Суть ринку, умови його виникнення і функціонування

Поняття ринку. У сучасній економічній літературі зустрічається декілька визначень ринку:

ринок - це сукупність економічних відносин виробництва і обміну товарів за допомогою грошей;

ринок - це обмін, організований по законах товарного виробництва і звертання;

ринок система відносин з приводу обміну результатами виробництва і послугами, що приймають форму товару;

ринок - це механізм взаємодії покупців і продавців, іншими словами, відношення попиту і пропозиції;

ринок - це сфера обміну всередині країни і між країнами, зв'язуюча між собою виробників і споживачів продукції.

Ринок як система являє собою певне рівноважне поєднання двох початків стихійного, конкурентного і организующого, монопольного.

Основою стихійності ринку, конкурентного початку є участь в конкуренції безлічі самостійних, незалежних товаровиробників з різними умовами виробництва, індивідуальними характеристиками товару. Вони конкурують для забезпечення власних інтересів.

Організованість, монопольний початок передбачають наявність вузької групи виробників конкретного товару, елементи змови, певна одноманітність вимог, стандарти якості; впорядковані, узгоджені, преведені дії.

Поєднання між конкурентним і монопольним початками повинне бути оптимальним. Для кожних конкретних умов таким оптимумом є максимум конкуренції при мінімумі монополії. Відхилення від цього оптимуму здатні для суспільства викликати великі втрати.

Ринковий механізм, де відбувається оптимальне поєднання конкуренції і монополиіму, забезпечує відповідність структури виробництва структурі суспільних потреб, стимулює впровадження нової техніки і технології, заохочує кращих виробників, карає гірших.

Найважливішою умовою виникнення ринку є суспільний розподіл праці. За допомогою розподілу праці досягається обмін діяльністю, внаслідок чого працівник певного вигляду конкретного труда отримує можливість користуватися продуктами будь-якого іншого конкретного вигляду труда.

Розподіл праці виник в глибокій старовині. Історія знає ряд великих рівнів суспільного розподілу праці. Перша з них відділення скотарства від землеробства; друга виділення ремесла як самостійної галузі, третя виникнення купецтва. Потім стали дробитися галузі, заглиблюватися суспільний розподіл праці. Ще античні автори підкреслювали позитивне значення розподілу праці для зростання його продуктивності. Примітне висловлювання Арістотеля з приводу розділення і виникаючого в зв'язку з цим обміну. Справді геніальне його висловлювання про справедливу рівність обміну. Він бачив і взаємозв'язок між розподілом праці, обміном і грошима.

Основоположником наукової теорії розподілу праці вважається А.Сміт. У роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" А.Сміт розглянув всі головні типи розподілу праці в межах окремої мануфактури, між галузями, між містом і селом, між промисловістю і торгівлею, між розумовим і фізичним трудом, між різними регіонами і цілими національними господарствами.

Не менш важливою умовою виникнення ринку є спеціалізація. Спеціалізація форма суспільного розподілу праці як між різними галузями і сферами суспільного виробництва, так і всередині підприємства на різних стадіях виробничого процесу. У промисловості розрізнюють три основні форми спеціалізації: предметну (наприклад, автомобільні, тракторні заводи); подетальну (наприклад, завод шарикопідшипників); технологічну (стадийну) (наприклад, прядильна фабрика).

Поліпшення, вдосконалення виробничого профілю предметно-спеціалізованих підприємств, розвиток подетальної і технологічної спеціалізації ведуть до розширення виробничих зв'язків кооперуванню. Спеціалізація виробництва в ряді індустріально розвинених країн в основному пішла по шляху розширення подетальної і технологічній спеціалізації.

Схема спеціалізації, тобто набір спеціальностей, стає все більш складною, оскільки ускладнюється і заглиблюється сам процес труда. У старовину людство володіло декількома спеціальностями, і передусім мисливця і земледельца. Сьогоднішні ж переліки спеціальностей включають багато які тисячі вельми різних професій. Переважну більшість з них вимагають навчання (іноді багаторічного) спеціальним навичкам і прийомам труда. Спеціалізація досягла нині такої міри, що навколишні нас предмети вже, як правило, неможливо призначити одинаком. Необхідність в постійному обміні плодами спеціалізованого труда визначає сьогодні характер взаємовідносин людей в суспільстві.

Причини виникнення ринку. Важливою причиною виникнення ринку є природна обмеженість виробничих можливостей людини. Навіть самий здібна людина може виробити лише невелику кількість благ. Обмежені в суспільстві не тільки виробничі можливості людини, але і всі інші чинники виробництва (земля, техніка, сировина). Їх загальна кількість має межі, а застосування в якій-небудь одній сфері виключає можливості такого ж виробничого використання в іншій. У економічній теорії це явище отримало назву закону обмежених ресурсів. Обмеженість ресурсів долається за допомогою обміну одного продукту на іншій через ринок.

Причиною формування ринку є і економічна відособленість товаровиробників, щоб вони могли вільно розпоряджатися результатами свого труда. Благами обмінюються повністю незалежні, автономні в прийнятті господарських рішень виробники. Економічна відособленість означає, що тільки сам виробник вирішує, що проводити, як проводити, кому і де продавати створену продукцію. Адекватним правовим режимом стану економічної відособленості є режим приватної власності. Обмін продуктами людського труда немислимий, якщо вони не знаходяться в приватній власності. З розвитком приватної власності розвивалося і ринкове господарство. Свого високого рівня приватна власність і ринкові відносини досягли при капіталізмі. Приватна власність отримала розвиток і в Республіці Білорусь. Її існування і розвиток закріплені в законодавчих актах.

Об'єкти приватної власності різноманітні. Вони створюються і примножуються за рахунок підприємницької діяльності, прибутків від господарювання власного, прибутків від коштів, вкладених в кредитні установи, акції і інші цінні папери.

Надалі відособленість товаровиробників почала спиратися на колективну і інші форми власності в особі кооперативів, товариств, акціонерних товариств, державних і змішаних підприємств.

Крім того, причина становлення ринку криється і в можливості (свободі) для кожного економічного суб'єкта забезпечувати свої інтереси. Ринок передбачає свободу конкурентної поведінки, свободу господарювання, захист інтересів конкретного товаровиробника. Внеринкове регулювання господарства неминуче в будь-якій системі, однак чим менше скутий товаровиробник, тим більше простору для розвитку ринкових відносин.

Різні країни, їх національні господарства до ринкової економіки йшли різними шляхами. Разом з тим існують загальні закономірності її становлення, властиві будь-якій країні. До найважливіших з них відносяться:

· наявність незалежних товаровиробників, свобода підприємницької діяльності і гарантії прав власності різних економічних суб'єктів;

· вільні ринкові ціни, що врівноважують попит і пропозицію;

· конкуренція товаровиробників;

· вільний перелив капіталів між галузями і регіонами;

· утворення фінансового ринку, що включає ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і валютний

· ринок;

· наявність ринку труда, найманої робочої сили з розвиненою системою її підготовки, перепідготовки, міжгалузевого і міжрегіонального переливу;

· відвертість економіки світовим інтеграційним процесам, можливість міграції робочої сили, товарів і капіталів.

У колишньому СРСР економіка орієнтувалася на загальнонародну державну власність на засоби виробництва, централізоване ціноутворення, планування і управління суспільним виробництвом, централізований розподіл ресурсів і т.п. В цих умовах механізми ринку замінювалися механізмами командно-адміністративної системи управління народним господарством. Тут товарно-грошові відносини виступали в потворній формі, існували штучні гроші і ціни.

Суб'єкти і об'єкти ринку. Суб'єктами ринкових відносин є учасники ринкових операцій, операцій купівлі-продажу. Це, по-перше, покупці, продавці, підприємці або фізичні особи. По-друге, це юридичні особи, до яких відносяться різного роду підприємства і об'єднання, організації, асоціації, кооперативи, акціонерні товариства, фірми, держава.

Для класифікації суб'єктів ринкових відносин використовуються різні підходи. З позицій функцій, що виконуються на ринку суб'єкти ринкових відносин діляться на продавців і покупців, з позицій форм власності на суб'єкти, що функціонують в рамках державної власності; на суб'єкти, що функціонують в рамках колективної і групової власності, і на суб'єкти, що господарюють на базі індивідуальної, приватної власності.

До складу ринку входять і підприємці, і працівники, що продають свій труд, і кінцеві споживачі, і власники позикового капіталу, власники цінних паперів. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на три групи: домашні господарства, бізнес (підприємці) і уряд. Одна і та ж людина може бути в складі домашнього господарства, бізнесу і урядової установи. Наприклад, працюючи по найму державним службовцем, він є представником урядової організації; володіючи цінними паперами якої-небудь корпорації, він представляє бізнес; витрачаючи свій прибуток на меті особистого споживання, він є членом домашнього господарства.

Об'єкти ринкових відносин це все те, з приводу чого виникають відносини купівлі-продажу. Сюди відносяться матеріальні і нематеріальні блага і послуги, чинники виробництва засобу виробництва, робоча сила, капітали (фонди), технічні новини і ідеї.

ФУНКЦІЇ І СТРУКТУРА РИНКУ

Функції ринку. Ринок надає величезний вплив на всі сторони господарського життя, виконуючи ряд істотних функцій.

Сама важлива функція ринку регулююча. У ринковому регулюванні велике значення має співвідношення попиту і пропозиції, що впливає на ціни. Росте ціна це сигнал до розширення виробництва, падає це сигнал до скорочення. У сучасних умовах економіка керується не тільки "невидимою рукою", про яку писав ще А.Сміт, але і державними важелями. Однак регулююча роль ринку продовжує зберігатися, багато в чому визначаючи сбалансованість економіки. Ринок виступає регулювальником виробництва, попиту і пропозиції. Через механізм закону вартості, попиту і пропозиції він встановлює необхідні відтворювальні пропорції в економіці.

Ринок виконує стимулюючу функцію. За допомогою цін він стимулює впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат на виробництво продукції і підвищення її якості, розширення асортименту товарів і послуг.

Наступною функцією ринку є інформаційна. Ринок являє собою багате джерело інформації, знань, відомостей, необхідної господарюючим суб'єктам. Він дає, зокрема, об'єктивну інформацію про суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів і послуг, які на нього постачаються. Наявність інформації дозволяє кожній фірмі постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що міняються.

Посередницька функція ринку полягає в тому, що в нормальній ринковій економіці з досить розвиненою конкуренцією споживач має можливість вибору оптимального постачальника продукції. У той же час продавцеві надається можливість вибрати найбільш відповідного покупця.

Ринок виконує саніруючу функцію. Він очищає суспільне виробництво від економічно слабих, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, заохочує розвиток ефективних, заповзятливих, перспективних фірм.

Ринок дозволяє вирішувати такі центральні проблеми економіки, як рівень життя, структура і ефективність виробництва.

Ринок дозволяє користуватися загальнолюдськими цінностями. Сам ринок є надбанням світової цивілізації. Свої можливості він демонструє в розвинених країнах, в державах, що розвиваються, причому незалежно від національних, ідеологічних і інших особливостей.

Механізм ринку загалом звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг. І в теорії, і на практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна в межах тих ресурсів (включаючи імпорт), якими має в своєму розпорядженні країна. Дефіцит суперечить економічним інтересам учасників ринку. Розходження між появою потреби і її задоволенням можливі. Вони зумовлені науково-технічним потенціалом, що є в суспільстві, наявністю ресурсів, носять тимчасовий характер.

На ринку здійснюються реалізація вартості і доведення товарів до споживача. Ринок служить зв'язуючою ланкою між виробництвом і споживанням.

Ринок впливає на всі фази відтворювання виробництво, розподіл, обмін і споживання. У цьому значенні ринок є саморегулятивна система відтворювання, всі звенья якої знаходяться під постійним впливом попиту і пропозиції.

Через соціальну функцію ринок диференціює виробників. Він надає державі кращі можливості для досягнення соціальної справедливості в національній економіці, що не могло бути досягнуто в умовах тотального одержавлення.

Основними принципами функціонування ринкової економіки є принципи:

· свободи економічної, господарської, підприємницької діяльності особистості, соціальної групи;

· примату споживача: з'являється особливий вигляд відповідальності перед споживачем, і споживач диктує свою волю, бажання, смак виробнику;

· ринкового ціноутворення: ціна на ринку формується внаслідок торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;

· договірних відносин;

· конкуренції;

· державного регулювання ринку і ринкових відносин. Як інструменти регулювання ринку виступають державні програми, оподаткування, фінансово-кредитна і банківська система;

· відвертість економіки: господарські організації і підприємці володіють правом здійснювати зовнішньоекономічні операції при дотриманні певних умов і обмежень;

· забезпечення соціальної захищеності населення.

Структура ринку. У нього включені елементи, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виробництва, а також елементи матеріального і грошового обігу. Він пов'язаний як з невиробничою, так і духовною сферою. Відповідно до цього ринок має різноманітну структуру.

По об'єктах обміну розрізнюють ринок товарів, ринок послуг, ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок труда, валютний ринок, ринок інформації і науково-технічних розробок.

У просторовому розрізі виділяють місцевий (локальний) ринок, який обмежується одним або декількома районами країни; національний ринок, який охоплює всю національну територію; всесвітній, світовий ринок, що охоплює всі країни світу.

По механізму функціонування розрізнюють вільний (регулюється на основі вільної конкуренції незалежних товаровиробників); монополізований (умови виробництва і звертання визначає група монополій, між якими зберігається монополістична конкуренція); регульований (важлива роль належить державі, яка використовує економічні інструменти впливу) ринки.

Іноді виділяють і планово-регульований ринок. Тут ведучу роль в забезпеченні основних пропорцій виробництва і звертання грає план, існує централізоване регулювання ціноутворення, фінансово-кредитного і грошового обігу.

Відповідно до чинного законодавства тієї або іншої країни розрізнюють легальний, або офіційний, і нелегальний, тіньовий, ринки.

По мірі насиченість виділяє рівноважний (попит і пропозиція приблизно співпадають); дефіцитний (попит перевищує пропозицію); надмірний (пропозиція перевищує попит) ринки.

У економіці існують не тільки окремі, ізольовані ринки, але і єдина ринкова система, всі елементи якої знаходяться в певних співвідношеннях один з одним. Роль цих співвідношень, пропорцій виключно велика. Якщо власник товару збирається збільшити його випуск, виходячи з попиту, він може розраховувати на ті кількості матеріалів, додаткових працівників, капіталів і інших ресурсів, які спроможний придбати на сусідніх ринках.

Економічне життя підприємця протікає в двох напрямах. Одне з них мікроекономічне, яке характеризує поведінку виробника на окремо взятому ринку, інше макроекономічне, яке характеризує його зв'язки з тими, хто володіє ресурсами і торгує ними на інших ринках.

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

Зміст ринкової інфраструктури. Це система установ і організацій, що забезпечують вільне рушення товарів і послуг на ринку. Зустрічаються і інші визначення ринкової інфраструктури. Її характеризують як комплекс елементів, інститутів і видів діяльності, що створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринку, так і сукупність установ, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, що забезпечують нормальне функціонування ринку.

Організаційна база інфраструктури ринку включає постачальницько-збутові, брокерські і інші посередницькі організації, комерційні фірми великих промислових підприємств.

Матеріальна база складається з транспортних систем, складського і тарного господарства, інформаційної системи і коштів зв'язку.

У кредитно-розрахункову базу входять окремі банківські і страхові системи, великі самостійні банківські і кредитно-ощадні установи, а також різні по об'єму операцій середні і дрібні комерційні банки.

Основні елементи інфраструктури ринку. Найважливішими елементами ринкової інфраструктури є ярмарки, аукціони, біржі. Ярмарок являє собою регулярний ринок широкого значення, який організується в певному місці. Вона може бути місцем періодичної торгівлі або місцем сезонного розпродажу товарів одного або багатьох видів. Ярмарки виникли в Європі в ранньому середньовіччі. На початку XX в. широкий розвиток отримали міжнародні ярмарки, де укладаються операції в національному і міжнародному масштабі. Зараз розвинені галузеві (частіше технічні) ярмарки і ярмарки товарів широкого споживання з проведенням симпозіумів, конгресів, семінарів.

Аукціони мають справу з продукцією, якої на ринку недостатньо. Тут головним орієнтиром є отримання максимальної ціни за який-небудь товар. На аукціоні відбувається публічний продаж якого-небудь товару в зазделегідь встановленому місці. Товари, що Продаються дістаються покупцеві, який назвав саму високу ціну. Розрізнюють аукціони примусові, які проводяться судовими органами з метою стягнення боргів з неплатників, і аукціони добровільні, які організуються з ініціативи власників товарів, що продаються. Для проведення аукціонів створюються спеціальні фірми, працюючі на комісійних початках.

Існують і міжнародні аукціони. Вони являють собою різновид публічних відкритих торгів, де реалізовуються товари певної номенклатури:

вовна, тютюн, хутра, чай, коні, квіти, риба, ліс, а також предмети розкоші, твору мистецтва.

Біржа місце зустрічі покупців і продавців, місце, де укладаються операції. Більшість бірж є корпораціями. Членами бірж можуть бути тільки окремі особи, а від корпорацій можуть виступати лише обличчя, що мають право укладати на біржі контракти. Переважна частина біржового обороту зосереджена у ведучих торгових і фінансових центрах США, Великобританії і Японії.

Розрізнюють товарні, фондові біржі і біржі труда. Товарні біржі функціонують на ринках товарів. Тут здійснюються операції по продажу готівкових товарів на основі попереднього огляду, за зразками і стандартами. Поширені операції із зобов'язанням постачання товарів в майбутньому. Це так звані ф'ючерсні операції. На сучасних товарних ф'ючерсних біржах тільки 1 2 % операцій укладаються постачанням реального товару. Продаються і купуються не самі товари як такі, а контракти на їх постачання. У умовах постійного коливання попиту і пропозиції ціни на товарній біржі можуть мінятися в прочитані хвилини. Встановлюючи так звані термінові ціни, товарна біржа забезпечує виробникам і споживачам мінімальний ціновий ризик.

У колишньому СРСР товарні біржі розвивалися в умовах НЕПа. Саме великий розвиток вони отримали в 1926 р., коли їх нараховувалося 114. Їх членами перебували 8514 торгово-промислових підприємств і приватних осіб. Надалі курс на жорстку централізацію в управлінні привів до повної ліквідації товарних бірж. До 1930 р. вони перестали існувати.

З переходом до ринкових відносин товарні біржі стали відроджуватися. У колишньому СРСР вони почали роботу в кінці 1990 р. в Москві і Ленінграде. На цих біржах укладаються операції купівлі-продажу по широкому асортименту сировини, промислової і сільськогосподарської продукції, автомобільної і обчислювальної техніки, інших видів товарів. Товарні біржі отримали розвиток і в Білорусі. Вони почали функціонувати з 1 квітня 1991 р. Однак це ще не біржі в класичному розумінні слова, оскільки ряд операцій (наприклад, ф'ючерсні операції) ці біржі ще не знають. На товарних біржах за дорученням своїх клієнтів операції укладають посередники-брокери. У ролі таких можуть виступати як висококваліфіковані фахівці, так і брокерські фірми, зареєстровані на біржах і представляючі інтереси своїх клієнтів. Джерело прибутку брокера комісійна винагорода, передбачена в статуті відповідної фірми. Суб'єктами товарної біржі є і ділери учасники торгів, що здійснюють біржові операції від свого імені і за свій рахунок.

На фондовій біржі звертаються головним чином два вигляду цінних паперів: акції підприємств, компаній, фірм; облігації, що випускаються урядом країни, органами місцевого самоврядування, комунальними підприємствами, а також приватними компаніями. Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі відбувається на основі їх біржового курсу, який коливається в залежності від співвідношення між попитом і пропозицією. На фондовій біржі визначаються реальні ринкові ціни акцій і облігацій тих або інших компаній. Ці ціни залежать від рівня позикового процента і розмірів дивіденду і процентів, що виплачується держателям акцій і облігацій. Отримання на фондовій біржі високого прибутку (прибутки) на основі курсової різниці цінних паперів в біржовій практиці називається біржовими спекуляціями. Ринкові ціни на цінні папери регулярно уточнюються з урахуванням зміни попиту і пропозиції, обсягу замовлень і поступаючої фінансової інформації. Найбільшими фондовими біржами в світі є Нью-Йоркська, Лондонська, Токийська, Франкфуртська-на-Майнє, Паріжська.

У Білорусі процес створення фондової біржі тільки почався. Свій розвиток він отримає при подальшому формуванні ринку цінних паперів і приватизації державної власності.

Біржа труда організація, що спеціалізується на виконанні посередницьких операцій між підприємцями і робітниками з метою купівлі-продажу робочої сили. Вона дозволяє упорядити наймання підприємствами робочої сили і скоротити для громадян час пошуку місця роботи.

Крім заходів щодо працевлаштування біржі труда роблять послуги особам, бажаючим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робочої сили, збирають і розповсюджують інформацію про рівень зайнятості застосовно до тих або інших професій і регіонів. По існуючих законах більшості країн вакантні місця, що все є на підприємствах повинні реєструватися на місцевих біржах. Біржі труда забезпечують матеріальну підтримку працівників у разі вимушеного безробіття. У колишньому СРСР біржа труда існувала до 30-х рр. і була закрита в зв'язку з декларацією про повну ліквідацію безробіття в СРСР. Вона почала поновлювати свою роботу в зв'язку з переходом до ринку. У Республіці Білорусь права і можливості безробітного регулюються системою законодавчих актів.

Елементом інфраструктури ринку виступає кредитна система. Вона включає банки, страхові компанії, фонди профспілок і будь-яких інших організацій, що володіють правом комерційної діяльності. У кредитну систему входять всі, хто здатний мобілізувати тимчасово вільні кошти, перетворити їх в кредити, а потім в капіталовкладення. Ядро кредитної системи банківська система. Вона включає в себе центральний (державний), комерційні (здійснюють прийом внесків і перетворення їх в кредит), іпотечні (дають гроші під заставу нерухомості), інноваційні (кредитують розробку технологічних нововведень) і інвестиційні банки.

У ринкову інфраструктуру входять і державні фінанси. Їх основу складають республіканські і місцеві бюджети. Через держбюджет відбувається перерозподіл прибутків, фінансування виробничих і соціальних програм.

Важливою частиною інфраструктури ринку є розгалужена система законодавства, регулююча правові взаємовідносини господарюючих суб'єктів і що визначає правила "ринкової гри".