Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представлені ринковим попитом і ринковою пропозицією 2 страница

В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення ресурсів, виділяють три періоди. 1) Миттєвий – період виробництва протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2) Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3) Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва.

В мікроекономіці виходять з того припущення, що підприємство виробляє лише один продукт. Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення задля єдиної мети - максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти?, для кого призназначаються результати виробництва?.

Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто воно незалежно проводить свою виробничу політику.

20. Виробнича функція: поняття і параметри.

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються: Q = f (х ₁, х ₂, …, х_i, …, x_n).

Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L) і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так: Q = f (L, K), де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів: Q = f (X).

21. Віддача (продуктивність) змінного фактору виробництва: поняття, закономірності зміни.

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).

Середній продукт (АР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X

Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = DТР/DX, де DТР – приріст виробництва, DX – приріст змінного фактору.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва.

22. Характеристика виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванти та їх можливі конфігурації.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва.

Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант.

Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва.

Наприклад: норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTS_lk = -DL/DK

Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю

Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва

 

23. Технічне заміщення факторів вир-ва

Різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для озна­чення рівня взаємозамінності факторів виробництва використову­ють граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою

Q=const

а капіталу працею

Q=const

 

24. Ефект від збільшення масштабу виробництва та цого відображення в характері виробничої функції та функції витрат.

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі масштабу виробництва.

На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний(1), постійний(2) та зростаючий(3) ефекти від масштабу виробництва.Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витрат в довгостроковому періоді.

25 Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.

Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними.

Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні ви трати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства.

Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС).

Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q.

Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ∆ТС/∆Q.

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність зміни обсягів в-ва.

26. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства.

В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі.

Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства.

Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні.

Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час.

Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами.

Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.

27. Типовий характер зміни витрат виробництва в короткостроковому.

Витрати виробництва –це вартість усціх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

В короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (TFC) – це витрати підприємства, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція.

Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

28. принцип неухильного зростання граничних витрат: сутність, графічна інтерпретація, значення в діяльності підприємств.

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції.

.

Крива граничних витрат показує, що спочатку їх величина зменшується, але досягнувши мін значення при певному обсязі випуску МС збільшується. Чим більшим буде об’єм виробництва, тим крутішим буде графік кривої граничних витрат.

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U -подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.

 

29. Ізокоста: поняття, графічна побудова, зміна положення під впливом варіацій цін виробничих вакторів та бюджету.

Ізокоста – це лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*P_L +K*P_k .

Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює P_L/ P_k. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці.

В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок:

При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости.

30. Обґрунтування рівноваги виробника на основі суспільного аналізу виробничої функції та витрат.

Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами Р_L і Р_К, то рівняння ізокости має вигляд

ТC = LP_L + KP_K.

Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 7.6). Нахил ізокости дорівнює (– Р_L / Р_К) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці.

Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 7.6).

У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологією) той самий, тобто виконується рівність:

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою.

Рис. 7.6. Графічне зображення рівноваги виробника

31, Типовий характер зміни витрат виробництва у довгостроковому періоді.

Витрати виробництва — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

Для довгострокового періоду характерні лише змінні витрати.

Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат.

ТС (Q) = TFC + TVC (Q). (для коротк.пер.)

Для довгострокового періоду формула буде мати вигляд: ТС (Q) = TVC (Q).

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис.

Рис. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат
за сталої

LAC

LAC

(а), зростаючої (б) та спадної (в)
віддачі від зміни масштабів виробництва

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.3).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворот­ні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю.

32. Поняття нормальний прибуток, чистий економічний прибуток. Вплив зміни їх кількісних значень на ділову активність підприємства.

Мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший напрямок діяльності, більш продуктивний.

Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємця Економічний прибуток визначають як різницю між сукупним виторгом підприємства і всіх витрат підприємства, включаючи сюди і внутрішні витрати, а значить і нормальний прибуток. Отже економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні витрати.

Економічний прибуток не входить в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий понад нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності.

33. Рівновага виробника: технологічний та економічний вибір.

Завдання виробника в довгостроковому періоді полягає в тому, щоб використовуючи всі бюджетні кошти на два змінних факторпи, отримати найбільший обсяг продукту.

Графічно це виражається максимально віддаленою від точки початку координат ізоквантою.

Побудуємо карту ізоквант та ізокосту, що буде виражати обмеженість нашого бюджету.

Ми суміщуємо карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта що є дотичною до до ізокости буде виражати найбільш можливий обсяг виробленої продукції за умов такого обсягу бюджету. Точка рівноваги це точка Е, тобто місце дотику ізокванти та ізокости.

Іншим засобом досягнення рівноваги виробником за умов фіксованого обсягу продукції є підбір такої комбінації задіяних факторів виробництва, щоб іх вартість була найменшою. Тобто графічно це підбір ізокости, що є дотичної до фіксованої ізокванти.

В обох випадках видно, що кут нахилу ізокванти і ізокости в точці рівноваги співпадає. Він виражається граничною нормою технологічного заміщення MRTS_lk = -DL/DK

Кут нахилу ізокости дорівнює P_l/P_k. Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги співвідношення між цінами цих факторів і їх граничною нормою технологічної заміщення, яка виражається ще співвідношенням граничної корисності факторів.

От же ми отримуємо рівняння: MP_L/MP_K= P_L/P_k.

MP_L/ P_L = MP_K /P_k.

Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисностей двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисностей до цін цих факторів.

34. Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі.

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва.

На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість, часто неефективність великих виробничик комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей.

Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва.

35. Обгрунтування розширення виробничої діяльності підприємства в тривалому періоді. Графічна побудова лінії експансії.

Рівновага виробника в довготривалому періоді ілюструється точкою дотику на ізоквантно-ізокостній діаграмі. Але подібні точки можна знайти для будь-яких обсягів випуску. Вони у своїй нескінченності утворюють безперервну лінію, яку називають лінія експансії або лінія розширення діяльності підприємства в довготривалому періоді.

Поведінку підприємства в будь-якому періоді диктує динаміка витрат. А на динаміку витрат в довготривалому періоді найбільше впливає масштаб виробництва. Як відомо вирізняють сталу, зростаючу та спадну віддачу від зміни масштабів виробництва. Графічно це виявляється на діаграмі довгострокових витрат підприємства:

Отже ми бачимо, що до точки А довгострокові середні витрати мають тенденцію до зниження. Тобто підприємство на цьому етапі зацікавлено збільшувати виробництво, щоб отримати максимального ефекту. В точці А середні витрати досягають свого мінімуму, отже потенційні можливості економії на масштабах вже вичерпані. На ділянці після точки А середні витрати починають зростати, ми вже маємо справу з від’ємною віддачею від масштабів виробництва. На цьому етапі підприємству слід відмовитись від залучення додаткових ресурсів з метою збільшення обсягів виробництва.

№36 Поняття “пропозиція”. Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон пропозиції та обгрунтування його дії.

Пропозиція S (Supply) – це одсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.

Пропозиція певного товару визначає взаємозв”язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Qsх=f(Pх) – формула, з якої випливає закон пропозиції: “Між ціною товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції(S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час.

Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна попиту, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки.

Ринкова пропозиція – це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій.

Крива ринкової пропозиції складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною. Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання кривих індивідуальної пропозиції, або через помноження обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.

№37 Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції.

На пропозицію, як і на попит, впливають цінові і нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї виражає функція пропозиціїQsx=f(Px,Py,Pz,K,П,З,С,О,…), де Qsx - обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Px - ціна товару Х; Py – ціни альтернативних(які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Pz - ціни на ресурси; K- технологія виробництва; П - податки і дотації; З - стабільність законодавства та визначенність правового поля; С - специфічні фактори (погода, зміна моди, психологічна мотивація тощо); О - очікування щодо майбутніх економічних умов;…- інші можливі фактори (структура ринку тощо).

Зміна ціни пропозиції (від Р1 до Р2)(див рис.1) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч – у протилежному випадку (рис.2).

Еластичність пропозиції – характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропопзиції від

ціни Еs вказує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

Фактори, що впливають на ел-ть: 1.мобільність товаровитобника, гнучкість і рівень завантаження виробничих потужностей підприємства; 2.характер застосовуваної технології; 3.можливості мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел накопичення; 4.фактор часу для зміни обсягу пропозиції.

№38 Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага.

Ринкова рівновага: ”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.(рис. 1)

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).