,1 – 2,0 2,1 – 3,0 3,1 – 4,0 4,1 – 5,0 5,1 – 6,0 6,1 – 7,0 7,1 – 8,0 8,1 – 9,0 8,1 – 10,0 9,1 – 10,0 10,1 і більше | 0,1 – 0,2 – 0,3 0,6 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0 1,1 1,1 – – – | – – 0,2 – 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 1,1 1,4 1,6 – 1,8 – 2,1 | 0,1 – 0,2 – 0,3 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 0,7 0,8 0,9 – 1,0 1,1 | – 0,2 – 0,3 0,4 0,5 0,6 0,8 1,0 1,2 1,4 1,6 – – – – |
Підрахунки проводять до другого десятинного знака без наступного заокруглення результату.
Визначення вмісту особливо враховуючих домішок. Визначеннявмістусажковихзерен. До них належать синьопояскові (зерна, в борозенках яких є спори сажки) і забруднені (зерна, поверхня яких, і борозенки містять спори сажки). Наважку зерна масою, встановленою для виділення явно виражених смітних і зернових домішок, очищають від смітних і зернових домішок, виділяють наважку масою 20 г і зважують її з точністю до 0,01 г. Не використовуючи лупи, із маси зерен у наважці відбирають сажкові зерна і зважують їх з точністю до 0,01 г.
Вміст сажкових зерен (Хс) у відсотках підраховують за формулою:
Хс = 
= 5 m1, (27)
де m1 – маса сажкових зерен у наважці масою 20 г, г.
Визначеннявмістунасіннябуркуна і цибулинокдикогочаснику. Із середньої проби зерна, що звільнена від крупних смітних домішок, виділяють наважку масою 500 г і зважують її з точністю до 0,1 г. Потім зерно порціями (близько 100 г) просівають на ситах з продовгуватими отворами розміром 1,7 × 20 мм. Після просівання кожної порції оглядають схід з сита і прохід через сито. Виявлені у сході сита цибулинки дикого часнику, а у проході сита насіння буркуна відбирають вручну й підраховують окремо.
Вміст насіння буркуна і цибулинок дикого часнику виражають в штуках на 1кг, для чого виявлену в наважці кількість їх множать на 2.
Визначеннявмістугальки. Із середньої проби, що очищена від крупних смітних домішок, виділяють наважку масою 500 г і зважують її з точністю до 0,1 г. Наважку просівають на ситі з отворами діаметром 1,5 мм. Виявлену в сході сита гальку відбирають і зважують її з точністю до 0,01 г.
Вміст гальки (Хг) у відсотках підраховують за формулою:
Хг = mг : 5, (28)
де mг – маса гальки в наважці 500 г, г.
Загальний вміст гальки (Хз.г.) у відсотках підраховують за формулою:
Хз.г. = Хк.г. +Хг , (29)
де Хк.г. – вміст крупної гальки у відсотках, що виділена із сходу сита з діаметром отворів 6 мм за визначення крупних домішок.
Визначення вмісту насіння зернобобових культур, що пошкоджене зернівками і листокрутками. Із середньої проби зерна, що очищена від крупних смітних домішок, виділяють наважку масою: 100 г – гороху, квасолі, нуту, чини, люпину, вики, сочевиці; 200 г – бобів кормових. Наважку вручну вивільняють від явно виражених смітних домішок, потім зважують її з точністю до 0,1 г.
Насіння висипають на лабораторну дошку і ретельно оглядають. При цьому із маси насіння виділяють насіння явно пошкоджене, але без наявності в ньому шкідників: насіння з пустими, виїденими зернівками пустотами; насіння з погризеною листокрутками поверхнею.
