Мають функціональні обмеження

/. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями

Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну ізольованому інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації, яка повинна починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство.

Концепція передбачає:

^ здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів через мережу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх проживання;

^ виявлення та відбір дітей-інвалідів, що потребують ранньої соціальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами;

^ реалізацію для кожної дитини-іиваліда індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей;

•/ проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпосередньою їх участю'та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі);

^ перебування дитини-інваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

^ перебування дитини-інваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

^ поступову інтеграції дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл;

Теоретичні основи соціальної роботи 173

/ ранню соціальну інтеграцію в суспільство.

З огляду на сьогодення до першочергових заходів реалізації Концепції необхідно віднести:

а) створення регіоіїальних міжвідомчих рад з питань ранньої соціаль
ної реабілітації дітей-інвалідів, які б сприяли реалізації державної пол
ітики у сфері реабілітації дітей-інвалідів, розробленню правових, орган
ізаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпе
чували б координацію дій у цій роботі;

б) розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіо
нальних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, орієнто
ваних на запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей-
інвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та за
рубіжного досвіду;

в) розроблення та затвердження типового положення про обласний,
міський та районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів з враху
ванням регіональних особливостей ї здоров'я дітей;

г) підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в
Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників
процесу реабілітації дітей-інвалідів;

д) забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів
ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Сьогодні в Україні існує чотири моделі інвалідності.

Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих на надання допомоги особам з обмеженими можливостями. її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізований характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-інтернатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбувається на її соціальному статусі.

Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціально функціонувати. З цією метою різними державними структура-

174 Соціальна робота

ми створюються соціальні служби, розробляються цілеспрямовані спеціалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізмами, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмеженими можливостями у суспільство.

Найбільш негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу і захисту. Доказом цього є діяльність організованих за останні три роки соціальних центрів, включаючи і дитячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали визначальним кроком вперед порівняно з віджилою системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обмеження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована на тимчасовий успіх.

Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціональні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються у цьому плані дана модель послужила поштовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливостями, оскільки кожна людина має право на соціальну роль.

Основне положення програм, розроблених на базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріоритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.

Модель "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.

Дана модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і проблемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується на всі можливості усунення фізичних і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створення різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соціальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтеграції в суспільне життя.

Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних

Теоретичні основи соціальної роботи

служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах падання спеціалізованої допомоги.

Вихідною позицією в українській моделі є гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями і сім'ї, яка її виховує.

Можна говорити, що гуманістичне начало проявилося уже в тому, що в Україні поступово переходять від терміну "дитина-інвалід" до більш гуманного: "дитина з обмеженими функціональними можливостями" або "дитина з особливими потребами".

Другій підхід — особистісно-діяльнісний підхід до дитини з обмеженими можливостями, який ставить її в обов'язкову діяльнішу позицію, що не дозволяє їй відчувати себе неповноцінним. Це можливо за умови прояву дитиною власної активності, що має стимулюватися близькими до неї людьми.

Третій — це соціальне бачення дитини і всебічне сприяння розкриттю її соціальної сутності, відмова від традиційної медичної моделі інвалідності на користь моделі соціальїю-педагогічної реабілітації. Таким чином, закріплюється гуманістична ідея, що проблема дітей з обмеженими функціональними можливостями ні в якому разі не обмежується медичним аспектом, а декларується як соціальна проблема нерівних можливостей.

Соціальио-педагогічпій реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності: загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор), сфера зовнішніх умов (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенціалу реабілітаційного), а також сфера специфічної професійної діяльності.

Стосовно загального потенціалу соціуму можна впевнено сказати, що сьогодні держава прагне поліпшити законодавство, щоб сприяти задоволенню потреб клієнтів через різні соціальні служби.

На сьогодні бізнесові структури досить часто виступають одним із фінансових донорів у реалізації соціальних програм.

Роль неурядових організацій особливо важлива, оскільки вони об'єднують людей, котрі є споживачами соціальної політики. Робота цих організацій логічно доповнює державну соціальну структуру, доводячи допомогу і підтримку до кожного клієнта.

Сфера зовнішніх умов організації реабілітації вбирає в себе сукупність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість

176 Соціальна робота

дитини до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища. Соціально-педагогічна реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціальних служб, в установах денного перебування (спеціалізовані дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-інтер-нати, дитячі будинки, будинки-інтернати тощо).

Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана. Єдине, на що варто звернути увагу, — це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:

— освітньо-виховна;

— діагностична;

— організаторська;

— прогностична;

— попереджувально-ирофілактична;

— організаційно-комунікативаиа;

— охоронно-захисна.

У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями були визначені основні завдання першого організаційного етапу."

^ забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;

^ вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливостями шляхом діагностики соціуму;

^ виявлення сутності соціально-педагогічиої реабілітації і пошук дійового механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;

^ визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціально-педагогічної реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соціальних служб.

На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:

^ прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;

-ґ проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо надання допомоги дитині і сім'ї;

^ проведення організаційної діагностики діяльності окремих неурядових організацій, місією яких є сприяння духовио-моральному розвитку дітей шляхом залучення іх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічної роботи;

^ вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабілітація дитини з обмеженими можливостями.