Українська культура ХІV – першої половини ХVIІ ст.

2.6.1. Умови розвитку української культури в литовсько-польську добу.

Польсько-литовська експансія призвела до подальшого відокремлення південно-західних руських земель від інших руських князівств, що раніше також входили до Київської Русі. За таких умов на цьому терені почалося формування українського народу

Унаслідок подальшого розвитку руської мови, а також багатьох запозичень з польської та інших мов виникає українська мова. Спочатку як усна мова простого народу, а згодом записана на папері. Видатним взірцем української мови цього часу є Пересопницьке Євангеліє,яке є перекладом з болгарської мови, що здійснив у 1556-1561 рр. у місті Пересопниці на Волині архімандрит Григорій за дорученням княгині А.Заславської «для ліпшого виразуміння люду християнського посполитого». Ця чудово оздоблена ілюстраціями книга стала взірцем і школою для подальшого розвитку української мови і книжної справи. Нині Пересопницьке євангеліє є однією з наших національних реліквій, що виконує важливу державну функцію. Поклавши руку на цю священну книгу, новообрані українські президенти на церемонії інавгурації присягають на вірність своєму народові.

У складних умовах іноземного панування українському народові вдалося не тільки вистояти, але й зберегти свою національну ідентичність, основою якої була православна віра. Особливо велику роль у цьому відіграли православні братства, що виникали при великих православних храмах і фактично були просвітницькими організаціями, які опікувалися питаннями не тільки релігійного життя, але культури, освіти, книгодрукування тощо. При братствах існували школи, які утримувалися на добровільні пожертвування членів братств і в яких мали можливість безкоштовно навчатися діти з бідних сімей та сироти. Одним із перших було створено в 1439 р. Львівське братство. З часом виникло ще кілька братств на Волині, Холмщині, Поділлі, в Києві та інших містах Наддніпрянської України.

Зберегти українського народу свою культурну ідентичність значною мірою вдалося завдяки виникненню в його середовищі такої самобутньої соціальної верстви, як козацтво. Запорозьке козацьке військо було не тільки впливовою політичною і військовою силою, яка захищала і себе і все населення загалом від поневолення й фізичного знищення, але й об’єктивно виконувало роль носія кращих національних культурних, релігійних і моральних традицій. Козаки ні за яких обставин не давали себе навернути у католицтво чи уніатство, неодноразово виступали на захист православної церкви, всіляко підтримувало православну церкву і освіту.

2.6.2. Розвиток освіти та початок книгодрукування.

У XIV-XV ст. освіта зберігала форми, дух і традиції часів Київської Русі. Центрами освіти залишилися єпархії, монастирі, при яких існували початкові школи. Підручниками в таких школах були церковні книги, учителями – духовенство. Початкову освіту в цей час отримували майже всі верстви населення. Вивчали азбуку, склади, читання. Молитвам навчали за Святим письмом, прищеплювали релігійну свідомість, уміння читати богослужбові книжки. Був також буквар, згодом часослов і псалтир. Училися церковним співам і письму. Спочатку опановували каліграфічне письмо, пізніше «скоропис». Останній сприяв українізації старослов’янської мови, яка згодом розподілилася на церковну та українську мови. Останньою писали світські літературні твори. самобутності

Представник Сірійського (Антиохійського) патріарха П. Алепський, який відвідав Україну в 1654 р., відзначав, що в українських селах навчаються всі діти, навіть сироти, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, але й серед жінок.

Однак упродовж тривалого часу українці були позбавлені можливості отримати у себе на батьківщині вищу освіту, тобто таку освіту, коли даються не просто окремі знання, але викладаються основи наук, вчать самостійно добувати наукові знання. Через це чимало охочих до науки українських юнаків вчилися у Польщі та інших європейських країнах. Так, у Краківському університеті у XV-XVI ст. здобули освіту 800 українських студентів. Серед них Юрій Дрогобич (Котермак), який на честь рідного міста на Галичині взяв псевдонім Дрогобич. Спочатку Ю.Дрогобич вчився в Польщі, у Краківському, а потім Болонському університеті в Італії, найстарішому в Європі. По закінченні університету і здобувши вчений ступінь доктора мистецтв і медицини, став викладати в ньому астрономію. Найвідомішою науковою працею його стала «Прогностична оцінка поточного 1483 року», в якій він, зокрема, з точністю до години передбачив місячне затемнення, визначив географічну довготу багатьох міст, зробив астрологічні прогнози що до політичного розвитку і епідеміологічної ситуації в Європі. Широкого визнання в наукових європейських колах здобув і Павло Процелер (Русин), закінчивши Краківський університет, очолив у ньому кафедру римської літератури, читав студентам лекції про творчість Овідія, Вергілія, Цицерона, здійснив низку перекладів, написав низку поезій на сюжети із стародавньої римської історії.

Історія вітчизняної вищої освіти була започаткована відкриттям у 1580 р. у місті Острог на Волині греко-слов’янсько-латинської академії. Засновником Острозької академії був відомий магнат і меценат кн. Костянтин Острозький, першим ректором – відомий письменник Герасим Смотрицький. Подібно до середньовічних західноєвропейських університетів, у даному навчальному закладі викладався курс «семи вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика (тривіум), арифметика, геометрія, астрономія, музика (квадривіум). Академія відіграла велику роль у поширенні знань, підготовці кадрів, захисті православної віри. За час існування навчального закладу його закінчили близько 500 осіб, серед яких такі відомі в майбутньому церковні діячі й письменники, як МелетійСмотрицький, Ісайя Копинський, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та ін. На жаль, Острозька академія проіснувала недовго. Після смерті К. Острозького його послідовники прийняли католицизм і не виявили зацікавленості у продовженні діяльності навчального закладу, що вів боротьбу проти католицької експансії. У 1624 р. в Острозі осіли ченці-ієзуїти, які відкрили там свій колегіум. Острозька академія припинила існування. Свою роботу Острозька академія відновила лише в наш час. Вона стала одним з провідних вищих навчальних закладів незалежної України.

Наступний етап становлення вищої освіти в Україні пов’язаний з з діяльністю Петра Могили, видатного церковного і культурного діяча, архімандрита Києво-Печерської лаври, а згодом митрополита Київського. Спочатку він заснував при лаврі школу, що давала середню освіту. Через рік, у 1632 р., П. Могила об’єднав її зі школою Київського братства і створив Київську колегію, яка пізніше стала називатися Києво-Могилянською колегією, а неофіційно – академією.

Колегія поділялася на сім класів (шкіл), у яких викладалися старослов’янська, грецька, польська, французька, староєврейська, латинська мови. Латиною також викладалися усі дисципліни: література, риторика, історія, географія, математика, астрономія, медицина, філософія, юридичні науки, богослов’я тощо. Учні колегії були добре обізнані у творах відомих учених світу: Сенеки, Горація, Цицерона та ін., які вони могли прочитати у бібліотеці П. Могили. Києво-Могилянська колегія (академія) була найпрестижнішим навчальним закладом у всьому православному світі, на всіх слов’янських землях. Високий рівень навчання забезпечувався насамперед високим фаховим рівнем викладачів, яких особисто підбирав П. Могила.

Більшість вихованців колегії (академії) стали високоосвіченими людьми. Серед них видатні учені, державні й церковні діячі Стефан Яворський, Феофан Прокопович, філософ і письменник Григорій Сковорода, історик Михайло Бантиш-Каменський, композитори Максим Березовський і Артемій Ведель, козацькі літописці Григорій Граб’янка і Самійло Величко, майже всі українські гетьмани, зокрема І. Виговський, П. Тетеря, П. Дорошенко, І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, П. Орлик, Д. Апостол та ін. Чимало вихованців навчального закладу працювали в різних європейських університетах.

Розвитку освіти й наукових знань сприяло поширення друкарської справи, яку наприкінці XV ст. в Україні розпочав Степан Дропан. Однак його друкарні занепадають за відсутністю коштів. Обновив цю справу Іван Федоров. Не знайшовши підтримки у Москві, він знайшов притулок в Україні, спочатку у львівському братстві, потім у Острозі, маєтку кн. К.Острозького.У 1574 р. у Львові І.Федоров надрукував книгу «Апостол». У острозькій друкарні ним були надруковані Біблія, «Читанка», «Буквар», «Новий Заповіт з Псалтирем», «Хронологія», що, серед іншого, свідчило про збереження давніх культурних зв’язків між руськими землями.

2.6.3. Література та театр.

Духовне життя українського суспільства було нерозривно зв’язано з православною церквою, православною християнською вірою. Тому наступ католицької та греко-католицької церкви призвів до посилення ідеологічної боротьби в суспільстві, що, в свою чергу, зумовило розвиток полемічної церковної літератури. Видатними письменниками-полемістами були Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Іван Вишенський.

Перу ректора Острозької академії Г. Смотрицького належать книги «Ключ Царства Небесного» та «Календар римський новий». Рішення папи римського про виправлення Юліанського календаря дало автору книг привід для різнобічної критики ієрархів католицької церкви та дій ордену єзуїтів, яких він звинуватив у відході від традицій християнських апостолів, зокрема «ключаря небесного царства» апостола Петра.

Схожі ідеї відстоював син Г. Смотрицького – Мелетій. У своєму речитативно-поетичному творі «Тренос» («Плач») М. Смотрицький прославляє вірного захисника православ’я князя Костянтина Острозького, засуджує українських магнатів, які, за його словами, відреклися від рідної матері – православної церкви і пішли за мачухою – католицькою церквою. Католицьких священиків він називає «італійськими бандитами». Польський король наказав знищити весь наклад книги а автора стратити, через що той мусив переховуватися по різних православних монастирях. М. Смотрицький був також автором «Граматики», яка до першої чверті ХІХ ст. була основним підручником церковнослов’янської мови.

З різкою критикою католицької церкви виступав і З. Копистенський, основним твором якого є чотирьохтомний трактат «Палінодія, або Книга оборони». У ній автор робить спробу спростувати положення про першість папи римського, довести рівність прав усіх єпископів грецької (православної) та римської (католицької) церков, обґрунтовує положення про єдність руської та грецькою церквами. Критикуючи громадсько-політичний і церковний устрій Речі Посполитої, автор з великою любов’ю пише про свій «славний і благословенний народ россов» та запорізьких козаків, які є його нащадками. Судження автора спираються на чисельні документальні джерела й підтверджені, висловленні в яскравій афористичній формі.

Вершиною української публіцистики ХVІ – першої половини ХVІІ ст. справедливо вважається творчість І. Вишенського. Проживши більшу частину свого життя в монастирі на священній горі Афон у Греції, він палко вболівав за долю своєї батьківщини, за своїх земляків, що гнобилися польськими панами і католицькою церквою. Тут він написав чимало публіцистичних творів, у яких виступає проти ієрархів католицької церкви, чиїми душами, на думку письменника, диявол володіє. Він викриває священників, що перешли в уніатство, називаючи їх лжепастирями і зрадниками. Натомість висловлює свою величезну повагу до простих людей, бо саме вони, за його словами, тримаються батьківської віри і заповідей Христа.

Набуває розповсюдження світська література: перекази, вірші, драматичні твори. Прикладом поетичної творчості початку ХVІІ ст. є «Вірші на жалосний погреб гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного», автором якого є ректор Київської братської школи Касіян Сакович. У цьому творі гетьман змальований як великий син української землі, видатний полководець, державний і культурний діяч, слава про якого буде жити, «поки Дніпро з Дністром многогрішні плинути будуть». Серед заможної української шляхти починають користуватися популярністю перекладні лицарські романи про Олександра Македонського, Тристана та Ізольду, «сімох мудреців» тощо.

Збереглися і традиції літописання. До значних літописів цієї доби належать «Короткий Київський літопис» (XIV-XVI ст.), який висвітлює період від ІХ до ХVІ ст., розповідає про деякі важливі події з історії Київської Русі, боротьбу проти татар, діяльність української православної шляхти тощо. У «Літопису великих князів литовських» розкриваються історичні події, що пов’язані з боротьбою за князівський престол між литовськими князями з династії Гедеміновичів Ягайлом, Кейстутом і Вітовтом, захоплення ними руських земель. У Густинському літопису, що був створений на початку XVIІ у Густинському монастирі на Чернігівщині, йдеться про виникнення козацтва, полонізацію та покатоличення українського населення, Берестейську унію тощо.

У XVІ ст. спочатку в єзуїтських колегіумах, згодом у православних школах з’являються театри, у виставах яких брало участь до 200-300 учнів. Шкільні драми мали біблейські сюжети, наприклад «Розмишлянє о муці Христа Спасителя нашого». Однак між актами релігійної драми обов’язково ставилися комедійні сценки – інтермедії. На початку XVІІ у шкільних театрах ставляться сатиричні п’єси, у яких висміювалися людські пороки.

2.6.4. Архітектура та образотворче мистецтво.

Архітектура і образотворче мистецтво України означеного періоду базувалося переважно на традиціях архітектури Візантії та Київської Русі. Хоча вітчизняні майстри дедалі більше використовувалися естетичні та технічні ідеї Західної Європи, зокрема романського, готичного та ренесансного стилів, але зазвичай вони творчо їх переосмислювали і творили самобутнє національне мистецтво.

У зв’язку з набігами татар і турок, міжусобними війнами та все більш частими козацьким та селянськими повстаннями, князі й магнати вживали енергійних заходів щодо укріплення міст й маєтків. З урахуванням появи огнепальної зброї перебудовувалися старі, будувалися нові кам’яні замки з вежами і бійницями. Це замки в Хотині, Острозі, Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському, Бережанах та інших містах. Взірцем замкового зодчества різних епох є Хотинський замок, що був побудований у ХІІ і радикально перебудований у ХV ст. Архітектура замка характеризується монолітністю його стін і веж, що об’єднані декоративним орнаментом у вигляді узору української вишиванки (червона цегла на фоні білокам’яних стін. У одній споруді можна спостерігати традиції оборонної архітектури, готичного різьблення та мотиви українського й молдавського народного мистецтва.

Відбиток сурового часу притаманний також більшості житлових, господарських, монастирських і храмових споруд, які були пристосовані до тривалої оборони. Так, побудовані з каменю чи дерева церкви нагадували фортеці, вони мали товсті стіни, вузькі віконця, міцні двері, а їхні дзвіниці нерідко виконували функцію сторожових веж. Яскравими прикладами таких споруд є кам’яні церкви Києво-Печерської лаври, Різдва Богородиці у Рогатині, Богоявлення в Острозі та ін. Крім традиційних хрестово-купольних, з’являються нові типи храмів. Так, у церкві Різдва Богородиці у Рогатині опорні стовпи використані не для встановлення куполу, як раніше, а для перекриття будівлі церкви готичними склепіннями. Над бабинцем встановлена оборонна вежа.

Водночас литовська-польська доба в історії України хронологічно співпадала з європейським Відродженням (Ренесансом), культурі й, зокрема, архітектурі якого притаманне широке використання античних традицій і естетичних цінностей. Відтак з другої половини ХVІ ст. в українській архітектурі відбувалося поступове витиснення візантійського і готичного стилів ренесансним. Природно, що цей процес розпочався і набув найбільшого поширення у Львові, міська громада якого мала на то час розвинуті економічні й культурні зв’язки з багатьма країнами Західної Європи, зокрема Італії, запрошувала звідти провідних архітекторів. У ренесансному стилі був збудований чудовий архітектурний ансамбль Львівського братства, до якого входили Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний, В. Купинос), каплиця Трьох святителів (архітектор П. Красовський), вежа Корнякта (архітектор П. Барбоні за участю П. Римлянина). У стилі пізнього ренесансу на ринковій площі Львова була збудована й низка цивільних споруд, серед яких такий архітектурний шедевр, як будинок «Чорна кам’яниця» архітектора П. Красовського. Фасад будівлі оброблений «діамантовими» квадрами, а портали й вікна покриті орнаментальною різьбою. На кутах карнизу над порталом першого поверху вміщені сюжетні скульптури Георгія Змієборця і святих покровителів родини. Не менш виразним був і збудований за проектом італійського архітектора П. Барбоні палац грецького купця К. Корнякта.

У перші десятиліття XVIІ із Західної Європи на Галичину приходить нова архітектурно-художня течія – бароко, якому притаманні пишність і складність, архітектурних форм, напруженість і виразність контурів будівель. У цьому стилі у Львові були збудовані каплиця Боїмів і Кампіанів, Бернардинський костел, П’ятницька церква. Деякі риси бароко з’явилися в Успенській церкві Києво-Печерської лаври після її реставрації італійськими майстрами.

У нерозривному зв’язку з архітектурою розвивалося образотворче мистецтво, основними видами якого, як і в часи Київської Русі, залишалися настінний живопис та іконопис. Головною темою фресок XIV-XVIІ ст. була релігійна тематика, але в XVIІ ст. розпис набуває народних і світських мотивів. До кращих зразків тогочасного фрескового малярства належить розпис церкви Спаса на Берестові в Києві, що виконаний на замовлення київського митрополита Петра Могили афонськими (грецькими) майстрами. Найбільш цікавою є композиція, що зображує Христа, богоматір, Іоанна Предтечу, князя Володимира, П. Могилу. У зображенні митрополита відчувається прагнення художника передати багатий духовний світ відомого церковного діяча.

Традиційний український іконопис польсько-литовської доби базувався на візантійській школі, але поступово він збагачувався місцевими рисами та впливами інших держав. За свідченням секретаря Антиохійського патріарха П. Алепського, який відвідав Україну в середині ХVІІ ст., усі церкви Придніпров’я містили чудові й величезні іконостаси, які вражали «життєвістю облич», тобто реалістичністю зображення. При цьому П. Алепський не зміг утриматися, щоб не переказати зміст деяких ікон. Зокрема, він відмітив, що на зображенні трапези Авраама і ангелів («Трійця») намальовано блюдо зі смаженим поросям, а на іконі св. Софії зображені «перси в тюрбанах, з луками та стрілами, а також франки у своїх шляпах і костюмах, з рушницями і гарматами».

Під впливом західноєвропейського мистецтва формується західноукраїнська школа портрету. Широко відомі портрети князя К. Острозького, купця К. Корнякта, засновниці православних монастирів на Лівобережжі Раїни Вишнивецької та ін. Одним із найбільш яскравих зразків глибокого осягання натури в мистецтві є портрет Яна Гербурта. Портрет вражає своєю життєвою достовірністю і водночас виразністю зображення уклінної фігури, що склала руки у молитві.

Авторів більшості творів образотворчого мистецтва, особливо ікон, встановити важко, адже в часи Середньовіччя не прийнято було його афішувати. Часто відомості про автора обмежувалися його ім’ям і назвою населеного пункту: Федір зі Львова, Федурко із Самбора, Олексій зі Смільника тощо. Однак з поширенням в українському суспільстві гуманістичних ідеалів європейського Відродження анонімність поступово зникає. Відомими майстрами іконопису були Іван Маляр, Федір Сенькович, Микола Петрахнович-Мороховський та ін. Останній з означених майстрів був не тільки знаним майстром іконопису, що брав участь у створенні іконостасу Успенського собору у Львові, але й став одним із засновників українського портретного живопису..

Почало відроджуватися ювелірне мистецтво. Староруська техніка виготовлення прикрас практично занепала, але заможна частина населення намагалася відродити ювелірну справу. Відроджене ювелірне мистецтво розвивалося під впливом німецьких і грецьких традицій. Це було пов’язано з тим, що магнати і шляхта захоплювалися в першу чергу зброєю та кінськими уборами, виконаними у східному стилі – уздечки, сідла, оправи для шабель, сагайдаки тощо. За відсутністю золота і срібла частіше почали використовувати бронзу, мідь, олово. Художньою майстерністю відзначалися гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, світильники, посуд.

Українські майстри намагалися поєднати традиції давньоруського ювелірного мистецтва з новими і створювали оригінальні вироби, які користувалися попитом далеко за межами польсько-литовської держави. Однак, у подальшому цей процес загальмувався через те, що в Польщі дозволялося бути майстрами золотих цехів тільки полякам і католикам.

Таким чином, культура південно-західних руських земель розвивалася на ґрунті традицій Київської Русі. Однак у край складних умовах польського поневолення та покатоличення вона змушена була захищати свій дух, моральні та естетичні цінності від повного нищення і зневажання. Одночасно вона збагачувалася надбанням народної культури та досягненнями європейської культури, що призвело до виникнення самобутньої української культури.

Словник

Бароко – химерний, пишномовний, помпезний художній стиль ХVІ – ХVІІ ст.

Бунчук – держак із золотою кулею, під якою кріпилося кінське волосся (хвіст), – один із символів гетьманської влади.

Козак – представник військового стану, член самоврядної чоловічої військової громади, в перекладі з тюркської мови означає «одинокий», «схильний до розбою».

Католицизм – західний напрям у християнстві, який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа – її «кафолічність» (соборність).

Курінь – початково будівля, де жили й до якої були приписані на Запорозькій Січі козаки з певного регіону, згодом також військова одиниця на Січі, що складалася з кількох сотень козаків, очолював курінний отаман.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Запорозькій Січі.

Парсуна – (викривлення слова «персона») умовна назва творів портретного живопису, які зберігають деякі особливості іконопису.

Січ – адміністративний і військовий центр Запорозького козацтва.

Унія – союз, договір, угода.

Контрольні запитання

1. Як утворилося Велике князівство Литовське?

2. Чому південно-західні землі опинилися під владою литовських князів?

3. Чому Україна опинилася під владою Польщі? Які це мало наслідки для українського народу?

4. Які умови зародження українського козацтва?

5. Як і ким була заснована Запорозька Січ?

6. У чому суть внутрішнього устрою козацтва?

7. Яку роль відіграло козацтво у формуванні українського народу.

8. Яку роль відіграли православні братства у формуванні національної самосвідомості українського народу?

9. Яку роль у формуванні української державності відіграв П. Сагайдачний.

10. Які навчальні заклади відіграли провідну роль у розвитку освіти в Україні в означений період?

11. Які дисципліни вивчалися у Києво-Могилянській колегії?

12. Назвіть видатних учених, літераторів, архітекторів, художників, культурних діячів, меценатів України означеного періоду.

13. Хто з українців здобув великих наукових успіхів за кордоном?

14. Що Ви знаєте про виникнення книгодрукарської справи в Україні?

15. Які літературні жанри виникли в Україні в литовсько-польську добу?

16. Назвіть найбільш відомі літературні твори та книги цього періоду.

17. Які художні типи архітектурних споруд і архітектурні стилі були широко поширені стилі в Україні в означений період?

18. Якщо Вам доведеться відвідати Львів, які архітектурні пам’ятники означеного періоду Вам хотілося б побачити?

19. Що відзначав П. Алепський, відвідавши Україну?