Ы46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості

Світобачення Юрія Яновського формували безмежні українські степи, працьовита селянська родина, яка в пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда, коли майбутньому письменнику ледве виповнилося шість років. Значним кроком стала романна проза Яновського, з якою він виступив у кінці 20-х років.В основі майже всіх новел Ю. Яновського 1920 pp. лежить якийсь вирішальний для життя молодого героя момент (родова пристрасть усіх романтиків). Автора-романтика цікавила не еволюція характеру, а поведінка героя в умовах найважчих випробувань. Тенденції революційного романтизму були своєрідною преамбулою його «зрілого» неоромантизму, який найповнокровніше виявився у двох творах прозаїка — романах «Майстер корабля» (1928 р.) та «Чотири шаблі» (1930 p.). Уже сама тема роману «Майстер корабля» — море й кіномистецтво — виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози.«Майстром корабля» письменник демонстрував нову форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного моделювання. Через образ оповідача — сімдесятилітнього То-Ма-Кі — автор розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно «мудрувати». Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, які самі їх згадують, — і тут, звичайно, фантазії прозаїка немає меж. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності. У романi в новелах " Вершники" порушено багато проблем: трагедiя роду i народу, роз­пад родини заради iдеï, революцiя i народ, полiтичнi платформи рiзних партiй i полiтичних сил, вiдданiсть справi, творча праця та духовнi цiнностi. Але найбо­лючiшою є проблема братовбивчоï громадянськоï вiйни. Талант i далекогляднiсть роману "Вершники" Ю. Яновського в тому, що автор зумiв написати iдеологiчно правильний на той час твiр, але емоцiйний ак­цент зробити на iншому - письменник не схвалює криваву рiзню, братовбив­ство, хоча б i заради нового життя.Вiйна - це завжди нещастя i горе для народу, горе для краïни. У новелi "По­двiйне коло" автор передає картину жахливоï братовбивчоï рiзнi, яка є трагедiєю не тiльки роду, а й народу: за один день вiйни загинули сотнi людей i серед них три брати Половцi. Знехтування батькiвського заповiту: "Тому роду не буде пе­реводу, в котрому браття милують згоду", слiпа приналежнiсть до класу - тра­гедiя братiв Половцiв.Одного дня у серпнi 1919 року доля звела братiв Половцiв пiд Компанiïвкою, щоб вони вбили один одного, бо у вирi громадянськоï вiйни вони опи­нились у ворогуючих таборах: Андрiй - у денiкiнцiв, Оверко у петлюрiвцiв, Панас - у махновцiв, Iван - у бiльшовикiв. Належнiсть до рiзних полiтичних платформ, бажання помсти i жорстокоï розправи представникiв однiєï платфор­ми над представниками iншоï призводить до безсердечноï розправи над брата­ми. В iм'я примарних iдей брати Половцi вбивали один одного. Роман "Вершники" - це протест Ю. Яновського проти вiйни та братовбив­ства, заклик зважити на помилки iсторiï та нiколи не припускатися ïх. Довженко «Ягідки кохання», «Вася-реформатор» (короткометражки), «Сумка дипкурєра» (повнометражка), «Звенигора», «Земля», «Щорс» (Сталінська премія), «Життя в цвіту», «Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям Другої світової війни, долі сільської родини та простих селян. е трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу. Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ. У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, а за те, що вбив у людях гідність почуття національної гордості. Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками.Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а найперше земля, настільки багатюща (чорнозем), що гітлерівці вагонами вивозили її до свого фатерлянду.У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Усе краще, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних, прекрасних образах жінок. Зауважимо: всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і берегиня роду — Тетяна Запорожчиха її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха й ін.Усі жіночі образи повісті — трагедійні, а образ Христі Хутірної серед них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими. словами — «повія», «устілка», «офіцерська курва», «шмара», «сука», «гадюка», «виродок».Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога».Лаврін на колючому дроті з начальником поліції і неоружний перемагає озброєного.У кіноповісті створено безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорожця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття.