Священна цінність людського життя — це також головний аргумент, який спрямовує розвиток систем охорони здоров'я в сучасних суспільствах. "Здоров'я" і "захворювання" — це поняття, які визначаються з соціального і культурного поглядів. Різні культури по-різному визначають "здорове" й "нормальне", як уже показало наше обговорення проблем, пов'язаних із розладами харчування. В усіх культурах існували свої уявлення про фізичне здоров'я та про захворювання, але більшість тих досягнень, які ми сьогодні об'єднуємо під назвою "медицина", стали можливі лише внаслідок розвитку західного суспільства за останні три сторіччя. В досучасних культурах головною інституцією, яка давала раду хворобам та лихові, була сім'я. Завжди були люди, котрі спеціалізувались як зцілителі, використовуючи як звичайні ліки, так і магічні заклинання; чимало з таких традиційних систем лікування досі практикується у незахідних культурах у всіх куточках світу. Наприклад, аюрведійська медицина (традиційне цілительство) практикувалася в Індії десь на протязі двох тисячоліть. Вона ґрунтується на теорії рівноваги між психологічними та фізичними аспектами особистості, розбалансування якої лікують травами та застосуванням усіляких дієт. Китайська народна медицина аналогічним чином опирається на концепцію загальної гармонії особистості, а в лікуванні застосовує цілющі відвари з трав та акупунктуру — спеціальну техніку, при якій голки за певною схемою вколюють пацієнтові під шкіру.
Сучасна медицина сформувала таке поняття захворювання, виникнення та лікування якого має фізичну природу й може бути пояснене науково. Застосування досягнень науки в діагностиці та лікуванні було головною характеристикою розвитку сучасних систем охорони здоров'я. Іншими такими характеристиками, тісно пов'язаними з першою, стали запровадження практики стаціонарного лікування в спеціально обладнаних закладах для особливо тяжких хворих і виникнення лікарської професії як такої собі корпорації з визнаним етичним кодексом та істотним соціальним впливом. Науковий погляд на захворювання пов'язувався з вимогою, щоб медична освіта була систематичною і тривалою; зцілітели-самоуки до медицини не допускалися. Хоча професійна медична практика й не обмежується лікарнею, лікарня стала тим середовищем, у якому лікарі-початківці мали змогу лікувати та вивчати велику кількість хворих за обставин, які дозволяли сконцентрувати в одному місці медичну технологію.
В добу середньовіччя головними недугами були інфекційні захворювання, такі як сухоти, холера, малярія і чума. Чума, або чорна моровиця, яка спалахнула в чотирнадцятому сторіччі (вона розповсюджувалася через бліх, яких розносили пацюки), винищила чверть населення тодішньої Англії і спустошила великі регіони Європи. Сьогодні інфекційні захворювання спричиняють не так багато смертей в індустріалізованих країнах, а кілька з них пощастило радикально викоренити. В індустріальних країнах люди найчастіше вмирають від неінфекційних захворювань, таких як рак і серцеві напади. Тоді як у досучасних суспільствах найвищий відсоток смертності був серед немовлят та малих дітей, сьогодні цей відсоток (пропорція людей, що вмирають щороку) зростає з віком.
Попри авторитет, здобутий сучасною медициною, досягнення у медичному обслуговуванні населення призвели до помітного зниження рівня смертності лише в двадцятому сторіччі. Ефективні санітарні заходи, краще харчування, поліпшення каналізації та гігієни дали набагато помітніші наслідки, що особливо вплинули на значне зниження відсотка смертей серед немовлят та малих дітей. Медикаментозне лікування, розвиток хірургії та винайдення антибіотиків стали помітно позначатися на зниженні рівня смертності вже ближче до середини двадцятого сторіччя. Антибіотики вперше стали застосовуватися для лікування бактеріальних інфекцій у 1930-х і 1940-х рр., а техніку імунізації (проти таких хвороб, як поліомієліт) було опрацьовано ще пізніше.
