Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105);
Дане звільнення є правом, а не обов’язком суду.
Умовами його застосування є:
вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості;
щире розкаяння у вчиненому ним злочині та бездоганна поведінка на момент постановлення вироку, які свідчать, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення.
На це може, зокрема, вказувати, допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з’явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Причому відповідні дії мають бути не вимушеними, нав’язаними іншими особами, чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.
На підставі таких об’єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. В такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105 КК. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосований щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов’язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування таких заходів).
При наявності вище зазначених умов суд застосовує до неповнолітнього одне або декілька примусових заходів виховного характеру. Аналіз кожного заходу був здійснений при розгляді другого питання лекції.
Новелою чинного КК є вказівка про можливість застосування до неповнолітнього одночасно кількох примусових заходів виховного характеру (ч. 3 ст.105), якщо вони не виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи приводить до неможливості встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Це розширює можливості забезпечення їх виховного впливу. Найбільш доцільним може бути призначення взаємодоповнюючих заходів (скажімо, передача під нагляд і обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до неповнолітнього).
Застосувавши до неповнолітнього один чи кілька примусових заходів виховного характеру, суд може також визнати за необхідне призначити йому вихователя в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст.105). Призначення вихователя не входить до переліку примусових заходів виховного характеру. Судовий вихователь діє відповідно до Положення про судових вихователів.
Частиною 3 ст.8 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який має діяти згідно з положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерство освіти України. Положення про судових вихователів було затверджене спільним наказом згаданих відомств від 15 листопада 1995 р. №478/63/715, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 березня 1996 р. під №113/1138. Одним із основним завдань судових вихователів є участь у виконанні судових рішень, що прийняті по судових справах, зазначених у ст.6 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", зокрема по справах неповнолітніх, які вчинили злочини.
Судовий вихователь призначається судом у разі необхідності попередження бездоглядності та правопорушень (рецидиву) неповнолітніх, зокрема тих, які «скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком або у зв’язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним" (п.7.1 Положення). Судові вихователі зобов’язані, зокрема, застосовувати відповідні виховні заходи з метою перевиховання неповнолітніх, здійснювати профілактику та корекційну роботу з ними, контроль за відвідуванням неповнолітнім навчальних занять, його успішністю, поведінкою в школі, на роботі, в сім’ї, в громадських місцях, залучати його до роботи у позашкільних закладах, вживати заходів щодо створення належних умов для правильної організації навчання, роботи і відпочинку неповнолітнього, сприяти працевлаштуванню неповнолітнього (п.п. 12.1, 12.2 Положення). Вони мають право, зокрема, перевіряти умови виховання неповнолітніх за місцем проживання, навчання або роботи, контролювати їх витрати, поведінку (п.13.1 Положення).
З призначенням неповнолітньому вихователя з батьків або особи, яка їх заміняє, не знімається обов’язок по його вихованню.
