ЩО ВИРОБЛЯТИ?
ЯК ВИРОБЛЯТИ?
ДЛЯ КОГО ВИРОБЛЯТИ?
Отже, мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору суб’єктивних цілей їх учасників.Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб”єктів.
№2 Предмет, об”єкт і методологія мікроекономіки
Предмет. Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими ек. суб”єктами (мікросистемами), які прагнуть досягнути мети шляхом використання обмежених ресурсів, для яких можна знайти альтернативне використання.
Об”єкт. Домогосподарства, фірми, галузі, держава.
Домогосподарства – ек. одиниця, що утворена одним чи кількома особами, які виконують такі функції: самостійно приймають рішення, є власниками ресурсу, прагнуть максимізації задоволення потреб в межах власних коштів.
Фірма – ек. одиниця, яка самостійно приймає рішення, викор. ресурси, виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне до максимізації прибутку.
Держава – це урядові заклади, які наділені юридичною і політичною владою для контролю за господарюючими суд”єктами чи ринком для блага суспільства.
Головна ідея поведінки суб”ектів економічних відносин – це гіпотиза про раціональну поведінку.
Методологічні основи. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів.
1) Загальнонаукові методи: синтез, порівняльний, індукція, дедукція, наукова абстракція, аналогія, моделювання (оптимізаційні і рівноважні моделі), графічне зображення.
При формуванні наукового уявлення існує 2 підходи:
а) частина мікроекономіки, яка вивчає факти і залежності між ними – позитивна мікроекономіка (як наспрвді);
б) частина мікроекономіки, яка вивчає наше уявлення – нормативна мікроекономіка (як має бути).
2) Марджиналізм;
3) Моделювання ек. явищ та процесів:
· визначення ключових змінних, що характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;
· висувається припущення щодо умов існування моделі та визначення поведінкових пердумов;
· формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;
· перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбулась.
Основний метод – граничний аналіз.
4) Припущення за інших незмінних умов;
№3 Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій економіці.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими екномічними суб”єктами - мікросистеми ( індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника.
Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.
Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.
№4 Характеристика основних моделей ринкових структур.
Відомо декілька моделей ринкових стрктур:
Досконала конкуренція – це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси: дуже велика кількість продавців і покупців, однорідність блага та вподобань, прозорість ринкових відносин і повна; відсутвінсть вхідних та вихідних бар’єрів до ринку.
Монополія – ринок, на якому існує лише один постачальник продукції при атомістичному (представленому багатьма дрібними споживачами) попиті. Існує декілька видів монополії: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита, відкрита.
Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене. Якщо на ринку пропозиція представлена лише двома постачальниками, то така ситуація наз дуополія.
Монополістична конкуренція – це вид ринкової структури, якій притаманні конкуренції у галузі без суттєвих бар’єрів для вступу до неї, з великою кількістю продавців, кожен з яких продає диференційований товар.
№5 Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.
Потреба – відчуття незадоволення, з якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.
Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.
Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.
Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.
Гранична корисність МU - це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається.
Сукупна корисність ТU зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.
№6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістськихпозицій.
Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти” (в ютілях/utily).
Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задоволення мають суб’єктивну основу.
Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю: MU=DTU/DX.
Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.
2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:
Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU цих благ були рівними.
Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що буде дорівнювати: MUX/PX=MUY/PY
(Рх, Py - ціна блага х, y)
Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:
MUA/MUB=PA/PB
де MUA, MUB - гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од.
Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:
Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.
Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.
№7 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.
Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.
Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.
Рис. Крива байдужості
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику найвищої кривої байдужості до даної бюджетної лінії.
Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.
Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – Гранична норма заміщення MRSxy=(-DY)/DX або MUx/MUy. Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ.
Рис. Бюджетна лінія
Нахилбюджетної лінії:Qy/Qx=Px/Py=tga. У точці рівноваги, нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy=Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.
Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для кардиналістського і для ординалістського підходів.
№8 Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін
Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов”язана з бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+SPyiSQyi
Фактори, що впливають на бюбжетну лінію:
· зміна доходу споживача;
· зміна цін на товари.
При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).
№9.Ефект доходу та заміщення товарів та обгрунтування закону попиту.
Лінія «ціна—споживання» може бути використана для побудови лінії індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього ж блага (рис. 4.5). Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, — має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) — має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним — обсяг споживання збільшується.
№10 Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія Енгеля.
Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні.
Лінія “доход – споживання” (крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживаача, що відповідають різним рівням його доходу. Залежно від зміни доходу може змінитися і ставлення споживача до блага X: як до блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного) або ж блага з низькою споживчою цінністю (неповноцінного). Споживання повноцінних благ при збільшенні доходу зростає, що зумовлює додатний нахил лінії «дохід—споживання». Споживання неповноцінних благ при збільшенні доходу скорочується, що зумовлює від’ємний нахил лінії «дохід—споживання».
На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв”язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.
Рис. Побудова лінії Енгеля
на основі лінії «дохід—споживання»
№11.Залежність споживання від варіацій цін на блага. Побудова ліній “ціна-споживання” та “лінії попиту”.
Якщo зa нeзмiннoї вeличини бюджeтy змiнюєтьcя цiнa блara X, тo бюджeтнa лiнiя здiйcнює пoвopoт нaвкpyги тoчки cвoгo пepeтинy з вepтикaльнoю вiccю, дocягaючи бiльш вiддaлeниx кpивиx бaйдyжocтi. Bci тoчки oптимyмy, якi yтвopюютьcя дoтикoм бюджeтнoї лiнiї, щo пoвepтaєтьcя, дo кpивиx бaйдyжocтi, визнaчaють лiнiю «цiнa—cпoживaння».
Boнa пoкaзyє, як pearyє cпoживaч нa змiнy цiни oднoгo iз блaг. Piзнoвид тaкoгo взaємoзв’язкy, в cвoю чepгy, зaлeжить вiд пoв’язaнocтi блaг y cпoживaннi. Для блaгозaмiнникiв лiнiя «цiнa—cпoживaння» мaє вiдмний нaxил, a для дoпoвнюючиx блaг—дoдaтний.
Лiнiя «цiнa—cпoживaння» мoжe бyти викopиcтaнa для пoбyдoви лiнiї iндивiдyaльнoгo пoпитy шляxoм вcтaнoвлeння гpaфiчнoї вiдпoвiднocтi пeвниx oптимaльниx кiлькocтeй дaнoгo блaгa i цiн цьoгo ж блaгa. Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, — має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) — має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним — обсяг споживання збільшується.
№12.Визначення ефектів доходу та заміщення для різних благ.
Peaкцiя cпoживaчa нa змiнy цiни мoжe бyти пoдiлeнa нa двa мoмeцти. У вiдпoвiдь нa змiнy вiднocниx цiн cпoживaч зaмiнює блaгa, якi вiднocнo пoдopoжчaли, нa тi, якi вiднocнo пoдeшeвшaли, — мaє мicцe eфeкт зaмiии. У вiдпoвiдь нa змiнy peaльнoro дoxoдy cпoживaч змiнює oбcяr блaг зaлeжнo вiд їx piзнoвидy (пoвнoцiннi чи нeпoвнoцiннi) — мaє мicцe eфeкт дoxoдy. Якщo блaro ввaжaєтьcя cпoживaчeм пoвнoцiнним, oбcяг йoгo cпoживaння пpи зpocтaннi цiни змeншyєтьcя, якщo нeпoвнoцiнним — oбcяг cпoжи-вaння збiльшyєтьcя.
Peзyльтaти cпiльнoгo впливy eфeктy зaмiни тa eфeктy дoxoдy для piзниx блaг пoдaнo нa pиc. 4.6 i pиc. 4.7.
№13 Зміст поняття “попит”. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і обгрунтування його дії.
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах.
Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача наз. індивідуальвим попитом. Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображено кривою попиту – показує від”ємну пропорційну залежність між ціною P( Price) і кількістю товару Q (Quantity), яку покупець бажає і може купити. QX=f(P)
Закон попиту – на любому ринку за певних обставин існує зворотній звязок між ціною блага та його кількістю, яку можуть придбати споживачі за певну ціну в певному діапазоні цін за певний період.
Вимога “при інших незмінних умовах” – має принципове значення, оскільки вона визначає незмінність всіх інших факторів, що вплиають на попит. Це особливо важливо при розгляді гіпотези взаємозв”язку ціни на товар і його кількості, що складає основу закону попиту (див. рисунок). Загальновизнане позначення кривої попиту - D (Demand). Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, а попит (залежна) – на осі абсцис. Крива попиту має від”ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц час.
Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Це крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Кр. рин. D складається з кривих ін. D.
№ 14 Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі) попиту. Чинники попиту.
Функція попиту – функція, що визначає величину попиту в залежності від факторів, що впливають на нього.
Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: Qх=f(P), де Qx – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару.
Але крім цінового, на попит впливають й інші, нецінові фактори: 1.доходи споживачів(I); 2.місткість ринку; 3.ціни і доступність товарів-субститутів(Ps); 4.ціни і доступність товарів-комплементів(Pc); 5.смаки і вподобання(Z); 6.сподівання щодо майбутніх економічних умов(N); 7.особливі фактори (погода і т. ін.)(B). Попит може бути функцією всіх цих факторів: Qx=f(P,Ps1,…,Psn,Pc1,…,Pcn,I,Z,W,N,B…).
Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (попиту в цілому). Якщо при зменшенні ціни від Р1 до Р2 обсяг попиту збільшується від Q1 до Q2 (див рис.1), ми говоримо про зміну величини попиту, яка може бути показаною динамікою попиту вздовж кривої попиту D від точки a до точки b. Тобто дія цінових факторів призводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається незмінною. Попит на товар визначається всією кривою попиту (D).
У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх факторів, що впливають на попит. У цьому випадку відбувається зміна попиту вцілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується чи зменшується) при кожному значенні ціни (Р1,Р2,…,Рn). Геометрично зміна попиту відображається переміщенням кривої попиту D вправо – збільшення попиту(D1) чи вліво – зменшення попиту (D2). Це відбувається під впливом вищеперелічених нецінових факторів.
№15 Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.
Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому
де ЕDP – цінова еластичність попиту; DQ – язміна обсягу попиту; DР – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, ЕDP >1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої,, ніж 1%, - маємо нееластичний попит, ЕDP <1. Попит одинично-еластичний, коли ЕDP=1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни).
Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP=0), тоді ми маємо
досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP=¥), тоді ми маємо досконало еластичний попит.
Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки.
Формула центральної точки цінової ел-ті
Фактори цінової еластичності:
· Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)
· Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)
· Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)
· Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)
16. Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної еластичності попиту.
Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від реалізації товару.
Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, наприклад, в точці А (рис. 5.2), можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного перпендикулярами від даної точки з обома осями.
За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу.
Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг (рис. 5.2, а). При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає (рис. 5.2, в). За одиничної еластичності площі прямокутників однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну (рис. 5.2, б).
Рис. 5.2. Взаємозв’язок ціни товару, еластичності та виторгу продавця
Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напряму, що й ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.
17. Еластичність попиту за доходом.
Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (EI) характеризує міру реакції обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. EІ показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Методика аналогічна (4.3) та (4.4). Якщо ЕІ > 0, товар вважається повноцінним; якщо ЕІ < 0, товар вважається «неповноцінним».
Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0 < EI < 1) та предмети розкоші (EI > 1).
18. Перехресна еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери використання.
Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (Х) на зміну ціни іншого товару (Y).
EXY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар Х за зміни ціни товару Y на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Для незалежних товарів EXY = 0, для замінників EXY > 0, для взаємодоповнюючих товарів EXY < 0.
19. Мікроекономічна модель підприємства. Поняття виробничих факторів.
Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції на ринку товарів і послуг.
Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без обробки.
Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході підприємства – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати: товари або послуги в грошовому вимірі.
