Ознаки і відмінність нормативно-правового акта

 

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб 'єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Нормативні акти є різновидом юридичних актів. До найбільш поширених видів юридичних актів поряд з нормативними відносять також: акти застосування норм права (акти державних та інших уповноважених організацій, посадових осіб, які містять державно-владні, персоніфіковані рішення з конкретних юридичних справ — вирок суду, наказ про призначення на посаду); інтерпретаційні акти (акти тлумачення норм права, які роз' ясняють зміст юридичних норм, як, наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов' язкових платежів»); акти реалізації прав і обов 'язків (акти-документи, які закріплюють автономні рішення окремих суб'єктів права — індивідуально-правові договори, правочини).

Відмінності нормативного акта від інших видів юридичних актів полягають в такому:

1) нормативний акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми), в той час як акт застосування норм права містить індивідуально-конкретні приписи, а інтерпретаційний акт — роз'яснення змісту і меж дії норм права;

2) вимоги нормативного акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним особам чи організаціям і є обов'язковим до виконання тільки ними. Інтерпретаційний акт адресується суб 'єктам, які застосовують норми права, що роз 'ясняються;

3) нормативний акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права — конкретну життєву ситуацію. Інтерпре-таційний акт не змінює зміст правового регулювання, а тільки доповнює його роз' ясненнями норм права;

 

4) нормативний акт діє тривалий час и не вичерпує себе фактами його застосування; дія акта застосування норм права закінчується у зв' язку з припиненням існування конкретних правовідносин; інтер-претаційний акт діє тільки разом з нормативним актом, приписи якого роз' яснюються, і має допоміжне значення.

Для нормативно-правових актів характерні такі специфічні ознаки:

1) вони мають правоутворююче призначення, тобто оформлюють встановлення, зміну, доповнення, скасування норм права;

2) приймаються тільки нормотворчими суб' єктами і в межах їх компетенції. В Україні такими суб'єктами є: народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, визначені Конституцією та законодавством України;

3) розробляються і приймаються з додержанням особливої нормо-творчої процедури, основними стадіями якої можуть бути нормотвор-ча ініціатива, розроблення, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію;

4) ухвалюються у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (Верховна Рада України приймає закони, Президент України — укази, Кабінет Міністрів України — постанови).

Нормативний акт як офіційний письмовий документ повинен відповідати певним вимогам.

По-перше, це стосується його структури і офіційних реквізитів. Нормативний акт, як правило, складається з таких структурних елементів, як преамбула (містить інформацію про причини, умови, мету прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, загальні положення тощо, а особлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Назва нормативного акта вказує на орган, який його видав, вид акта, предмет регулювання. Наприкінці нормативного акта розміщуються дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем' єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. В Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, оприлюднені та неоприлюднені, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. Що стосується обліку законодавства, то слід зазначити, що він здійснюється в різні способи, серед яких: журнальний облік (фіксація нормативних актів у спеціальних журналах за хронологічним, алфавітним, предметним принципами); картковий облік (створення картотеки нормативних актів); внесення в тексти офіційних видань нормативних актів відміток про їх зміну, доповнення чи скасування; автоматизований облік на основі використання комп'ютерної техніки та сучасних інформаційних мереж.

По-третє, нормативні акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила передбачають вимоги щодо використання особливої мови закону (юридичної термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях нормативних актів, юридичних конструкцій, юридичних фікцій, приміток тощо.

По-четверте нормативні акти оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. В Україні до таких видань відносять «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети «Голос України» і «Урядовий кур'єр».

Нормативно-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною силою — на закони — акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб' єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та ін.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються за наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха та ін.);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного права тощо;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази та ін.

 

 

Висновок

Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання;

3) спрямований на регулювання суспільних відносин;

4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;

5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1) письмовий (акт — документ);

2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);

3) конклюдентний (акт — дія).

Види правових актів за юридичною субординацією:

• нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

• індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

• інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів -нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних — є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.

Є нетипові (спеціалізовані) акти — акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що складаються з декларацій, закликів, звернень.

Підзаконний нормативно-правовий акт - нормативний акт, виданий на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Слово "підзаконний" не означає меншу юридичну обов'язковість цього акта порівняно з нормативно-правовим актом. Підзаконний акт володіє необхідною юридичною силою. Щоправда, його юридична сила не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво закону. Проте він посідає важливе місце в системі правового регулювання, оскільки забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин.

Ознаки підзаконного нормативно-правового акта:

1) містить вторинні (похідні) норми, що приймаються на основі закону, відповідають йому;

2) розвиває, конкретизує, деталізує первинні норми, вміщені в законах з метою їх реалізації, або регулює забезпечувальні чи допоміжні суспільні відносини;

3) приймається як колегіальним органом держави (уряд), так і уповноваженими особами (Генеральний прокурор);

4) залежно від виду має свою процедуру прийняття, яка не настільки сувора і деталізована, як при прийнятті законів;

5) порівняно із законами кількість їх більша, оскільки суб'єктами їх прийняття виступають органи влади як виконавчі (згори донизу), так і представницькі (органи місцевого самоврядування та їх посадові особи тощо).

Підзаконність нормативно-правового акта означає його відповідність не лише законам, а й іншим актам, що мають більш високу юридичну силу. Акт нижчої державної інстанції має перебувати не лише "під законами", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акт Міністерства о світи України повинен відповідати не лише Закону про о світу, але й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів України.

Систему підзаконних нормативно-правових актів в Україні складають такі їх види:

Загальні - поширюються на всіх осіб у межах держави, містять первинні норми:

o акти парламенту (постанови) - видаються в переважно з організаційних питань; набирають чинності через 10 днів після їх офіційного опублікування;

o акти Президента (нормативні укази: внутрішні і зовнішні; одноосібні і контрасигновані). Контрасигнованими є акти

Президента, що скріплені підписом прем'єр-міністра та міністра, відповідального за акт та його виконання - набирають чинності через 10 днів після їх офіційного опублікування; акти уряду (постанови): 1) що не визначають прав і обов'язків громадян, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк не передбачений у самих актах; 2) що визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше, ніж з дня їх опублікування. Відомчі - містять вторинні (похідні) норми, які розкривають і конкретизують первинні норми; приймаються на їх основі, спрямовані на їх виконання, поширюються на всіх суб'єктів права:

Акти центральних органів виконавчої влади (комітетів) зі спеціальним статусом (Національний банк України, його Правління; Центральна виборча комісія та ін.) видають накази, постанови, розпорядження, рішення; Акти міністерств і державних комітетів - накази, розпорядження, рішення. Зазначені акти є видами розпорядчих актів, якими затверджуються (ухвалюються) відомчі акти - положення, інструкції, правила, порядок, переліки57. Зазвичай положення затверджується наказом чи постановою, інструкція і правила - наказом вищої посадової особи, що реєструються в Міністерстві юстиції України. Наприклад, Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження "Положення про Спадковий реєстр" (07.07.2011) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569. Відомчий нормативно-правовий акт може бути виданий спільно декількома центральними органами виконавчої влади або одним з них за узгодженням з іншими.

Відомчі акти набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший строк.

 

Місцеві - мають територіально обмежену дію:

o акти, прийняті колективними суб'єктами безпосередньої місцевої демократії: а) у порядку місцевого референдуму (рішення); б) шляхом голосування на загальних зборах громадян (рішення); в) територіальними громадами (статути територіальних громад);

o акти органів місцевого самоврядування - постанови Верховної Ради АР Крим з питань їх компетенції; рішення обласних і районних рад; районних у містах, міських, селищних, сільських рад (прийняття регламенту ради), рішення виконавчих комітетів рад і їх голів; набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо не встановлений більш пізній строк уведення їх у дію;

o акти місцевої виконавчої влади - акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради міністрів АР Крим; акти (розпорядження) голів обласних і районних державних адміністрацій, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та ін.; нормативні акти (накази) керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації; вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації

Локальні - мають внутрішню дію, в межах відповідних підприємств, установ, організацій: акти управління, що приймаються керівниками підприємств, установ, організацій в межах їх компетенції і поширюються на сфери службової і трудової діяльності (накази, інструкції, статути, правила, положення); вступають в дію після одержання адресатом.

Усі нормативно-правові акти публікуються державною, а також російською мовами; нормативно-правові акти Верховної Ради АР Крим публікуються (крім державної і російської) кримськотатарською мовою.