3. Лідерство в цінах. Підходить галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.
4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.
55. Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку. Причини і механізми “цінових війн”.
Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.
 |
Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.
Основні характеристики цінової війни:
1. Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)
2. У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P
3. На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0
4. Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.
Тривала цінова війна вигідна для покупця.
56. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності, ефективність.
Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.
Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (QК), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).
Умови успішності картелю:
1. Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.
2. Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.
Перешкоди для створення картелю:
1. Відмінності у D і S.У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.
2. Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.
3. Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=PК оптимальним є qопт, а вона змушена випускати тільки q
4. Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.
5. Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.
6. Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.
Ефективність картелю:
Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC.
57.Похідний попит і принцип оплати факторів.
Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція — з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.
Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит — з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника.
Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.
Працю, землю і ін.. фактори в-ва можна розгул-ти як різні форми капіталу.Слід мати на увазі, що всі фактори вир-ва (крім праці), крім поточної ціни, яка дозволяє робити висновки при ефективність вик-ня ресурсу протягом якогось часу (ЗП,рента процент), мають капітальну оцінку.Це пов’язано з відмінністю капіталу(ресурсу)як джерела постійного доходу і доходу як результату виробничого використання капіталу(ресурсу).
Поточна ціна – ціна послуг даного фактора протягом певного часу(оренда), а капітальна – ціна його кінцевого продажу(зміна власника).
Для того, щоб максимізувати прибуток фірма має вик-ти рівність РL =MPRL,
тобто гранич-й виторг від гран-го прод-у фактора має =ціні цього фактора.
58.Рівновага виробника на ринку ресурсів.
Ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції.
При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.
Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів.
Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефективністю розміщенняресурсів в економічній системі на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася.
59.Еластичність попиту на ринку ресурсів. Ефект доходу і заміщення.
Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску - що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.
Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коеф. еласт., що обчислюється як відношення % зміни попиту на ресурс до % його ціни. E= (∆D / D) / ∆P / P),
Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:
· цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);
· технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);
· еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);
час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший).
60. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція.
Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:
- суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
- винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;
- проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.
Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.Попит на працю зі сторини фірм визначається дохідністю від граничного продукта, який приносить цей фактор.Величина граничного продукта праці зілежить від якості робочої сили, від рівня професійної підготовки і т.д. Пропозиція праці визначається чисельністю населення, долі в ньому працездатних, статево-віковим складом, середнім числом відпрацьованих годин.
