Ы40. Провідні риси неокласицизму і культорологічні образи в поезії неокласиків Рильського, Зерова, Драй-Хмари

Неокласицизм- художня течія, які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого», заперечували модне, злободенне, бунтарське, примітивно-побутове. Риси неокласицизму: використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів; проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми; прагнення наслідувати мистецтво минулих епох. Рильський своєю творчістю поєднав український художній досвід з багатовіковою європейською традицією — від античності до досягнень новітньої літератури. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру українського слова. Рильський оновив давні поетичні жанри, і вони звучать і досі як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам, нашим зрослим вимогам до літератури. Характерною рисою його лірики є прагнення до гармонії - між особистістю і навколишнім світом, людиною і природою. У світі ліричної поезії М. Рильського переважають насичені кольори. Сердечні переживання автора відбуваються на фоні природи ("Гнуться клени ніжними колінами... Ще от день - і все ми, все покинемо для блакитнокрилої плавби", - "Ластівки літають, бо літається..."). Для "неокласичної" лірики поета характерна просторово-часова її організація. Зображуваний простір у нього поставлений у далеку перспективу і підноситься до чогось значущого. Час у поезії звільнений від побутової конкретики. Дія відбувається на тлі "всезагальної" епохи. У поезіях М. Рильського за двадцять років відбулися істотні стильові зміни, що проявляються у тому, що зникають впливи символізму, імпресіоністичної моментальності у фіксації переживань, посилюється класицистична ясність, точність композиційного ладу (у ліриці), стрункість синтаксису. В поезіях збірки “Синя далечінь” порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу, проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується і підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю. Микола Зеров завжди цікавився античністю, розумів глибинну суть давньої культури.Писав сонети (ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».)Неокласик відстоював позиції гармонійного поєднання кращих зразків античної культури з національною, доводив великі можливості класичної літератури. Використовуючи античні образи, письменник доводив думку про нерозривність творчих пошуків минулого і сучасного. Підтвердженням цього є ціла група творів М. Зерова, у яких можемо простежити гармонійне поєднання образів минулого із сучасними переживаннями ліричного героя.У 1924 році письменник видав збірку елітарної поезії "Камена", яка містила 19 оригінальних віршів та численні переклади з І. Буніна, французького поета Жозе Марії де Ередіа, римських класиків Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія, Марціала.М. Зеров орієнтується на вершинні взірці античності та поезію французьких парнасців, представниками якої були Жозе Марія де Ередіа та Леконт де Ліль. Їхня творчість була близька поетові зверненням до об'єктивного світу, відтвореного через призму культурних ремінісценцій, а також багатством мови і ритму.Сонет "Партеніт". У цьому творі неокласик поєднує античні образи й ремінісценції з кримськими картинами. Через зорові образи М. Зеров змальовує неповторну споруду античної доби – храм діви Артеміди. Митець репрезентує думку про нерозривність зв'язків між минулим і сучасним. Підтвердженням цьому слугують як матеріальні цінності (храм Артеміди – богині полювання), так і духовні, витворені уявою літератора, - герої давньогрецьких міфів, що ніби знову оживають. В естетичному дискурсі М.Драй-Хмари, в образній тканині поезій, які ввійшли до збірки “Проростень”, переважає елегійний модус художності (“Наставила шовкових кросен”, “Вона живе і нині“, “Серпневий прохолонув вар…”). Поезія його — це типова поезія символіста і притому видатного символіста, що має право на своє окреме місце поруч інших помітних представників нашого символізму.В основі його поетики — народнопісенні традиції, творче засвоєння класичної і модерної тогочасної поезії. Яскраво це показує лексика поезій Драй-Хмари — особлива, новаторська, багата і своєрідна.Сповнений барви і музики прекрасний сонет-малюнок «Чудо» — гарна ілюстрація того, наскільки розмиті межі будь-якої естетичної моделі. Почуттєва розкіш краси тут явлена в ошатній стрункості неокласичної сонетної форми.