/ брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння батьками їхніх проблем;
^ розпад сімей з дітьми-інвалідами;
^ підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за дитину, часто трансформується в гіперопіку;
^ прагнення сховати дитину від оточуючих, а також — звуження кола спілкування, ізольованість та ін.
Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціональними обмеженнями, на думку експертів, наявні у зв'язку з:
^ відчуттям незатребуваності і "меншовартості" (формуванню останнього сприяють демонстрації співчуття або навпаки, відсторонення оточуючих);
^ недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з інших причин;
^ відсутність інформації, замкненість лише на власних проблемах;
^ усвідомлення своєї залежності від батьків, оточуючих та ін.
Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональними обмеженнями, експерти зазначають такі причини:
■^ неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й недоліки інших форм освіти;
-Ґ труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;
^ недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індивідуального підходу;
^ відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних навчальних закладів;
^ брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особливостей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;
^ відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі загальноосвітньої школи.
Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є діти чи молодь із функціональними обмеженнями:
^ неможливість залишити дитину без догляду;
18 6 Соціальна робота
^ небажання батьків зайвий раз обговорювати проблему інвалідності дитини;
^ неготовність суспільства до спілкування з інвалідами;
-/ труднощі пересування та ін.
Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціональними обмеженнями:
■^ труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в громадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;
^ психологічний бар'єр у спілкуванні, неговності людей сприймати інвалідів рівними собі;
^ психологічні комплекси батьків, які соромляться дитини і не прагнуть розширювати коло її спілкування;
^ вилученість з середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;
^ відсутність клубів для спілкування або їх недоступність;
^ небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін.
Звичайно, це названо лише окремі причини серед десятків інших (детально ця проблема висвітлена в аналітичному звіті ДЦССМ за 2002 рік). Проте вони змушують звернути особливу увагу державних структур, різних соціальних інститутів і громадських організацій на питання щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досягнення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з функціональними обмеженнями, і зокрема — навколо сімей, які виховують таких дітей.
4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями
Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своєрідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запропоновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до навчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність, що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про права людини (1975, ООН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спроможна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).
Теоретичні основи соціальної роботи
 |
| Зміст реабі л ітаційної роботи |
Відповідно до наведених визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спеціальною допомогою відразу ж після появи у неї перших ознак відхилення у розвитку.
1. Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.
2. Реабілітація наступний етап після адаптації. Якщо адаптація розглядається як пристосування з використанням компенсаторних здібностей, то реабілітація — відношення, активізація особистості. Отже, потрібна опора на адаптивний апарат (фізіологічний, психологічний, біологічний, соціальний).
3. Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від сім'ї, яка зобов'язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей.
4. Соціальна реабілітація — неперервний, але обмежений за часом процес, протягом якого повинні з'явитися нові якісні характеристики дитини.
5. Соціальну реабілітацію не потрібно розуміти як абстрактну категорію, вона має свою спрямованість: специфіку для кожного вікового етапу.
Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.
/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприйняття чи несприйняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.
Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й особистість
2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертоніки чи гінооніки (недостатня увага), афективиість (надмірність батьківського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальність (спроба будувати виховання за певною схемою), примус, репресія тощо.
188 Соціальна робота
Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є етап міжособистісних відносин і традиції виховання в сім'ї.
3. Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в
категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним
апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять пред
метна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, умін
ня, навчання, наслідування, звички тощо.
Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різноманітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередкування, самостійного регулювання своєї поведінки.
Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у вихованні і соціалізації. Зокрема, враховуюеться той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.
Зона реабілітації включає в себе навчання навичкам довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображається в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.
4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить
важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значу
щою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП).
Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні
вправи, руховий режим, корекція помилкових установок опорно-рухового
апарату (кінцівок, частин позвоночного ствола та інші), подолання слаб
кості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухли
вості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-
метно-маніпулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.
Звертаючи увагу па одну із досить важливих особливостей рухового розвитку дітей, можна здійснити сильний вплив на їхній загальний розвиток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і иа формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, на їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують:
а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовані рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;
Теоретичні основи соціальної роботи
б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часо
вих уявлень типу: далі-ближче, вище-нижче, зліва-справа, більше-менше,
багато-мало, швидко-ггавільно, часто-рідко та інше;
в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізич
ної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з
категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, пластичний-крихкий
тощо.
5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі сти
муляцією сенсомоторного розвитку дитини. Розвиток сенсомоторних
функцій у поєднанні з емоційно-позитивним спілкуванням дитини слу
жить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в
категоріях: мова, увага, цілеспрямована діялність, емоційна реакція, ком
плекс оживлення, мислення, уявлення та інші.
Специфіка сенсомоторного виховання дитини з відхиленнями у розвитку спрямована на одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У випадку розладу оиорно-рухового апарату (ДЦП) реабілітаційне середовище павине враховувати правильність розміщення тіла, голови, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.
Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сенсомоторних функцій — фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з першими голосовими реакціям.
На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволодіння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.
Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета — круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні завдання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький" тощо.
6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна ди
намічна функціональна система, яка характеризується сімейно-побуто-
вою, комунікативно, суспільио-трудовою діяльністю, проявом духовних
і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем,
природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеолог-
1 90 Соціальна робота
ічиої, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, профілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з природою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін.
Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і середовищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розвиток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитини-швалі-да здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.
| Цілі соціальної реабілітації |
Метою ранньої соціальио-реабілітацій-ної роботи є: забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має відхилення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для навчання. Це є першою метою.
Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох основних причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.
Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційної, роботи є абіл-ітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї має бути розроблена фахівцями інидвідуальиа програма, що відповідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.
і ....... -її Як допомогти сім'? Як розмов-
Програма реабілітації ляти 3 дитиною і її батьками у цій
дітей з обмеженими ситуації? Що означає програма реа-
можливостями білітації?
'----------------------------------------------------- ' Це система заходів, які сприя
ють розвитку можливсотей дитини і всієї сім'ї. Вона розробляється ко
мандою фахівців (лікалі, соціальні працівники, педагоги, психологи) ра
зом з батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спец-
