Виды диспозиций и санкций в уголовном праве

Виды диспозиций

Диспозиция уголовно-правовой нормы (относящейся к Особенной части уголовного закона) устанавливает признаки конкретного преступного деяния. Она может быть нескольких видов:

1) Простая диспозиция называет деяние («похищение человека», «угон судна») но не раскрывает его признаков, не содержит его определения.

2) Описательная диспозиция, помимо наименования деяния содержит его определение или описание («убийство, то есть умышленное причинение смерти другому человеку»). Описание может быть кратким или подробным.

3) Ссылочная (или отсылочная) диспозиция характеризуется наличием отсылки к другой статье уголовного закона. Как правило, ссылочная диспозиция формулируется в негативной форме: например, «не повлекшее последствий, указанных в ст. … настоящего кодекса».

4) Бланкетная диспозиция предполагает использование для установления признаков деяния нормативных актов других отраслей права: например, для того, чтобы установить полный перечень деяний, запрещаемых статьёй уголовного закона, устанавливающей ответственность за преступное нарушение правил дорожного движения, необходимо обратиться к соответствующим нормативным актам, устанавливающим эти правила.

5) Смешанные, содержащие признаки одновременно описательной и бланкетной диспозиции или бланкетной и ссылочной диспозиции и т. д.

Выделяют также альтернативные диспозиции, в которых предусматривается несколько самостоятельных действий, каждое из которых является достаточным для наступления ответственности по данной уголовно-правовой норме.

Виды санкций

В санкции нормы уголовного закона устанавливаются меры ответственности, подлежащие применению к лицу, совершившему конкретное деяние. Существуют следующие виды санкций:

1) Относительно определённая, устанавливающая конкретный вид наказания и его минимальный и максимальный пределы (или только максимальный предел; в этом случае наказание не может быть меньше, чем предусмотрено в статье Общей части, регулирующей порядок применения соответствующего вида наказания).

2) Альтернативная, предусматривающая выбор одного из нескольких видов наказания (например, лишения свободы или штрафа).

3) Абсолютно определённая, предусматривающая единственный вид наказания с точно определённым его размером, не допускающим вариаций. В современном законодательстве такие санкции применяются редко.

4) Отсылочная, в которой не указывается наказание, подлежащее применению за совершение деяния, а содержится отсылка к санкции другой статьи уголовного законодательства.

5) Кумулятивная, предусматривающая назначение одновременно двух видов наказания: основного и дополнительного. В некоторых случаях применение дополнительного наказания может ставиться в зависимость от усмотрения суда, выносящего решение по делу.

6) Абсолютно неопределённая, не включающая никаких указаний о виде или размере наказания; такие санкции в основном применяются в рамочных нормативных актах международного характера в сфере борьбы с преступностью.

9. Понятие преступления и его признаков по действующему уголовному закону. Значение ч.2 ст.11 УК Украины для понятия преступления Статья 11. Понятие преступления

1. Преступлением является предусмотренное настоящим Кодексом общественно опасно виновное деяние (действие или бездействие), совершенное субъектом преступления.

2. Не является преступлением действие или бездействие, которое хотя формально содержит признаки какого-либо деяния, предусмотренного настоящим Кодексом, но в силу малозначительности не представляет общественной опасности, то есть не причинило и не могло причинить существенного вреда физическому либо юридическому лицу, обществу или государству.

Злочин як протигромадське діяння характеризується цілою низкою властивих йому ознак. Окремі з них є основними (обов'язковими), при відсутності яких діяння не може бути визнано злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого.

Загальними ознаками кожного злочину є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у тому числі адміністративних і дисциплінарних проступків.

Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека діяння, що виявляється в зазіханні на суспільний чи державний лад, систему господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином (ст.7 КК). Ознака суспільної небезпеки притаманна не тільки злочинам, але і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки останніх набагато менш значна. Злочини відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння.

Другою загальною ознакою кожного злочину є протиправність діяння. Протиправність найтіснішим образом зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене в кримінальному праві.

Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так називане об'єктивне зобов'язання, тобто визнання злочинним і кримінально карним діяння особи, що не бажала, не передбачала і по обставинах справи не могла передбачати настання небезпечних наслідків, чужо принципам кримінального права і правосуддя.

Четвертим із загальних ознак злочину є його караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.

Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину.