Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя для досягнення визначених цілей. При усій їх різноманітності вони поділяються на дві великі групи — адміністративні та економічні. Адміністративними методами державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку господарюючих суб'єктів (тому їх називають ще прямими методами], їх найхарактерніша ознака у тому, що вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають обов'язкову силу. До таких методів, насамперед, належать законодавчі та нормативні акти, що регулюють економічну діяльність. Вони є тим важелем, через який держава здійснює організаційний вплив на ринок, оскільки законами та нормативними актами визначаються правила ведення економічної діяльності усіма її суб'єктами. Визначаючи законодавчі норми, держава не тільки спрямовує економічну діяльність в організоване русло, а й орієнтує її на реалізацію певних цілей. Із зміною економічних умов відбуваються відповідні зміни у законодавчій та нормативній базі.
До адміністративних методів державного впливу на ринок належить і система державних замовлень. Державне замовлення — це замовлення держави виробнику на певну кількість продукції, яку держава зобов'язується викупити за узгодженою з виробником ціною. Такі замовлення, з одного боку, виступають засобом задоволення державних потреб у товарах та послугах, а з іншого — є засобами адміністративного впливу на виробників, стимулювання їх до виробництва певної продукції. У розвинутих країнах ринкової економіки цей метод державного впливу на економічну діяльність досить поширений. Так, лише у США держава здійснює закупки товарів та послуг на суму, що дорівнює майже п'ятій частині загального обсягу виробництва. Використовується цей метод і в країнах Європи, Південне-Східної Азії та Японії. Накопичено певний досвід його використання і в Україні. Правову базу цього процесу закладено законами «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» та «Про державне оборонне замовлення».
Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і заходи щодо прямого регулювання цін. Воно здійснюється спеціальними державними органами у сферах з високим рівнем монополізації. Але не тільки в них. Управління та контроль над цінами здійснюються також в аграрному секторі, електроенергетиці, транспорті та інших галузях. Так, в аграрному секторі кілька десятків років функціонує система, що дає можливість державі періодично переглядати ціни залежно від ринкових умов. Такий підхід дозволяє підтримувати відносну стабільність роздрібних цін на продукти харчування. Застосовуються адміністративні методи регулювання цін у галузях з високим рівнем монополізації, а також на такі життєво важливі товари, як продукти харчування, житло, медичну допомогу тощо. Прикладом широкого використання методів регулювання цін є Франція.
До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки господарюючих суб'єктів. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування економічного середовища та визначення цілей. Особливістю планування у країнах ринкової економіки є те, що воно носить не директивний, а індикативний, тобто рекомендаційний, характер, бо визначені в його процесі показники є рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності. Великий досвід такого планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південне-Східної Азії (так званих нових індустріальних країнах, або азійських тиграх). У Франції, наприклад, за період після Другої світової війни розроблено понад 10 перспективних планів. 11 планів було здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих корпорацій, між якими встановлена розгалужена система угод. Тому навіть з'явився вислів, що економіка Японії — це єдина державна корпорація — «Japan Incorporated». До речі, це один з факторів японського економічного дива. Практично в усіх розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на різних рівнях національної економіки. У кожній з них існує спеціальний урядовий орган, що займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також методичним та практичним керівництвом організації планування. Тому не можна вважати ефективним становище в Україні, коли практично відмовилися від планування, яке могло б бути дійовим важелем реформування економіки на ринкових засадах.
Друга група методів державного впливу на ринкову економіку — економічні, або непрямі, методи. Це засоби опосередкованого впливу на економічну діяльність людей. Вони не носять характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати, але впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке становище, щоб він для реалізації своїх інтересів здійснював діяльність у напрямі, до якого його спонукає той чи інший метод. До цих методів належать такі економічні важелі, як ціна, податки, процентні ставки, дотації та субсидії, грошова емісія тощо.
Одним з найефективніших економічних методів державного регулювання ринкової економіки є податки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів підприємницької діяльності. І як такі використовуються державою для впливу на економічну діяльність. Наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь продукції. Щоб створити заінтересованість у її виробництві, держава може застосовувати пільгове оподаткування, що зробить виробництво такої продукції вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити економічну активність виробника можуть бути змінені умови оподаткування так, що подальша діяльність стане невигідною для нього.
Важливим економічним методом регулюючої ролі держави є субсидії, або дотації. Це платежі, які здійснює держава, щоб компенсувати зменшення доходу виробника через низьку ціну товару. Тобто, це платіж, який держава сплачує виробникові, щоб підвищити його доход, бо за низької ціни він не заінтересований у виготовленні товару. Прикладом таких субсидій може бути аграрний сектор США. Щоб підтримати рівень виробництва сільськогосподарської продукції, з федерального бюджету спрямовуються кошти для прямих виплат фермерам, які вирощують зернові культури та бавовну. Для різних культур субсидії становлять від 15 до 35 % ринкової ціни. Саме за рахунок цих субсидій досягається ситуація, коли ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечують попит на неї і одночасно створюють сприятливі умови фермерам для виробництва продукції. Практика субсидування аграрного сектора характерна для багатьох країн світу. Субсидії використовуються для підтримки низьких або стабільних цін як антиінфляційний захід держави. Застосовуються субсидії і для усунення негативних наслідків зовнішніх факторів, або екстерналій.
Ефективним економічним методом державного впливу на ринкову економіку є відсоткова ставка, її регулювання є, як правило, прерогативою держави, яка використовує її у своїй кредитно-грошовій політиці. Змінюючи її рівень, держава впливає насамперед на інвестиції, збільшуючи або зменшуючи їх залежно від економічної кон'юнктури і таким чином регулюючи ринкову кон'юнктуру. При цьому держава використовує і такий метод, як грошова емісія, бо, збільшуючи або зменшуючи обсяг грошової маси в обігу, впливає на рівень економічної активності господарюючих суб'єктів.
Слід зазначити, що у реальному житті при регулюванні ринкової економіки державою обидві групи методів використовуються у взаємодії, взаємно доповнюючи один одного, що і забезпечує ефективність економічних функцій держави.
