Протягом перших курсів складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усвідомлюється покликання до обраної праці, дозвілля, побуту, встановлюється система роботи щодо самоосвіти і самовиховання професійно-значущих якостей.
Різке руйнування багатолітнього звичного робочого стереотипу, основу якого складає відкрите І.П.Павловим психофізіологічне явище - динамічний стереотип, іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій.
З цієї причини період адаптації, пов'язаний із руйнуванням попередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати порівняно низьку успішність та труднощі у спілкуванні.
В одних студентів вироблення стереотипу відбувається стрибкоподібно, у інших - рівно. Безперечно, особливості перебудови пов'язані з типом нервової системи, проте соціальні чинники теж мають позитивне значення. Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система його включення в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість запобігти дезадаптичному синдрому, зробити процес адаптації рівним і психологічно комфортним.
На основі досліджень процесу адаптації першокурсників можна виділити такі труднощі:
• негативні переживання, пов'язані з виходом учорашніх учнів з шкільних колективів з їх моральною допомогою і моральною підтримкою;
• невизначеність мотивації вибору професії;
• недостатня психологічна підготовка до неї;
• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;
• відсутність повсякденного контролю педагогів;
• пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;
• налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до умов гуртожитку;
• відсутність навичок самостійної роботи;
• •невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, показниками.
Всі ці труднощі - різні за своїм походженням, Одні з них -об'єктивні, інші - носять суб'єктивний характер і пов'язані з слабкою підготовкою, дефектами виховання в сім'ї та школі.
На жаль, при нарахуванні абітурієнта у вищий заклад освіти в основному враховується лише його успішність - рівень знань. Відсутність іншої інформації у викладача приводить до того, що процес пристосування студентів до вузівського життя затягується.
Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптимальну адаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати життєві плани, інтереси першокурсника, систему домінуючих мотивів, рівень домагань, самооцінку, здатність до свідомої регуляції поведінки і т. ін. Успішне розв'язання цієї проблеми повязано з розвитком психологічної служби у вищому освітньому закладу. Дані психодіагностики потрібні, насамперед, самому студентові, кураторові, викладачеві.
Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викладач, котрий читає лекцію, майже не має можливості враховувати індивідуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кожного студента. У куратора теж мало часу на спілкування зі студентами. Тому першокурсники дуже часто відчувають дискомфорт.
Нові умови діяльності у вузі - це якісно нова, інша система взаємин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідність самостійної регуляції своєї поведінки, наявність того ступеня свободи в організації своїх занять і побуту, які нещодавно були їм недоступні.
За нашими дослідженнями, третина студентів не можуть повністю включитися у навчальний процес до кінця першого семестру. Це має свою психологічну основу. Школяру, що виробив стереотип режиму навчальної діяльності на уроках, доводиться долати його з перших днів перебування у вищому навальному закладі. Недостатня увага до формування продуктивного стиля мислення у школярів приводить до того, що навчальний процес у вищому навчальному закладі вимушений значною мірою спиратися на репродуктивне мислення першокурсників; до того ж, такий тип мислення не дає можливості студенту приймати оптимальні рішення в нестандартних ситуаціях і легко адаптуватися у змінних умовах діяльності.
Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки і дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.
Адаптації першокурсників вищого навчального закладу сприяє така система заходів: робота щодо комплектування академічних груп з урахуванням психологічних особливостей студентів і їх психологічною сумісності; ритуал «Посвята у студенти»; виступи викладачів; курс «Вступ до спеціальності»; знайомство з історією вищого навчального закладу і його випускниками; організація консультпунктів у гуртожитку; ведення щомісячної атестації, що дозволяє контролювати самостійну роботу і допомагати першокурсникам.
Особливе значення для адаптації студента має колектив. А.С.Макаренко визначає колектив як «цілеспрямований комплекс особистостей», організованих, наділених органами колективу. А там, де є організація колективу і питання ставлення товариша до товариша - це не питания дружби, не питання сусідства, а питання відповідальної залежності.
Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз'яснення значущості навчання, його мети і задач, стимулювання активу стосовно згуртування колективу; розвиток свідомості, творчості, дружби, розуміння взаємостосунків; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; проявлення турботи про студентів, врахування їх запитів.
Студентський колектив проходить кілька стадій у своєму розвитку за рівнем згрупованості, наявністю громадської думки, авторитетністю активу, а також рівнем вимогливості особистості до себе.
За словами Л.С.Виготського, роль педагога зводиться до того, щоб бути організатором соціального виховного середовища, регулятором і контролером його взаємодії з кожним студентом.
• Прямий обов'язок професорсько-викладацького складу всього вищого навчального закладу полягає у тому, щоб допомогти студентові в процесі становлення його не тільки як майбутнього спеціаліста, але й як особистості, сприяти створенню атмосфери свободи, самоповаги та творчості.
У студентському житті схрещуються лінії формальних і неформальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не враховуючи бажання студентів, та інших факторі» сумісності і рівня соціальної зрілості.
Думаючи про покращення умов навчання і виховання, потрібно цікавитись не тільки навчальними програмами і методами викладання, але й життям студента (ступенем його самостійності, способом проведення вільного часу).
Відомо, що люди відрізняються характером, інтелектом, здатністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні здібності потрібно враховувати у процесі особистісно-середовищної взаємодії. Без цього неможливо ефективно впливати на студента.
Безумовно, якість набутих знань залежить від самого студента. Але не можна, щоб вузівська молодь проявляли себе як соціальна група тільки через цю провідну діяльність.
Дослідження доводять, що в останні роки постійні контакти в межах навчального мікросоціуму послаблюються. Можливо, що стійкий інтерес до обміну знаннями послабився; якщо студент не зміг самоствердитися у межах основного соціуму, він потрапляє до системи морально-психічного дискомфорту.
Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунків студента займають комунікативні зв'язки з професорсько-викладацьким складом. Зараз переважає суб'єктно-об'єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільною була б суб'єктно-суб'єктна взаємодія, яка має на меті:
• розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва;
• прагнення до самореалізації і самовираження обох суб'єктів у навчальному процесі;
• удосконалення техніки спілкування.
Виникає необхідність пожвавлення роботи органів студентського самоврядування. Студентське самоврядування у вищому закладі освіти функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.
Основними завданнями органів студентського самоврядування є:
• забезпечення і захист прав та інтересів студентів;
• забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;
• сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
• сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів;
• створення різноманітних студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;
• організація співробітництва із студентами інших вищих закладів освіти і молодіжними організаціями;
• сприяння проведенню серед студентів соціологічних дослід сприяння працевлаштуванню випускники»;
• участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Отже, студентство - це особлива соціально група, яка має своє психологічні особливості, етапи розвитку соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.
Запитання для самоконтролю
1. Дати визначення поняття «студентство».
2. Охарактеризувати студентство як соціальну групу, розкрити її специфіку.
3. Назвати основні шляхи становлення студента як суб'єкта педагогічної діяльності.
4. Розкрити сутність поняття соціальної адаптації.
5. Визначити головні умови соціальної адаптації студентів в освітньому закладі.
