Понятие уголовного права, его предмет, задания и система

Уголовное право — это отрасль права, регулирующая общественные отношения, связанные с совершением преступных деяний, назначением наказания и применением иных мер уголовно-правового характера, устанавливающая основания привлечения к уголовной ответственности, либо освобождения от уголовной ответственности и наказания. Кроме того, под уголовным правом может пониматься раздел правовой науки, изучающий данную правовую отрасль, а также учебная дисциплина, в рамках которой изучаются как правовые нормы, так и общетеоретические положения.

Предметом уголовного права выступают общественные отношения, возникающие вследствие совершения общественно опасного деяния (посягательства).

Напомню, что под общественными отношениями понимаются многообразные связи между различными социальными группами, их представителями и их образованиями, в процессе экономической, социальной, культурной и политической деятельности (иначе — в процессе жизнедеятельности).

В теории называются три основных группы общественных отношений, регулируемых уголовным правом:

охранительные уголовно-правовые отношения, возникающие в связи с совершением общественно-опасного посягательства;

общепредупредительные уголовно-правовые отношения, связанные с удержанием граждан от совершения преступления посредством угрозы наказания, предусмотренной в нормах Особенной части УК;

регулятивные отношения, складывающиеся в связи с правомерным поведением граждан по причинению вреда при наличии обстоятельств, исключающих преступность деяния (задержание преступника, необходимая оборона, крайняя необходимость и др.).

Характеризуемые отношения, образуют в совокупности предмет уголовно-правового регулирования.

Задания уголовного права:

Охранительная функция. Является основной и традиционной для уголовного права и выражается в защите нормального уклада общественной жизни от нарушения путем установления преступности конкретных деяний, применения уголовного наказания и иных мер уголовно-правового характера за их совершение. При реализации данной функции возникают охранительные уголовно-правовые отношения и используется метод принуждения.

Предупредительная (профилактическая) функция. Выражается в создании препятствий для совершения преступлений путём установления уголовно-правового запрета, в поощрении законопослушных граждан к активному противодействию преступным деяниям, а преступников — к отказу от доведения начатых преступлений до конца, к восстановлению нарушенных их поступком благ и интересов. Выделяют общую превенцию (предупреждение совершения преступлений любыми лицами) и специальную превенцию (предупреждение повторного совершения преступлений лицами, которые ранее уже совершили преступление).

Воспитательная функция. Выражается в формировании у граждан уважения к охраняемым уголовным правом общественным отношениям, интересам и благам, нетерпимого отношения к правонарушениям. Всех людей по характеру воздействия на них уголовного права можно условно разделить на три части: для первых наличие уголовно-правовых запретов не является обязательным, поскольку совершение преступлений противоречит их мировоззрению, в том числе представлениям о добре и зле, вторые не совершают преступлений из страха перед наказанием, а третьи осознанно идут на совершение преступлений^[11]. Воспитательная функция уголовного права направлена на формирование у всех граждан убеждений, делающих для них совершение преступлений внутренне неприемлемым. Необходимо отметить, что реализация данной функции невозможна чисто уголовно-правовыми средствами, для достижения её целей необходима согласованная работа всех правовых и иных общественных институтов.

Система уголовного права:

Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України. Загальна частина КК складається з 5 глав: І. Загальні положення; ІІ. Межі чинності КК; ІІІ. Про злочин; ІУ. Про покарання; У. Про призначення покарання і про звільнення від покарання. У першій главі містяться статті про завдання КК і про підстави кримінальної відповідальності. Глава друга включає статті, які стосуються чинності КК щодо діянь, вчинених на території України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава третя містить статті, в яких тлумачаться поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну оборону і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах на злочин, добровільну відмову від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосовувати примусові заходи медичного характеру до осіб, які винили суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. У главі четвертій міститься ряд статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення конкретного виду покарання. У главі п‘ятій чимало статей про загальні начала призначення покарання, обставин, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, призначення покарання за кількома вироками, призначення більш м‘якого покарання, ніж передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким, про давність притягнення до відповідальності, давність виконання вироку, погашення судимості тощо.

Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи науки кримінального права (її Загальної частини) покладена система Загальної частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав тощо.

 

Принципы уголовного права

Уголовному праву как отрасли права свойственны определенные принципы, характерные для уголовного права цивилизованных стран.

Принципы уголовного права - это основополагающие начала, закрепленные в нормах права, определяющие построение всей отрасли права, его отдельных институтов, правотворческую и правоприменительную деятельность. Эти принципы имеют существенное значение в осуществлении уголовной политики государства.

Прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальноправові, притаманні всім галузям права, 2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права. Загальноправові (закріплені в Конституції): 1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території (ст.1, 2); 2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст.6); 3) принцип верховенства права (ст.8); 4) принцип рівності громадян перед законом (ст.24); 5) принцип законності (ст.29, 61, 62, 124). До загальних принципів усіх галузей права також відносять принцип гуманізму та принцип справедливості права. Деякі з цих принципів мають своє спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права, зокрема принцип законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи 1) законності (немає покарання без вказівки на те у законі – nullum crimene nulla pona sine lege, ч.2 ст.58 КУ, ст.6 КК) та 2) гуманізму (піклування держави про безпеку людини, людяність, повага до людської гідності) (в їх конкретному кримінально-правовому змісті), а також принцип 3) особистої відповідальності за наявності вини (“юридична відповідальність особи має індивідуальний характер” ч.2 ст.61 КУ, ст.8, 9 КК), 4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності (1 – кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність, 2 – така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі), 5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності (покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину) та 6) принцип економії кримінальної репресії (законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди, напр. ст.7-1 тяжкі злочини, ст.24, 25 особливо тяжкі злочини, залежно від тяжкості злочинів визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми).

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі.