СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Наше здоров'я безпосередньо пов'язане з навколишнім середовищем як на локальному, так і на глобальному рівнях. Ніхто напевне не знає, до якої міри загрози глобальним екосистемам, що сьогодні існують, впливають на моделі здоров'я та хвороби, але деякі форми деградації середовища, безперечно, становлять небезпеку для здоров'я. Таким чином захист навколишнього середовища є важливою складовою превентивної медицини.
Візьмімо для прикладу міський смоґ, спричинений автомобільними викидами. Смоґ — це постійна проблема для Лондона та для більшості європейських і американських міст.
Довгий час вірили, що заражене повітря шкідливо впливає лише на людей, хворих на астму або емфізему, а надто на дітей із такими захворюваннями. Сьогодні панує загальна думка, що функціональний розлад легень та інші респіраторні проблеми можуть виникнути в будь-якої дорослої людини, коли якість повітря падає нижче певного стандартного рівня. Що тут можна вдіяти? Єдиний ефективний вихід бачиться в тому, щоб вирватися з автомобільного зашморгу або поміняти всі двигуни внутрішнього згоряння на електричні.
Проте сучасна економіка дуже залежна від автомобіля та пов'язаних із ним галузей промисловості. Значні соціальні зусилля потрібні для того, щоб створити чистіше, здоровіше середовище. Забруднення атмосфери та автомобільні викиди — це лише одне питання в довгому переліку екологічних проблем. Згідно з однією оцінкою, "за останні сорок років, коли глобальний розвиток набрав повних обертів, було завдано більше непоправної шкоди вразливій структурі нашої біосфери, аніж протягом попередніх двох чи трьох мільйонів років" (Goldsmith, 1988). Рос Г'юм Гол вважає, що системи охорони здоров'я повинні насамперед зайнятися захистом навколишнього середовища:
"З одного боку, ми бачимо оборонців навколишнього середовища, які детально описують, як занепадає екологічне здоров'я Землі; з другого боку, ми маємо авторитетів у галузі охорони людського здоров'я, які нібито й не помічають цього занепаду... В даний момент ми визначаємо загрозу для здоров'я того чи того індивіда й приписуємо йому ту чи ту лікувальну процедуру... На противагу такому підходові, превентивний спосіб менше звертає увагу на з'ясування специфічних і конкретних причинно-наслідкових ланцюжків. Простіше кажучи, ми не чекаємо, поки такий ланцюжок утвориться, і, не знаючи напевне, якого саме удару завдасть по нашому здоров'ю той чи той руйнівний для навколишнього середовища процес, ми не станемо звалювати просто неба токсичні відходи або руйнувати екосистеми" (Hall, 1990).
ЗДОРОВ'Я І СТАРІННЯ
Проблеми реформування системи охорони здоров'я не можна відокремити від того факту, що ми живемо в суспільстві, яке дедалі старіє і в якому частка людей, старших за шістдесят п'ять років, постійно зростає. Водночас проблема соціального значення старіння насправді охоплює набагато ширше коло проблем. Яка нині старість, які вона дає можливості і які утруднення — усе це драматично змінюється.
Тут ми маємо справу з двома суперечливими процесами. З одного боку, старші люди в сучасних суспільствах мають, як правило, нижчий статус і менше влади, аніж було в досучасних культурах. У цих культурах, як і в сьогоднішніх незахідних суспільствах (скажімо, в Індії або Китаї), вважалося, що зі старістю приходить мудрість, і в будь-якій спільноті найстарші люди завжди ухвалювали головні рішення. Сьогодні ж старість здебільшого приносить із собою дещо протилежне. В суспільстві, яке безперервно змінюється, як, наприклад, наше, накопичені знання старших людей часто здаються молодим не дорогоцінним надбанням мудрості, а чимось таким, що вже застаріло й не потрібне.
Проте, з другого боку, нині старі люди набагато менш схильні сприймати старіння як неминучий процес руйнації тіла. Тут ми знову маємо нагоду простежити вплив соціалізації природи. Процес старіння колись усіма сприймався як неминучий вияв руйнівної діяльності часу. Але тепер старіння усе більше й більше не сприймається як щось природне; прогрес у медицині та в харчуванні спричинився до того, що багато з процесів, які приводили до старіння й здавалися неминучими, можуть бути зупинені або пригальмовані. Загалом люди сьогодні живуть набагато довше, аніж ще сто років тому, що стало можливим унаслідок удосконалень у харчуванні, гігієні та медицині (див. таблицю 6.2).
Таблиця 6.2. Середня ймовірна тривалість життя залежно від статі й віку в Сполученому Королівстві
| 1901 | 1931 | 1961 | 1991 | 1993 | 1996 | 2001 | 2021 | |
| Чоловіки | ||||||||
| Новонароджені | 45,5 | 57,7 | 67,8 | 73,2 | 73,6 | 74,4 | 75,4 | 77,6 |
| У віці 1 року | 54,6 | 62,4 | 69,5 | 73,8 | 74,1 | 74,8 | 75,7 | 77,9 |
| 10 років | 60,4 | 65,2 | 69,9 | 73,9 | 74,2 | 75,0 | 75,9 | 78,0 |
| 20 років | 61,7 | 66,3 | 70,3 | 74,2 | 74,5 | 75,3 | 76,1 | 78,2 |
| 40 років | 66,1 | 69,3 | 71,4 | 75,1 | 75,4 | 76,3 | 77,2 | 79,3 |
| 60 років | 73,3 | 74,3 | 74,9 | 77,7 | 77,8 | 78,6 | 79,5 | 81,4 |
| 80 років | 84,9 | 84,7 | 85,2 | 86,4 | 86,4 | 86,8 | 87,2 | 88,2 |
| Жінки | ||||||||
| Новонароджені У віці | 49,0 | 61,6 | 73,6 | 78,7 | 78,9 | 79,7 | 80,6 | 82,6 |
| 1 року | 56,8 | 65,3 | 75,1 | 79,2 | 79,3 | 80,1 | 80,9 | 82,8 |
| 10 років | 62,7 | 67,9 | 75,4 | 79,4 | 79,5 | 80,3 | 81,1 | 83,0 |
| 20 років | 64,1 | 69,0 | 75,6 | 79,5 | 79,6 | 80,4 | 81,2 | 83,1 |
| 40 років | 68,3 | 71,9 | 76,3 | 80,0 | 80,1 | 80,9 | 81,7 | 83,5 |
| 60 років | 74,6 | 76,1 | 78,8 | 81,9 | 81,9 | 82,6 | 83,3 | 84,9 |
| 80 рjrsd | 85,3 | 85,4 | 86,3 | 88,3 | 88,3 | 88,8 | 89,1 | 90,0 |
Середня тривалість життя в цій таблиці — це число років, які ймовірно проживе людина. Джерело: Government Actuary's Department. From Social Trends, 1996, p. 130.
Табпиця 6.3. Частка літніх людей або людей похилого віку (понад 65 років) у кількох вибраних країнах __У 1988 р. з перспективою на 2010 р.
| 1988 | 2010 | |
| Сполучене Королівство | 15,5 | 15,9 |
| США | 12,1 | 13.9 |
| Данія | 15,4 | 16,7 |
| Франція | 13,6 | 16,9 |
| Західна Німеччина | 15,4 | 20,5 |
| Італія | 13,7 | 20,2 |
| Ірландія | 11,0 | 12,8 |
Джерело: S. Arber and J. Ginn, Gender and Later Life, 1991, table 1.3, p. 8.
У Британії 1850 р. частка людей, старших за шістдесят п'ять років, становила близько 5 відсотків від усього населення. Сьогодні таких людей уже понад 15 відсотків, і ця частка постійно зростає (див. таблицю 6.3). Середній вік мешканців у Британії зростає вже понад півтора сторіччя. В 1800 р. середній вік був дуже низький, він, певно, не перевищував шістнадцяти років. На початку двадцятого сторіччя він уже піднявся до двадцяти трьох. У 1970 р. дорівнював двадцяти восьми рокам, а сьогодні, либонь, уже перейшов тридцятирічну позначку. Середній вік протягом певного часу і далі зростатиме, якщо не відбудеться якихось великих змін у сучасних демографічних процесах. У 2000 р. він, певно, дорівнюватиме тридцяти п'яти рокам, а на 2030 р. досягне тридцяти семи.
Ми спостерігаємо також неухильне зростання кількості людей похилого віку. Згідно з деякими оцінками, число людей у Британії, що мають вісімдесят п'ять років і більше, до 2000 р. зросте на 50 відсотків від нинішнього рівня і становитиме 1,2 відсотка від усього населення.
Фізичні наслідки старіння
