Апаратна частина комп’ютера. Основою схеми комп’ютера є схема, запропонована фон Непманом:
а) пам’ять – призначена для зберігання даних та програм, що необхідні комп’ютеру для роботи;
б) центральний процесор, призначений для виконання команд; для його позначення інколи використовується скорочення CPU (від англ. - центральний обробляючий пристрій);
в) пристрої введення, призначені для введення в комп’ютер даних і програм;
г) пристрої виведення, призначені для виведення результатів.
• пристроїв введення, призначених для введення в комп'ютер даних і програм;
• пристроїв виведення, призначених для виведення результатів.
Крім того, в сучасних комп'ютерах використовуються так звані накопичувані — пристрої, призначені для постійного зберігання (накопичування) даних та програм, необхідних для роботи комп'ютера, і обміну цією інформацією між накопичувачами та оперативною пам'яттю комп'ютера.
Накопичувачі бувають на жорстких магнітних дисках (вінчестерах) (англ. hard dіsk - жорсткий диск) i гнучких магнітних дисках (дискетах, або флопі-дисках) (англ. flорру dіsk — гнучкий диск). Такі накопичувачі називаються дисковими накопичувачами. Є й інші види накопичувачів.
Накопичувачі — пристрої, що призначені для постійного зберігання інформації.
Дискові накопичувачі — це накопичувачі на жорстких і гнучких магнітних дисках.
Процесор, пам'ять та накопичувачі на жорстких і гнучких дисках становлять системний блок сучасного ПК.
Пристрої введення та виведення (введення/виведення, англ. Іnput/Оutрut, скорочено І/О) — це периферійні (або зовнішні) пристрої ПК. Зауважимо, що попри те що накопичувачі на жорстких і гнучких магнітних дисках розташовані в системному блоці комп'ютера, вони належать до периферійних пристроїв і використовуються як пристрої введення, так само як і пристрої виведення інформації. Наприклад, при зчитуванні даних та програм, що зберігаються в накопичувачах, до оперативної пам'яті комп'ютера накопичувачі виконують роль пристроїв введення, а під час запису програм та результатів роботи комп'ютера з оперативної пам'яті в накопичувачі вони виконують роль пристроїв виведення.
Системний блок знаходиться в окремому корпусі. Цей корпус може бути горизонтально або вертикально видовженим.
Периферійними пристроями є:
- клавіатура — необхідний пристрій введення;
- маніпулятор типу миша (далі просто миша) — допоміжний пристрій введення;
- дисплей (монітор) — необхідний пристрій виведення.
8. Внутренняя память компьютера: назначение, состав, характеристика.
Внутрішня пам’ять ПК складається з оперативного запам’ятовуючого пристрою (ОЗП або RAM) та постійного запам’ятовуючого пристрою (ПЗП або ROM).
Основною характеристикою пам’яті є її ємність, яку вимірюють в одиницях вимірювання пам’яті, найменшою одиницею є біт. Біт – це один двійників розряд, в який може записуватися тільки 0 або 1.
Вісім бітів отримали назву байт.
………..
Не важко визначити, що кількість різноманітних комбінацій двійкових значень у байтах дорівнює: 28=256. Кожній двійковій комбінації в байті присвоюють відповідно певний знак (літеру, цифру, математичний знак тощо).
Кодування символів 8-бітовими числами наз-ють ASCII кодами.
Реально пам’ять у комп’ютерах вимірюють у таких одиницях: кілобайтах (Кбайт), мегабайтах (Мбайт) та гігабайтах (Гбайт). При цьому:
1 Кбайт = 210 = 1024 байт;
1 Мбайт = 210 = 1024 Кбайт;
1 Гбайт = 210 = 1024 Мбайт.
Обсяг оперативної пам’яті у сучасних комп’ютерах досягає сотень мегабайтів. Хорошим зараз можна вважати комп’ютер, який має не менше як 128 Мбайт пам’яті типу RAM.
Відзначимо, що на одній сторінці друкарського тексту розміщується приблизно 2000 знаків (30 рядків, у кожному по 62 – 65 знаків).
Якщо для збереження кожного символу використовується 1 байт, то для збереження інформації, розміщеної на одній сторінці, потрібно мати в комп’ютері пам’ять місткістю 2 Кбайт. В пам’ять комп’ютера місткістю в 1 Мбайт можна записати інформацію, розміщену на 500 сторінках, що приблизно дорівнює одній книзі.
Конструктивно внутрішня пам’ять оформлюється у вигляді комірок пам’яті, кожній з яких надається номер (адреса).
Довжина кожній комірки пам’яті, яку називають розрядністю, може бути 1,2,4 та 8 байт (відповідно 8,16,32 та 64 біт).
Внутрішня пам’ять має звичайно місткість набагато меншу, ніж зовнішня пам’ять. Однак вона є найшвидшою (швидкодіючою).
Програма та дані почнуть оброблятися у комп’ютері тільки після того, як вони потраплять з зовнішньої в оперативну пам’ять.
У багатьох випадках є можливість нарощувати оперативну пам’ять ПК до потрібних об’ємів.
9. Внешняя память компьютера: назначение, состав, характеристика.
Зовнішня пам’ять (ЗП) призначена для тривалого зберігання програм і даних. Така інформація в ЗП зберігається при виключенні ПК. Обсяг ЗП значно більше обсягу внутрішньої пам’яті, але вона суттєво поступається внутрішній пам’яті щодо швидкості запису та зчитування інформації.
Звичайно ЗП фізично реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних та оптичних дисках. Кожний з них використовується зі своїм контролером.
Зараз використовуються два види магн. накопичувачів: накопичувачі на гнучких магн. дисках (НГМД) і накопичувачі на жорстких дисках (НЖМД), які ще наз-ють вінчестерами. В НГМД дані запам’ятовуються на гнучкій круглій пластині, на яку нанесено магнітне покриття. Пластини НГМД наз-ють дискетами, або флоппі-дисками. Використовують дискети діаметром 89 мм (3,5 дм). Для запобігання забрудненню і механічним пошкодженням W 89 мм дискети розміщують в жорстких пластмасових корпусах. В НГМД дискету можна виймати з накопичувача та замінювати на іншу.
Вінчестери, як правило, не знімаються. Фізичного доступу до них немає. Їх переваги порівняно з дискетами полягають у тому, що вони зберігають величезні об’єми інформації.
Зовнішня пам’ять ПК:
а) накопичувачі на магнітних дисках:
- накопичувачі на гнучких дисках;
- накопичувачі на жорстких дисках;
б) накопичувачі на оптичних дисках.
Зараз використовують, в основному, дискети з записами інформації на обох поверхнях (тип DS) подвійної щільності (DD) або високої щільності (HD).
Найрозповсюдженішими є 3,5-дюймові дискети місткістю 1,44 Мбайт, використовують також 3,5-дюймові дискети з надвисокою щільністю запису місткістю 2,88 Мбайт.
Нову дискету перед використанням необхідно підготувати до роботи (відформувати). Форматування дискети – це процес розбивання дискети на сектори та доріжки засобами операційної системи.
Для запобігання випадкового запису на 3,5-дюймові дискети відкривається спеціальне віконце.
Сучасні накопичувачі на жорстких магн. дисках мають місткість 100 Гбайт і більше.
Слід мати на увазі, що швидкість запису та зчитування інформації з вінчестера майже на порядок вища, ніж у НГМД.
Оптичні (лазерні) диски наз-ють компакт-дисками (або дисками типу CD). Найпоширенішими є диски "тільки для читання", тобто диски CD – ROM. Інформація на такі диски записується не з комп’ютера, а за допомогою спеціальної апаратури.
Диски CD – ROM випускають діаметром 3,5 та 5,25 дюйм. Проте місткість їх пам’яті в декілька сот раз вища місткості магн. дискет. Наприклад, зараз використовуються оптичні диски місткістю 600 Мбайт.
Одна з основних проблем, яка виникає при використанні дисків CD – ROM,полягає в підвищенні швидкості передачі інформації, яка зчитується. Мінімальна швидкість передачі даних з дисководів CD – ROM дорівнює 150 Кбайт∕с. Однак така швидкість уже не відповідає сучасним вимогам. Зараз випускаються оптичні дисководи з 50-кратною швидкістю передачі.
Великі обсяги інформації, які розміщуються на оптичних дисках, дозволяють створити на них електронні або "живі" книги, які стають дедалі популярнішими.
Виготовляються також оптичні диски, які допускають одноразове стирання інформації та повторний запис пової інформації.
Крім розглянутих типів зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв є ще накопичувачі на магн. стрічках касетного типу (так звані стримери) місткістю до 250 Мбайт, магнітооптичні диски та ін.
