Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

Глава 2. ВИДИ СЛІДЧОЇ (СУДОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ

Пізнавальна діяльність

Слідчий (суддя) здійснює насамперед пізнавальну діяльність. У процесі такої діяльності вирішуються розу­мові завдання, що сприяють одержанню інформації про злочин. Пізнавальна діяльність слідчого має такі особли­вості: 1) ретроспективний характер діяльності (здійсню­ється після вчинення злочинної події); 2) пізнання прова­диться у формі доказування (за допомогою кримінально-процесуальних засобів); 3) така діяльність здійснюється спеціальними суб'єктами (дізнавач, слідчий, прокурор, суддя); 4) пізнання має на меті одержання інформації, що має значення для встановлення істини у справі; 5) за­соби здійснення діяльності визначені у кримінально-про­цесуальному законі.

Об'єктом пізнання є злочин, передбачене криміналь­ним законом суспільно небезпечне діяння. У ході пізна­вальної діяльності встановлюється факт наявності або відсутності злочину (правопорушення), винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають зна­чення для правильного вирішення кримінальної справи. Пізнання спрямоване на встановлення об'єктивної істи­ни, у процесі якого здійснюється збирання, дослідження, оцінка і використання доказів.

Пізнавальна діяльність відбувається в процесі взає­модії між такими особами й об'єктами: 1) слідчим (суд-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ________

дею) і особою, яка вчинила злочинне діяння (чи іншою особою); 2) слідчим (суддею) і речами (носіями матеріаль­них відображень про злочин і його учасників). Отже, мо­же бути виділено два види взаємодії: 1) безпосередня взаємодія, у результаті якої здійснюється вплив на особу, яка вчинила злочин, або інших осіб (свідків, потерпілих та ін.) (рис. 8); 2) опосередкована взаємодія, при якій слідчий (суддя) через матеріальні об'єкти одержує інфор­мацію про дії, вчинені злочинцем (рис. 9).

Керуючий вплив

Слідчий (суддя)

Взаємодія

Особа, яка вчинила

злочин (чи інша особа)

Протидія

Рис. 8. Взаємодія між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою), — безпосередня взаємодія.

 

 

 

 

 

 

'Ретроспективний характер взаємодії Зміна (перетворення)				Використання
						' тактичних прийомів 1
	Особа, яка вчинила злочин (чи інша особа)	Взаємодія	Речі (матеріаль­ні об'єкти)	Взаємодія	Слідчий (суддя)
	\
	Зворотний вплив					Інформація

Рис. 9. Взаємодія між слідчим (суддею) і речами(матеріальними об'єктами) — опосередкована взаємодія.

Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

Злочин для слідчого, прокурора, судді є завжди подією минулого (пізнання звернене до минулого). Ці особи не мо­жуть безпосередньо сприймати процес вчинення конкрет­ного злочину, який необхідно досліджувати, встановити його ознаки. Тут знаряддям пізнання є мислення. У психо­логії мислення визначається як процес пізнавальної діяль­ності людини, що характеризується узагальненим і опосе­редкованим відображенням дійсності. Таке мислення здійснюється за загальними закономірностями незалежно від предметної сфери і виду діяльності. Предмет пізнання впливає на особливості виконання діяльності слідчим (суддею). У процесі пізнання використовуються такі види розумових операцій: аналіз і синтез, порівняння, абстра­гування і конкретизація. Важливе значення в розумовій діяльності слідчого (судді) мають умовиводи: дедуктивні й індуктивні, умовиводи за аналогією.

Є різні розумові завдання, що вирішує слідчий. Вони можуть бути згруповані у такий спосіб:

1) найбільш прості завдання, що вирішуються шля­хом одержання додаткової інформації (дефіцит інфор­мації усувається за допомогою її добирання; засоби, спо­соби і джерела одержання інформації відомі);

2) завдання, що вирішуються за допомогою віднов­лення ходу події (використовується метод ретросказан-ня, створення моделей);

3) завдання, що вирішуються за допомогою рефлексії (імітації мислення учасника взаємодії, контрагента, су­противника);

4) завдання, що вирішуються за допомогою подолання психологічних «бар'єрів» (усунення перешкод смисло­вих, інтелектуальних, емоційних);

5) завдання, що вирішуються шляхом вичленовуван-ня підзавдань (завдання з планування й організації роз­слідування).

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ________

Конструктивна діяльність

Конструктивна діяльність полягає в уявному пред­ставленні її ходу і результатів. Своє реальне втілення конструктивна діяльність одержує у плануванні, резуль­тати якого відображаються в планах розслідування у кримінальній справі, у планах проведення слідчих дій. Йдеться про втілення розумової діяльності у певних кон­струкціях, відповідно до яких буде здійснюватися слідча діяльність. Слід зазначити, що такі конструкції не є жор­сткими, вони ситуаційно обумовлені й у процесі виконан­ня діяльності можуть змінюватися, до них можуть вноси­тися певні корективи.

У конструктивній діяльності слідчого розрізняють прогнозування, планування, прийняття рішень, які роз­глядають як певні етапи.

Прогнозування — це розробка прогнозу, дослідження перспектив якого-небудь явища або дій, що проводяться. Якщо йдеться про події, які мають відбутися, то вжива­ють термін передбачення. У широкому значенні теорію і практику прогнозування іменують прогностикою. Діяль­ність з прогнозування передбачає: уявлення мети прогно­стичної діяльності; наявність достатньої інформації для формування прогнозів; використання відповідних ме­тодів прогнозування.

Специфіка прогностичної діяльності слідчого полягає в тому, що в більшості випадків у процесі розслідування злочинів (особливо на початковому етапі) спостерігається дефіцит інформації. Тому прогностична діяльність перед­бачає формулювання припущень (криміналістичних версій), використання типових моделей розвитку подій (наприклад, таблиць Відонова).

Наступним етапом конструктивної діяльності є плану­вання. Прогностична діяльність реалізується в плануван-

Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

ні — розробці оптимальних шляхів і способів її здійснен­ня. Відображається в різного роду планах (усних чи пись­мових, розгорнутих чи скорочених, схематичних таін.).

Завершальним етапом конструктивної діяльності є прийняття рішень (тактичних або процесуальних). Прий-няттярішень у психологічній літературі визначається як вольовий акт, що передбачає зіставлення альтернатив і ви­роблення відповідної програми дій. У психології розробля­ються спеціальні методи прийняття рішень: метод проб і помилок (спосіб вироблення нових форм поведінки в про­блемних ситуаціях); метод зіставлення і перебору альтер­натив; метод брейнштормінгу (мозкової атаки) та ін.

У слідчій діяльності важливе значення має прийнят­тя тактичних рішень як вибір впливу на слідчу ситуацію, на процес розслідування чи його окремі компоненти. Прийняття тактичних рішень у більшості випадків від­бувається у ситуації ризику. Терміну «ризик» у психоло­гії відповідають три основних значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя в діяль­ності, обумовлена сполученням імовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;

2) ризик як дія, що з того чи іншого погляду загрожує суб'єкту втратою (програшем, травмою, збитком);

3) ризик як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, однак більш надій­ним, і більш привабливим, але менш надійним (резуль­тат якого проблематичний і пов'язаний з можливими не­сприятливими наслідками).

Комунікативна діяльність

Важливим видом слідчої (судової) діяльності є кому­нікативна діяльність. Одержання інформації слідчим (судом) передбачає необхідність комунікації — соціаль-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

ної взаємодії, спілкування. У психології спілкування визначається як здійснювана знаковими засобами взає­модія суб'єктів. У кримінально-процесуальній діяльно­сті спілкування здійснюється в межах процедури, визна­чення процесуального положення учасників, предмета спілкування. У розслідуванні злочинів розрізняють так­тику спілкування слідчого з учасниками окремих слід­чих дій.

Одна зі сторін спілкування — комунікативна, що по­лягає в обміні інформацією між індивідами, які спілку­ються. У слідчій діяльності функція комунікації вияв­ляється в процесі спілкування між слідчим та іншими учасниками в межах процесуальних дій (допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.). На відміну від іншого соціального спілкування, предмет розмови в ході вербальних слідчих дій, методи, прийоми і засоби спілку­вання регламентовані кримінально-процесуальним зако­ном і передбачені положеннями криміналістики.

Комунікативна функція охоплює такі напрями: 1) встановлення психологічного контакту; 2) керування спілкуванням з боку слідчого (судді); 3) здійснення пси­хологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування; 4) одержан­ня слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування.

Комунікативна діяльність слідчого (судді) відріз­няється особливостями: багатосторонністю спілкування (комунікація здійснюється з різними людьми за профе­сією, віком, рівнем інтелекту, процесуальним положен­ням та ін.); втіленням у процесуальну форму (у межах слідчих чи судових дій); визначеністю предмета спілку­вання (наприклад, предмет допиту свідка чи обвинуваче­ного); допустимістю і правомірністю засобів впливу в ході спілкування.

 

У ході комунікативної діяльності встановленню пси­хологічного контакту можуть заважати так звані бар'єри спілкування (змістовні і психологічні). Інтерес і прак­тичне значення має виділення видів бар'єрів спілкуван­ня (І. М. Юсупов): бар'єр темпераменту (непоінформова­ність про тип темпераменту може зруйнувати діалог, що почався); бар'єр характеру (з'являється між особами як наслідок акцентуації, з одного боку, і як наслідок низь­кої емпатії тих, хто спілкується, — з іншого); бар'єр не­гативних емоцій (емоції можуть впливати на сприйняття партнера по спілкуванню)¹.

Посвідчувальна діяльність

Слідча (судова) діяльність вимагає свого закріплен­ня, посвідчення. У ході пізнання істини необхідно відобразити у процесуальних документах весь процес діяльності та її результати (наприклад, у протоколах слідчих дій).

Посвідчувальна діяльність не обмежується письмо­вою фіксацією (протоколюванням), а передбачає викори­стання й інших, додаткових способів фіксації (застосу­вання відеозйомки, фотозйомки, звукозапису тощо). По­рушення в здійсненні посвідчувальної діяльності можуть

¹ Крім того, І. М. Юсупов аналізує такі види бар'єрів негативних емоцій: бар'єр страждання (перекручує сприйняття оточуючих: чужа радість може викликати біль і заздрість, породити егоїзм (через жалість до себе) або, навпаки, альтруїзм як спосіб затамува­ти у собі почуття вини перед ким-небудь); бар'єр гніву (виникає у відповідь на несподівані перепони до задоволення актуальної по­треби, на переривання якогось приємного заняття, на несподівану образу або незаслужену кривду, на примушення вчинити який-не-будь неприйнятний вчинок); бар'єр огиди і бридливості (виникає часом як наслідок негігієнічності співбесідника (неохайність, помнутий брудний одяг, неприємний запах тощо), його поганих манер і відсутності самоконтролю в поведінці); бар'єр презирства

10 4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Види слідчої (судової) діяльності

призвести до втрати доказу. Сама посвідчувальна діяль­ність здійснюється в межах процедури, передбаченої кримінально-процесуальним законодавством.

Посвідчувальна діяльність пов'язана з іншими вида­ми слідчої (судової) діяльності: пізнавальною, конструк­тивною, комунікативною. Причому її роль дуже велика, оскільки виконання тих чи інших видів утрачає своє до­казове значення поза посвідченням.

Посвідчувальний процес доказування передбачає, що його результати мають бути документовані й відобража­ти об'єктивність отриманих даних і правильність при­йнятих рішень. Результати доказування, що містяться в процесуальних документах, адресуються широкому колу учасників, використовуються на різних стадіях кримі­нального процесу, оцінюються і перевіряються.

Засвідчені факти можуть бути використані й у так­тичних цілях, з метою переконання тих чи інших осіб у їхньому існуванні. У процесі проведення слідчих дій засвідчені факти можуть використовуватися як психо­логічний вплив на учасників слідчої дії з метою одержан-

(призводить до обмеження контактів з людиною, яка викликає не­гативні емоції); бар'єр страху (може бути викликаний біологічни­ми причинами (побоювання за життя і здоров'я, страх каліцтва, зараження хворобою) та соціальними (побоювання за матеріальне і моральне благополуччя, благоговіння перед суспільним статусом співбесідника, погрози з його боку, побоювання покарання тощо)); бар'єр сорому і провини (виникає як відчуття недоречності того, що відбувається, через ніяковість за себе або інших); бар'єр пога­ного настрою (не може бути виділений в окрему групу причин, що впливають на успіх встановлення контактів у спілкуванні, оскільки він включає в себе більшість перерахованих негативних емоцій. Тим не менш його слід враховувати, оскільки поганий настрій у будь-якому випадку індукується на партнері) (Юсу­пов И.М. Психология взаимопонимания. — Казань: Татарское кн. изд-во, 1991. — С. 15-20).

L

ня необхідної інформації (наприклад, оголошення пока­зань свідків чи потерпілих, пред'явлення доказів та ін.). Необхідно зазначити, що діяльність у кримінальному су­дочинстві має відповідати принципу верифікування (можливості перевірити), що виникає лише при посвід-чувальній діяльності.

Запитання для самоконтролю

1. Чи існують особливі умови процесуальної діяль­ності як професії?

2. Що таке професіограма?

3. У чому полягає роль людини у пізнанні злочину?

4. Які види розумових завдань вирішуються у судово-слідчій діяльності?

5. Які види слідчої (судової) діяльності Вам відомі?

6. Як співвідноситься логічне та інтуїтивне в судово-слідчому мисленні?

Рекомендована література

1. Васильев В. Л. Психология труда следователя: Метод, рекомендации. — Л., 1988. — 72 с.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Юрид. лит., 1991. — 464 с.

3. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судей­ского убеждения в уголовном судопроизводстве. —X., 1975.

4. Дулов А. В. Судебная психология. — Минск: Вы-шэйшая шк., 1975. — 462 с.

5. Коновалова В. Е. Организационные и психоло­гические основы деятельности следователя. — К.: РИО МВД УССР, 1973. — 122 с.

10*4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

6. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с.

7. Чуфаровскип Ю. В. Юридическая психология: Учебник. — М.: Юристъ, 1995. — 256 с.

■.• \ і

L

Розділ четвертий

Психологія слідчої

ДІЯЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГІЯ УЧАСНИКІВ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ