Грошовий оборот як макроекономічне явище потрібно відрізняти від обороту грошей у межах кругообороту окремого індивідуального капіта­лу, тобто на мікрорівні

Грошовий оборот на мікрорівні:

─ є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Якщо більша маса грошей, якою володіє даний індивідуальний власник, то він багатший, більші його можливості «заробити» прибуток чи дохід.

─ включають: власні кошти та кошти, мобілізовані на грошовому ринку (повертаються на грошовий ринок як плата за борги і як ресурси для кредитування).

Гроші в сукупному грошовому обороті (на макрорівні):

─ функціонують лише як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною ба­гатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіта­лу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби гро­шова маса, яка перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, тo загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився б, а міг би навіть зменшитися у зв'язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

─ охоплюють: сукупні кошти мікрорівня, кошти грошового

ринку, додаткові емісії грошей.

Сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а є самостійним економічним явищем, безпосередньо пов'язаним із процесом суспільного відтворення в цілому.

Грошовий оборот ─ явище макроекономічного порядку.

Грошовий оборот обслу­говує всі стадії суспільного відтворення:

─ виробництво;

─ розподіл;

─ обмін;

─ споживання суспільного продукту;

─ перерозподіл національ­ного доходу.

Тому його ще називають сукупним грошовим оборотом.

Модель сукупного грошового обороту (рис. 3.1).

 

Рис.3.1 ─ Спрощена модель сукупного грошового обороту

 

Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупуємо всі його суб'єкти у чотири групи: фірми (підприємства та підприємці), сімейні господарства, уряд (державні структури), фі­нансові посередники.

Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійс­нюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізують створений фірмами національний про­дукт; ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпе­чення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок.

З метою спрощення схеми грошових потоків під час побудови мо­делі грошового обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам економіки:

1) в економічній системі панує приватна власність, тому всі вироб­ничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2) з тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у ви­гляді дивідендів як плата за ресурси;

3) у зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові надхо­дження тільки від сімейних господарств, і в моделі врахована тільки їх чиста сума (чисті податки);

4) уряд має можливість усі свої витрати, що не покриваються над­ходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи позик на світовому ринку;

5) у зв’язку з припущенням 2) усі свої інвестиційні потреби, пов’язані з розширенням виробництва фірми, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6) у потоках, що відбивають рух заощаджень сімейних господарств, враховано чисті заощадження та кредити і не враховано потоки повернення позичок, вкладів та сплату процентів;

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, відображено тільки платежі, що опосередковують чистий експорт або чистий імпорт.

У межах сукупного грошового обороту функціонують такі грошові потоки:

1 - купівля фірмами у сімейних господарств виробничих ресурсів (робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів вироб­ництва);

2 - сімейні господарства отримують гроші за продані ресурси ─ грошові доходи;

3,10 - витрати сімейних господарств на споживання (в країні та поза її межами);

4 - сплата податків державі;

5 - заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок;

6 - позики фінансових ресурсів фірмами на грошовому ринку;

7 - витрати фірм для розширення виробництва (інвестиції);

8 - позичання урядом фінансових ресурсів на грошовому ринку;

9 - витрати уряду на закупівлю товарів на ринку продуктів;

12, 11 - виручка, яку отримують фірми від продажу виготовленої ними продукції (в країні та поза її межами);

13 - позички на світовому ринку;

14 - позички на світовий ринок;

15 - збільшення грошей на внутрішньому ринку (шляхом збільшен­ня кредитування центральним банком банківських установ);

16- вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування (шляхом збільшення кредитування) центральним банком банківських установ.

Структура грошової маси

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей.

Грошова маса ─ це сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Суб’єкти грошового обороту: приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а зважаючи на практику її регулювання ─ динаміка руху обсягу та структури.

Структура грошової маси. Виділяється кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії ─ п'ять, у Німеччині – три.

У статистичній практиці України для цілей аналізу і регулювання визначаються і використовуються чотири грошові агрегати: M0, МІ, M2,M3.

M0 ─ гроші поза банками (готівка). Відображає масу національної готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

М1 містить М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті (розрахунковий та чековий депозити, які не передбачають нарахування процентів або незначні проценти на залишки на рахунках, депозити «до запитання»). Іншими словами: М1 містить М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків. В офіційній статистиці НБУ ці вклади називаються переказними коштами у національній валюті.

М2 ─ М1 + кошти на строкових депозитах включно з іменними депозитними сертифікатами банків та валютні кошти, які на першу вимогу можуть бути обміняні на готівку.

M3 ─ М2 + кошти за трастовими операціями банків та цінні папери «майже гроші» (їх не можна використовувати як гроші в поточних розрахункових операціях, але в разі потреби можна перетворити в гро­ші). M3 ─ сукупна пропозиція грошей у країні.

Грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, але й якісно.

Агрегат M1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу ma платежу. Вона най­тісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агре­гат повинен бути об'єктом найактивнішого регулювання.

У грошових агрегатах M2, M3 враховано нагромадження грошей у різних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функ­цію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми цих нагро­маджень їх відносять до різних грошових агрегатів.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними фак­торами.

Так, обсяг агрегату M1 передусім залежить від:

- обсягу товарообороту;

- швидкості обігу грошей.

Обсяги інших агрегатів - M2, M3 ─ визначаються:

- обсягом товарообороту;

- швидкістю обігу грошей;

- розвитком кредитних відносин;

- рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обігу тощо.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база вміщує запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів банківських установ на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази Г можна визначити за формулою

, (3.1)

де ─ сума готівки, що перебуває поза банками;

─ сума готівки в касах банків;

─ сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Безготівковий елемент грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів Ml, M2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів ─ це зобов'язання банківських установ перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.