МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
АГРОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ВИНОГРАДАРСТВА
ТА ПЛОДООВОЧІВНИЦТВА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
для проведення лабораторних занять з навчальної дисципліни «Технологія переробки і зберігання продукції рослинництва» студентам напряму підготовки 6.090101 «Агрономія»
ОКР «Бакалавр»
Частина 1
МИКОЛАЇВ – 2009
УДК 631.56
Методичні рекомендації для проведення лабораторних занять з навчальної дисципліни «Технологія переробки і зберігання продукції рослинництва» підготовлені кандидатом с.-г. наук доцентом кафедри виноградарства та плодоовочівництва Дудяком І.Д.
Рекомендовано студентам напряму підготовки 6.090101 «Агрономія» ОКР «Бакалавр».
Рецензенти: Гамаюнова В.В. – зав. кафедри землеробства Миколаївського ДАУ, доктор с.-г. наук;
Каращук Г.В. – доцент кафедри технологій переробки та зберігання с.-г. продукції Херсонського ДАУ,
кандидат с.-г. наук.
Рекомендовано методичною комісією агрономічного факультету Миколаївського ДАУ, протокол № 03 від 26 листопада 2008 року.
Навчальне видання.
Методичні рекомендації для проведення лабораторних занять з навчальної дисципліни «Технологія переробки і зберігання продукції рослинництва» студентам напряму підготовки 6.090101 «Агрономія» ОКР «Бакалавр».
Укладач: Дудяк І.Д.
Відповідальний за випуск декан агрономічного факультету Миколаївського ДАУ к. т. н. Шевченко Л.М.
Миколаївський державний аграрний університет, 2009
Підписано до друку Формат Папір друк. № Друк офсетний
Ум. друк. арк. Обл. – вид. арк.
Зам. № ____ Наклад ____ прим.
Надруковано у видавничому відділі МДАУ
54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9
ЗМІСТ
| Передмова | |
| 1 Підготовка партій товарного зерна і відбір проб для їх аналізу | |
| 2 Визначення натури зерна | |
| 3 Визначення запаху і кольору зерна | |
| 4 Визначення маси 1000 зерен чи 1000 насінин | |
| 5 Визначення кислотності зерна | |
| 6 Визначення плівчастості зерна | |
| 7 Визначення лузжистості насіння олійних культур | |
| 8 Визначення вмісту крохмалю в зерні | |
| 9 Визначення вологості зерна | |
| 10 Визначення енергії проростання і здатності до проростання зерна | |
| 11 Визначення скловидності зерна | |
| 12 Визначення типового складу зерна | |
| 13 Визначення загального й фракційного вмісту смітних і зернових домішок зерна | |
| 14 Визначення зараженості і пошкодженості шкідниками зерна | |
| 15 Визначення масової частки і якості сирої клейковини в зерні пшениці | |
| Список рекомендованої основної літератури | |
| Для нотаток |
ПЕРЕДМОВА
Комплекс організаційних заходів щодо зберігання і переробки сільськогосподарської продукції ще донедавна здійснювала єдина державна система заготівель. Зокрема, товарне зерно зберігали виключно на державних хлібоприймальних пунктах, які постачали його великим підприємствам з виробництва борошна, крупів, пива, олії, комбікормів. Останнім часом розширюється матеріально-технічна база підприємств з переробки зерна та насіння олійних культур, виробництва комбікормів – безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції. Розвиток галузей, що здійснюють повну переробку зерна, – одне з найважливіших завдань економіки держави.
У зв’язку з цим постало питання про заготівлю продукції сільського господарства не в повному обсязі товарного виробництва, а в межах задоволення потреб державної торгівлі, галузей народного господарства, системи охорони здоров’я, армії тощо. Водночас вирішується питання про встановлення таких закупівельних цін, які б забезпечили нормальне відтворення сільськогосподарського виробництва.
Хлібозаготівельні організації здійснюють приймання і розміщення, очищення зерна, формують товарні партії його для борошномельних, круп’яних та комбікормових підприємств. Крім того, у державі розвинена система приватних фірм, зокрема УЗА – Українська зернова асоціація. Дедалі більше практикуються обробка й тимчасове зберігання зерна сільських виробників, які, використовуючи матеріально-технічну базу хлібоприймальних підприємств, забезпечують збереження якості зерна і можливість його використання господарствами в міру потреби.
Зерно і насіння олійних культур господарства та фермери постачають за договорами контрактації. Їх укладають щорічно, визначаючи права й обов’язки сторін – виробника і заготівельника. В договорах зазначають назву, асортимент, кількість, якість, ціну, строки продажу і приймання продукції. Заготівельник, наприклад, зобов’язаний за рахунок виконання договору виділити аванс, своєчасно оплатити доставлену продукцію, надати виробникові допомогу в організації виробництва і транспортуванні продукції, забезпечити зустрічний продаж комбікормів, шроту тощо.
Заготівлю, зберігання і переробку плодоовочевої продукції здійснюють плодоовочеві бази, які постачають її для потреб населення великих міст, на переробні заводи державного підпорядкування та колективної і приватної власності. В багатьох областях створено також об’єднання виробників і переробників, у яких уся вироблена продукція зберігається до моменту її реалізації в свіжому вигляді або до надходження на переробку. Вони створені на базі існуючих сільськогосподарських колективних підприємств, селянських (фермерських) господарств та міжгосподарських переробних організацій. Зусилля всіх заготівельних і переробних організацій спрямовані на максимальне зниження втрат під час транспортування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. Їх матеріально-технічна база постійно вдосконалюється. Зокрема, створено багато нових ліній з переробки продукції рослинництва, які забезпечують її високу якість і конкурентоспроможність.
Сировину технічних культур заготовляють переробні заводи державного підпорядкування та об’єднання, створені на базі переробних заводів і господарств – виробників технічної сировини. Нині їх відосини вдосконалюються, вирішуються питання оновлення переробної техніки, будівництва сховищ для сировини і готової продукції.
Значення галузей заготівлі і переробки продукції рослинництва важко переоцінити. Зберігання насінних фондів, продовольчої і технічної сировини забезпечує безперервність процесів сільськогосподарського та промислового виробництва.
Безперебійне забезпечення населення України продуктами першої необхідності – хлібом, м’ясом, молоком, яйцями, овочами, фруктами – за сезонного виробництва рослинницької продукції було б неможливим без належно розвинених галузей зберігання і переробки. Актуальним завданням є не лише забезпечення продовольчої бази країни, а й розширення її можливостей як експортера багатьох видів рослинницької продукції.
Ґрунтовне освоєння дисципліни передбачає вивчення студентами теоретичного матеріалу, виконання лабораторних і практичних робіт. Практика передбачає участь студентів в організації технологічних процесів післязбиральної обробки, зберіганні та переробці продукції рослинництва, виконанні окремих технологічних процесів на виробництві, в лабораторії кафедри і технохімічних лабораторіях переробних підприємств.
Вивчення способів ефективного зберігання певного виду рослинницької продукції чи груп близької за особливостями продукції ґрунтується на досконалому знанні трьох однаково важливих складових:
1) об’єкта зберігання (хімічного складу, фізіології), його фізичних властивостей, а також фізичних та фізіологічних властивостей їх сукупності (зернових мас, маси бульб тощо), особливостей взаємодії з довкіллям;
2) факторів, які впливають на процеси, що відбуваються в продукції під час зберігання чи переробки;
3) наукових принципів, покладених в основу зберігання певного виду продукції.
У зв'язку з цим оволодіння лабораторними та практичними знаннями з технології переробки і зберігання продукції рослинництва вкрай важливе для студентів агрономічних спеціальностей.
У дані методичні рекомендації ввійшли лабораторні роботи з першого та другого залікових кредитів навчальної дисципліни «Технологія переробки і зберігання продукції рослинництва», що викладається за кредитно-модульною системою організації навчального процесу.
Лабораторне заняття 1
ТЕМА: «ПІДГОТОВКА ПАРТІЙ ТОВАРНОГО ЗЕРНА І ВІДБІР ПРОБ ДЛЯ ЇХ АНАЛІЗУ»
ЗАВДАННЯ: 1. Ознайомитися з основними поняттями – «партія зерна», «точкова проба», «об'єднана проба», «середньодобова проба», «середня проба» і «наважка».
2. Вивчити порядок відбору точкових проб зерна.
3. Засвоїти методику формування об'єднаної, середньодобової і середньої проб зерна.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Пробовідбірник, циліндричний конусний щуп з штангою, мішковий щуп, розподільник БІС-1, металеве відро, середні проби різних культур, супровідні документи, лінійки, шпателі, ваги.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 13586.3-83.
За надходження зернової маси на тік оцінюють її якість для визначення режиму зберігання та технології післязбиральної обробки, виявляючи при цьому потребу в післязбиральній обробці зерна. Режим технологічних процесів визначають залежно від цільового призначення зернових мас. Одночасно працюють над формуванням партій зерна для реалізації.
Зернова маса, що надходить від збирання навіть однієї культури, відрізняється за вологістю, засміченістю та іншими показниками. Виявляючи їх під час оцінки якості, формують окремі партії зернових мас за ступенем стиглості, вологістю та засміченістю.
Це дає можливість визначити режим короткочасного зберігання залежно від якості зерна, мінімальний набір зерноочисних машин, не допускаючи зайвих обробок, що приводять до підвищення травмованості зерна. Після визначення якісного складу зернових та смітних домішок для кожної зерноочисної машини підбирають певний набір сит, встановлюють режим аспірації.
Перед прийманням на тік зерна нового врожаю у господарстві виділяють потрібну кількість вагарів, завідуючих токами. Останні відповідають за якість післязбиральної обробки зерна та формування партії для реалізації. Економічна та агрономічна служби одночасно стежать за правильністю оформлення супровідних документів.
Все зерно реалізують партіями. За продажу зерна сільськогосподарськими підприємствамидержаві та іншим організаціям допускається замість документа про якість зерна виписувати супровідний документ, в якому вказують:
· назву господарства;
· культуру, сорт, а також чи цінне зерно;
· рік урожаю;
· номер автомобіля;
· масу партії;
· дату оформлення документа;
· підпис особи, яка виписує цей документ.
Можна виписувати один документ про якість або одне сортове свідоцтво на декілька однорідних за якістю партій зерна, що реалізуються протягом однієї доби одним господарством. Однорідні за якістю партії зерна від одного господарства, що надходять протягом оперативної доби, приймають як одну партію. Партії зерна сильних пшениць, а також зерно ячменю пивоварних сортів і найбільш цінних сортів інших сільськогосподарських культур супроводжуються сортовим свідоцтвом.
Для перевірки якості зерна аналізують середню пробу, маса якої дорівнює 2,0 ± 0,1 кг. Її виділяють з об'єднаної або середньодобової проби.
Точкові проби відбирають залежно від маси партії і засміченості зерна (табл. 1):
Таблиця 1
Відбирання точкових проб залежно від маси партії і засміченості зерна
| Маса партії, т | Засміченість зерна | |
| чисте і середньої чистоти | засмічене | |
| До 100 вкл. Понад 100 до 200 вкл. Понад 200 до 400 вкл. Понад 400 | Із кожних 3 т «5 т «10 т -//- 20т | Із кожних 3 т «5 т «5 т -//- 10т |
Точкові проби із затареного зерна відбирають залежно від кількості мішків у партії (табл. 2).
Результати аналізу середньої проби поширюються на всю партію зерна. Якщо сторони не дійшли згоди щодо оцінки якості зерна, проводять повторний аналіз в їх присутності. У разі незгоди з результатами повторного аналізу пробу протягом доби направляють для аналізу в Державну хлібну інспекцію.
Таблиця 2
Відбирання точкових проб залежно від кількості мішків у партії зерна
| Кількість мішків у партії | Кількість мішків, з яких відбирають точкові проби, шт. |
| До 10 вкл. Понад 10 до 100 вкл. Понад 100 | Із кожного другого мішка Із 5 мішків + 5 % від кількості мішків в партії Із 10 мішків + 5 % від кількості мішків в партії |
Результат першого аналізу вважають правильним, якщо дані його не перевищують установлені допустимі розбіжностіпорівняно з результатом контрольного аналізу. За перевищення допустимих розбіжностейправильним вважають результат контрольного аналізу.
Точкові проби з кузовів автомобіліввідбирають механічним пробовідбірникомабо вручну.
Із автомобілів з довжиною кузова до 3,5 м точкові проби відбирають у чотирьох місцях за схемою А, з довжиною кузова понад 3,5 до 4,5 м – у шести місцях за схемою Б, з довжиною кузова понад 4,5 м – у восьми місцях за схемою В на відстані 0,5-1,0 м від переднього та заднього бортів та близько 0,5 м від бокових:
| * * * * | * * * * * * | * * * * * * * * |
Схема А Схема Б Схема В
Механічним пробовідбірником точкові проби відбирають з усієї глибини насипу зерна. Ручним щупом точкові проби відбирають з верхнього і нижнього шарів зерна (15-20 см).
В автопоїздах точкові проби відбирають із кожного кузова (причепа).
Сукупна маса точкових проб за схемою А має бути не менше 1 кг, за схемою Б – 1,5 кг та за схемою В – 2 кг. Якщо сукупна маса буде меншою за вказану, необхідно додатково відібрати проби в тих самих місцях у середньому шарі насипу.
Точкові проби зерна, що зберігається в коморах і на майданчиках насипом до 1,5 м заввишки, відбирають ручним щупом, за більшої висоти насипу – складським щупом із штангами, попередньо розподіливши насип зерна на секції площею близько 200 м2 кожна. У кожній секції точкові проби відбирають у шести місцях на відстані 1 м від стін комори (країв майданчика чи границь, секції) і на однаковій відстані одна від одної. За невеликої кількості зерна в партії можна аналогічно відбирати точкові проби в чотирьох місцях поверхні площею до 100 м2.
У кожному місці пробу відбирають з верхнього (на глибині 10-15 см від поверхні насипу), середнього та нижнього шарів зерна. Загальна маса точкових проб – близько 2-х кілограмів на секцію.
При вантаженні (розвантаженні) зерна у вагони, на пароплави, у комори чи елеватори проби відбирають із потоку зерна в місцях перепаду механічним пробовідбірником або спеціальним ковшем пересіченням потоку через рівні проміжки часу. Періодичність відбору точкових проб залежить від швидкості переміщення маси партії та засміченості зерна (табл. 1). Маса однієї точкової проби має бути не менше 100 г.
З партії затареного у мішки зерна точкові проби відбирають залежно від кількості мішків у партії (табл. 2). Проби із зашитих мішків беруть мішковим щупом, розсовуючи мішковину в трьох доступних місцях. Щуп вводять у напрямку до середини мішка жолобом униз, потім повертають його на 180° навколо осі і виймають. Загальна маса точкових проб має бути не менше 2 кг.
Усі точкові проби зсипають у чистий, не заражений посуд, запобігаючи можливості зміни якості зерна.
Сукупність точкових проб однієї партії зерна становить об'єднану пробу. До неї додають етикетку із зазначенням назви культури, номера машини, комори, маси партії, часу відбору, її маси. Етикетка має бути підписана особою, яка відбирала пробу. За об'єднаною пробою найбільш точно визначають органолептичні показники зерна, зараженість комірними шкідниками, тип і підтип.
Для подальшого розміщення зерна у сховищі визначають його вологість електровологоміром. Потім для грошових розрахунків зерно піддають додатковому аналізу за середньодобовою пробою, що формується з об’єднаних проб, відібраних з кількох однорідних за якістю партій зерна, які надійшли з одного господарства протягом оперативної доби. Для її складання відбирають вручну або розподільником БІС-1 по 50 г зерна від кожної тонни.
Відповідність якості зерна стандарту визначають за середньою пробою, виділеною з об'єднаної або середньодобової проби. Якщо маса об'єднаної, а також середньодобової проби перевищує 2 кг, зерно висипають на чисту, рівну гладку поверхню у вигляді квадрата і змішують за допомогою двох лінійок чи дерев'яних планок із скошеними ребрами. Зерно, захоплене з протилежних боків квадрата лінійками (планками) обома руками, зсипають одночасно на середину квадрата, формуючи валик. Потім зерно беруть з кінців валика і одночасно з обох лінійок (планок) зсипають на середину. Такі переміщення зерна проводять тричі.
Одержану пробу знову висипають рівним шаром у вигляді квадрата і ділять лінійкою (планкою) по діагоналі на чотири трикутники. Із двох протилежних трикутників зерно відкидають, а те, що залишилося, змішують і знову ділять доти, доки не залишиться маса, що є середньою пробою.
Середню пробу можна також виділити за допомогою розподільника БІС-1, який має два розподільно-змішувальних пристрої, що складаються з трьох конусів з отворами і лійки великого діаметра. За допомогою спеціальної таблиці, знаючи пропускну здатність того чи іншого каналу і величину наважки, визначають з якого каналу може бути виділена розрахункова маса наважки.
З середньої проби виділяють наважки для визначення тих чи інших показників якості зерна. Лабораторний аналіз середньої проби проводять за наведеною схемою (рис. 1).
Під час продажу партії кукурудзи в качанах насипом із автомашин точкові проби відбирають у двох місцях по повздовжній осьовій лінії на відстані 0,5-0,7 м від переднього та заднього бортів. У кожному місці відбору знімають верхні качани та із глибини близько 10 см виймають по 5 качанів, що лежать поруч. Якщо качани в автомашині неоднорідні, допускається збільшення числа місць відбору проб. У автопоїздах точкові проби відбирають з кожного кузова (причепа).
   Середня проба
|
| Наважка для визначення вологості | ||
| Виділення крупних домішок на ситі з діаметром отворів 6 мм | ||
| Органолептичний аналіз (колір, запах) | ||
| Визначення зараженості і металомагнітної домішки | ||
| ||
| Змішування проби, виділення наважки і визначення натури | ||
| ||
 
| Змішування проби і виділення наважок для аналізів |
|
|
|
 | |||
 | |||
 |
|
|
|
Рис. 1 Схема лабораторного аналізу середньої проби
З вагонів точкові проби кукурудзи в качанах відбирають під час вантаження (розвантаження). З кожного вагона беруть 20 точкових проб по 5 качанів, що лежать поруч, через рівні проміжки часу. Всього відбирають 100 качанів.
На складах кукурудзу в качанах відбирають у двох шарах: з глибини 10 см і 1 м на відстані 3 м від стін комори та на відстані 75 см від стін сапетки по 16-17 качанів, що лежать поруч. Усього з кожної секції має бути відібрано 100 качанів.
Відібрані точкові проби об'єднують і одержують об’єднану пробу. Об'єднані проби від кожної автомашини складають у крафт-мішки. Для одержання середньодобової проби з мішка відбирають кожен десятий качан і переносять в іншу тару. Якщо їх виявляється більше 10, то відбирають через однакову кількість качанів, щоб одержати середню пробу з 10 качанів, за якою визначають вихід зерна та його якість.
Проби для визначення вологості зерна мають зберігатися в посуді, що герметично закривається. Результати аналізу середніх проб записують у лабораторний журнал і передають їх у бухгалтерію для проведення розрахунків за прийняту зернову продукцію та внесення даних у реєстр накладних. Реєстр надсилають у господарство, звідки надійшло зерно. У реєстрі накладних, крім відомостей про якість зерна, наводять розрахунок, виходячи з якості та витрат на доставку зерна.
Середні проби, виділені з середньодобових проб зерна (крім кукурудзи в качанах) від господарств, зберігають протягом однієї доби після проведення аналізів. Середні проби кукурудзи в качанах після проведення аналізів не зберігають.
Середні проби від партій зерна, що відвантажують в усіх напрямках, крім місцевого, необхідно зберігати один місяць, а за виникнення спірних питань проби зберігають до повного їх розгляду і вирішення. Проби від партій зерна для місцевого призначення не зберігають.
Проби від партій зерна, що відправляють на експорт залізницею, зберігають протягом 3-х місяців: водним транспортом – 6-ти місяців. Проби від партій зерна, що надходить із-за кордону зберігають протягом 3-х місяців.
Основні терміни
· Партія зерна – це відповідна кількість однорідної за якістю зернової маси, призначеної для зберігання чи реалізації, і оформлена документом про якість.
· Точкова проба – невелика кількість зерна, відібрана з одного місця за один прийом, для формування об'єднаної проби.
· Об'єднана проба – сукупність усіх точкових проб однієї партії зерна.
· Середньодобова проба – проба, що формується за надходження від одного господарства протягом оперативної доби декількох однорідних за якістю автомобільних партій зерна.
· Середня проба – частина об'єднаної або середньодобової проби, виділена для визначення якості зерна.
· Наважка – частина середньої проби, виділена для визначення окремого показника якості зерна.
Лабораторне заняття 2
ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ НАТУРИ ЗЕРНА»
ЗАВДАННЯ: 1. Засвоїти методику визначення натури зерна.
2. Визначити натуру зерна пшениці, ячменю, жита та вівса.
3. Визначити натуру зерна однієї культури різної вологості.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Літрова хлібна пурка ПХ-1, зразки зерна пшениці, жита, ячменю та вівса різної вологості.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10840-64.
Натурою називають масу одного літра зерна, виражену в грамах. Її визначають після просівання середньої проби через сито з діаметром отворів 6 мм з використанням літрової хлібної пурки ПХ-1.
Ящик, на якому закріплюють окремі частини пурки розмішують на горизонтально встановленому столі. В гніздо, що розташоване на кришці ящика, загвинчують штатив. До штатива прикріплюють кронштейн, на якому встановлюють коромисло з підвіскою. З правого боку коромисла підвішують мірку (мірний циліндр) з падаючим тягарцем масою 450 г. Від верхньої частини тягарця до прорізу в мірці ємність 1 л. З лівого боку коромисла підвішують чашку для гир. Маса чашки дорівнює масі мірки з падаючим тягарцем (без ножа), завдяки чому ваги перед початком зважування врівноважуються.
Визначення натури починають з урівноважування ваг. Далі тягарець виймають з мірки. Потім мірку встановлюють у визначене для неї гніздо на кришці ящика. У щілину мірки вставляють ніж (догори боком з номером), на нього вкладають тягарець а на мірку надівають наповнювач. Наповнювач – порожній циліндр, в якому рівномірно розподіляється зерно, що висипається з циліндра з лійкою.
Циліндр з лійкою ставлять на стіл і засипають у нього зерно рівною цівкою без поштовхів до мітки на внутрішньому боці. За відсутності мітки на внутрішньому боці циліндра зерно недосипають на 1 см до верхнього краю циліндра.
Після цього циліндр з лійкою встановлюють на наповнювач і, натиснувши пальцем на важіль замка, відчиняють заслінку лійки. Після висипання зерна циліндр з лійкою знімають, виймають ніж із щілини мірки. Падаючий тягарець, а за ним і зерно переміщаються у мірку. Виштовхуючиповітря в отвори у дні мірки, вантаж забезпечує рівномірне вкладання зерна. Ніж знову вставляють у щілину мірки, відділяючи таким чином 1 літр зерна.
Мірку виймають з гнізда ящика разом з наповнювачем, притримуючи пальцями правої руки наповнювач і ніж та перевертаючи їх, висипають залишки зерна поверх ножа. Наповнювач знімають, видаляють рештки зерна і виймають ніж із щілини мірки. Мірку з зерном зважують з точністю до 0,5 г.
Натуру зерна з кожного зразка визначають двічі, причому з різних порцій. Розбіжність між паралельними визначеннями, а також під час контрольних і арбітражних визначеннях натури на літровій хлібній пурці, не має перевищувати 5 г, а для вівса – 10 г.
Результати визначення натури на літровій хлібній пурці в документах про якість записують з точністю до 1,0 г.
Лабораторне заняття 3
ТЕМА: «ВИЗНАЧЕННЯ ЗАПАХУ І КОЛЬОРУ ЗЕРНА»
ЗАВДАННЯ: 1. Вивчити методику визначення запаху і кольору зерна.
2. Визначити запах і колір різного за якістю зерна.
МАТЕРІАЛИ,
ОБЛАДНАННЯ,
ДОКУМЕНТИ: Зразки здорового та зіпсованого зерна, зразки зерна з певними запахами, зразки зерна різного ступеня знебарвлення, вода, електроплитка, лабораторний млин, сито, лупи, склянки, колби.
ЛІТЕРАТУРА: ГОСТ 10967-90.
Визначення запаху і кольору зерна – основане в органолептичній оцінці за допомогою органів чуття. Ознаками нормального, здорового зерна є характерні для нього запах і колір.
Визначення запаху. Здорове зерно кожної культури має характерний запах: слабкий, маловідчутний у зернових злаків і різкий специфічний – в ефіроолійних культур.
