Захворювання як тавро: наступ СНІДу

Не всі захворювання більше поширені серед бідніших, аніж серед багатших прошарків населення. Анорексія, наприклад, частіше зустрічається серед людей з вищим соціоекономічним становищем. Те саме можна сказати й про СНІД (синдром набутого імунодефіциту), принаймні у Британії та інших індустріальних країнах. ' СНІД — таємнича хвороба, яка прийшла невідомо звідки, аби стати найбільшою загрозою для здоров'я людей менш як за чверть століття. СНІД руйнує імунну систему організму; сам по собі він смерті не спричиняє, але страждальник стає безпорадним перед цілою низкою фатальних захворювань. Кожен, хто заражається вірусом, з яким, на думку більшості дослідників, він пов'язаний і який має назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), мабуть, рано чи пізно захворіє на СНІД. Вважають, що СНІД передається або через кров (під час переливань або коли наркомани користуються тією самою голкою), або через рідину, що виділяється під час статевого акту (сперму чи ваіїнальну секрецію).

Ніхто не знає, чи СНІД бере свої початки в соціалізації природи, тобто є неумисним результатом людського втручання у світ, що оточує нас. Принаймні дехто дотримується такої думки. Припускалося, наприклад, що ця хвороба виникла під час воєнних експериментів із мікробами, внаслідок яких утворився смертельний вірус. Інші дослідники вважають, що СНІД і ВІЛ існували здавна, можливо, сотні років, у деяких регіонах світу. Згідно з цією теорією, симптоми, які сьогодні ми пов'язуємо зі СНІДом, раніше помилково ототожнювалися з симптомами інших хвороб.

Визначальною характеристикою СНІДу, на відміну від більшості інших захворювань, є те, що він передається статевим шляхом. Цю пошесть вперше виявили в Північній Америці в середовищі чоловічих гомосексуальних груп і спочатку як лікарі-дослідники, так і широка публіка вважали її гомосексуальним захворюванням. Громадськість уперше довідалася про СНІД на початку 1980-х рр., саме тоді, коли всі накопичені за багато століть упередження щодо гомосексуальності почали, як здавалось, розвіюватися. Але поява цієї хвороби, схоже, цілком виправдала погляди тих, хто завжди ставився до гомосексуальності вороже, а надто людей, які підкріплювали цю ворожість релігійними аргументами. Думка про те, що СНІД — це пошесть, наслана Богом, аби покарати збочевців, висловлювалася навіть у респектабельних медичних колах. Так, у передовиці одного медичного журналу запитувалося: "Чи не є ми свідками того, що через цю сучасну пошесть здійснюється вирок святого Павла: "Ось належна кара за їхній гріх"? (Аltman, 1986).

Швидкому поширенню СНІДу певною мірою, безперечно, посприяло те, що внаслідок виникнення субкультур ґеїв у Північній Америці та в інших місцях зросли можливості для гомосексуальних знайомств. І справді, спочатку СНІД, здавалося, поширювався тільки у великих американських містах зі значним прошарком ґеїв. Газети поквапились із висновками: "Чума ґеїв збиває з пантелику медиків і детективів" (Філадельфія Дейлі Ньюз, 9 серпня 1982 р.); "Бути ґеєм небезпечно для здоров'я" (Сетердей Івнінґ Пост, жовтень 1982 р.); "Чума ґеїв поширилась і на Канаду" (Торонто Стар). Журнал "US" повідомляв: "Ґеї-гомосексуали пополотніли зі страху". На той час уже було відомо, що третина заражених СНІДом у Сполучених Штатах — не гомосексуали, але в перших газетних повідомленнях цей факт замовчували.

Коли кіноактор Рок Гадсон помер від СНІДу в 1985 р., публіку шокувала не сама опублікована світовою пресою звістка про природу його хвороби, як той факт, що цей символ чоловічої сексуальності був ґеєм. Медики-дослідники навіть не намагалися тоді знайти причину захворювання в специфічному вірусі, натомість прагнули розглядати його суть, вивчаючи різні аспекти життя ґеїв. Коли відкрили, що СНІД передається й через гетеросексуальні контакти, це кардинально змінило погляди. Більшість даних про це надходило з Центральної Африки, де СНІД мав велике поширення, але не мав якогось особливого стосунку до чоловічої гомосексуальності. "Чума ґеїв" незабаром перетворилася на сторінках преси на "гетеросексуальний кошмар".

Наступ СНІДу, безперечно, вплине на багато аспектів сексуальної поведінки. В гомосексуальній спільноті ми вже бачимо великі переміни; рівень випадкових сексуальних контактів там різко знизився. Деякі з найбільш осуджуваних гомосексуальних практик парадоксальним чином виявилися найбезпечнішими. Наприклад, садо-мазохістські взаємини, коли партнера мучать або завдають йому болю нічим не загрожують, бо в даному випадку не йдеться про генітальний контакт. Дилема, що її мають тепер розв'язувати чоловічі спільноти ґеїв, — це запровадження у практику методів "безпечного сексу" й одночасне відбиття нових атак проти спільнот ґеїв.