53. Економічна система соціалізму: теорія і практика.
Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”).
Тобто головними рисами соціалізму є:
Суспільна власність майже на 90% всього матеріал багатства країни. Всі громадяни вважаються власниками, а насправді не так. За неефективне використання власності практично ніхто не має ні економіч ні іншої відповідальності.
Централізоване планування регулює всі сторони економ життя. Плани складаються дуже докладні, їх виконання обов’язкове, але вони розраховуються лише в одному варіанті, що робить систему не гнучкою.
Економічне стимулювання здійснюється через з/п і премії, але все це жорстко регулюється. Виключено, наприклад, працюючи за двох отримати подвійну з/п. Сама оплата праці низька, але при фіксованих цінах забезпечує мін проживання.
В економіці панує дефіцитність.
Соціаліст госп-во виглядало зовні благополучним, збалансованим, стабільним, так як на фасаді були низькі ціни, гарантовані заробітки, система суспільних фондів споживання, обов’язкова зайнятість, рівномірно прискорений темп росту. Проте за цим приховувалась низька ефективність, ресурсоємність, далеко переважаюча західні норми, подавлена інфляція, низька продуктивність праці.
Протягом останніх десятиліть привабливість соціалізму зменшилась через падіння комунізму та тріумфу ринку.
35. Капітал підприємства та його кругообіг: форми, стадії.
Рух будь-якого капіталу, що вкладається у виробництво, починається з грошової його форми. Власник капіталу авансує визначену суму коштів для придбання факторів виробництва – засобів виробництва (Сп) та робочої сили (Рс). Перша стадія кругообігу капіталу може бути виражена:
/ Рс
Д – Т.
\ Сп
На цій стадії кругообігу грошовий капітал перетворюється на виробничий.
Після цього процес обігу авансованої вартості переривається
Придбання на ринку праці р/с є визначаючою умовою для перетворення авансованої вартості, капітал, що виступав в грошовій формі, в капітал, тобто вартість, що приносить додаткову вартість.
Друга стадія кругообігу капіталу заключається у виробничому споживанні придбаних капіталістом засобів виробництва та р/с. вони виражається у вигляді: — … П … —
Крапки перед П означають, що обіг капіталу перервано, але процес його кругообігу не призупинився, оскільки із сфери товарного виробництва він вступає у сферу виробництва. В результаті функціонування виробничого капіталу створюється товар, в якому втілено додаткову вартість. Після створення товару процес виробництва знову переривається, а виробничий капітал перетворюється в товарний (Т).
Третя стадія кругообігу капіталу позначається Т` - Д`, де Т` означає, що у виробленому товарі знаходиться додаткова вартість. На цій стадії капіталіст виступає продавцем товару, створеного на його підприємстві. В результаті його продажу капітал знову набуває первинної форми – грошової. Додаткова вартість з товару перетворюється в грошову.
Т.ч., капітал в своєму русі послідовно приймає три форми: грошову, виробничу та товарну, що відповідає трьом стадіям його кругообігу. Одна з цих стадій відноситься до сфери виробництва, а дві інші – до сфери обігу.
Рух капіталу, в процесі якого він послідовно перетворюється з одної форми в іншу і повертається до первинної форми, називається кругообігом капіталу. Кругообіг капіталу виражається формулою:
/ Рс
Д – Т … П … Т` - Д`
\ Сп
Формула показує мету капіталістичного способу виробництва – зростання авансованої капітальної вартості на величину додаткової вартості.
Три функціональної форми промислового капіталу. Кожній функціональній формі промислового капіталу властивий свій кругообіг. Кругообіг грошового капіталу виражається формулою: / Рс
Д – Т … П … Т` - Д`
\ Сп
Вона співпадає з формулою кругообігу промислового капіталу. В кругообігу грошового капіталу найбільш яскраво виражена мета капіталістичного виробництва – зростання додаткової вартості.
Формула кругообігу виробничого капіталу має наступний вигляд:
/ Рс
П … Т` - Д` - Т` … П
\ Сп
Ця формула кругообігу підкреслює неперервність, циклічність процесу виробництва.
Формула кругообігу товарного капіталу наступна:
/ Рс
Т` – Д` - Т` … П … Т``
\ Сп
Кругообіг товарного капіталу закінчується капітальною вартістю, що зросла. Його зміст полягає в реалізації капітальної вартості та додаткової вартості.
Аналіз трьох форм кругообігу капіталу відкриває зміст процесу кругообігу промислового капіталу. Тільки єдність всіх трьох форм кругообігу обумовлює неперервність руху капіталу, єдність процесу виробництва та процесу обігу. Загальним для всіх форм кругообігу капіталу є зростання вартості як визначаюча мета та рухаючий мотив виробництва.
Неперервність кругообігу промислового капіталу потребує послідовної та постійної зміни форм, збереження між ними необхідних пропорцій.
39. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів
Олігопольна стр-ра ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістич. конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:
1. На ринку діє невелика кількість п-ств (~ 4-20).
2. Окреме п-ство може пропонувати диференційовану або однорідну продукцію.
3. П-ства мають неоднакову ринкову владу.
4. Вступ до галузі ускладнений через різні бар`єри.
5. Може мати місце нецінова конкуренція.
Однак головною рисою олігополістичного ринку є загальна взаємозалежність (взаємообумовленість дій) його учасників. Кожен олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховуватиповедінку як споживачів продукції, так і конкурентів, бо їхня реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії.
Моделі поведінки фірм при олігополії різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимізації прибутку. Об`єктивно існуюча взаємозалежність олігополістів визначально впливає на еволюцію внутрішньогалузевої організації.
Кожна фірма прагне вибрати таку стратегію, щоб збільшити свою частку на ринку і прибуток. За різного рівня витрат цінова конкуренція учасників ринку може привести до порушення ек. безпеки частини з них та до перетворення олігополістич. ринку на монополістичний.
Тому олігополісти повинні вирішувати, чи варто їм агресивно конкурувати або ж "співпрацювати" та конкурувати більш пасивно, співіснуючи зі своїм конкурентом, задовольняючись своєю часткою та домовляючись щодо спільних дій. Тобто олігополія створює сприятливі передумови для організації даного ринку за змовою (наприклад, утворення картелів, що дає змогу спільно максимізувати прибуток обмеженням обсягів випуску і фіксацією цін).
Олігополія сьогодні є найпоширеною ринковою структурою в розвинутих країнах. Найвагоміша причина–наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат вир-ва.
31. Стратегія поведінки п-ства за умов досконалої конкуренції (ДК). Два підхода до максимізації прибутку.
За умов ДК окремий продавець (п-ство) здатний лише пристосовуватися до ринкової ціни і виступає як " price-taker ", тому крива попиту на продукцію конкурентного п-ства абсолютно еластична, в графічному розумінні–горизонтальна. При цьому середній виторг п-ства AR, його граничний виторг MR дорівнюють ціні продукту, а лінія AR та MR збігаються з кривою попиту:
P TR
Pe
Q1 Q2 Q3 Q
За умов будь-якої ринкової структури п-ство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг вир-ва. Якщо прибуток П=TR-TC, то максимальне значення функції П знаходиться з рівняння (TR)'-(TC)' =0, або MR-MC=0, MR=MC. Але MR=P, тому умовою максимізації прибутку при ДК є виконання рівності MR=MC=P.
Існує 2 підходи до визнеачення Q, при якому П=max.
1) 
сукупний підхід:
TC
TR
TR
прибуток П=TR-TC=max
збитки
Q Q*
До кривої TC проводимо дотичні, паралельні кривій TR. У точках дотику опускаємо перпендикуляри на вісі і знаходимо шукане Q*.
2) граничний підхід:
MC
ATC
P=AR=MR=D
Частина кривої MC, яка знаходиться між кривими ATC та AVC, є кривою пропозиції фірми (оскільки при зміні цін виробляється така кількість товару, при якій MC перетинає криву MR=P).
