Д.Скарлатті. Соната К.158

Сонати Д.Скарлатті. Проблеми інтерпретації стилю

У розвитку музичного мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст. роль Італії дуже велика. Поява наприкінці епохи Відродження опери, кристалізація у другій половині ХVІІ ст. у ансамблевій і скрипковій літературі концерту та сонати (у її «старовинному», «до класичному» вигляді), зародження у перших десятиліттях ХVІІІ ст. опери буфф – всі ці важливі завоювання музичного мистецтва виникли на італійському грунті.

Як явище нової буржуазної культури виступає і клавесинна школа ХVІІІ ст. Розвиток її пов'язаний з іменами Доменіко Скарлатті, Франческо Дур анте та інших клавесиністів. Твори цих композиторів мають родинні стильові риси, але масштаби дарування цих авторів досить відмінні. У історичній перспективі італійські сучасники та однодумці Д.Скарлатті здаються не більш як «історичним обрамленням» його творчості.

Пов’язана з італійськими та іспанськими народними джерелами, музика багатьох творів Д.Скарлатті насичена сонцем, радісним сприйняттям життя. В ній багато світлого гумору, який не має іронії. При всій своїй «заповзятості» вона сповнена великим душевним теплом.

Важлива частина творчої спадщини Скарлатті – клавірні сонати. Він писав ці твори на протязі усього життя. Перший їх збірник був виданий у 1738 році.

Сонати Д.Скарлатті увібрали в себе багато з того, що було у інструментальній музиці початку ХVІІІ ст. та внесли до неї сміливе нове віяння.

Багаті віртуозними знахідками, які з’являються ніби експромтом, твори Скарлатті були підготовлені творами імпровізаційно-прелюдійного типу композиторів італійської органно-клавірної школи попереднього періоду. На їх спорідненість вказують і наявність у творах великого клавесиніста поліфонічних моментів: імітацій, канонів та інших. Багато п’єс тяжіють до поліфонії та близькі по жанру до бахівських інтенцій чи прелюдій з «ДТК». Серед сонат Скарлатті є поліфонічні твори у справжньому розумінні слова, наприклад, так звана «Котяча фуга». Темою її ніби сприяли звуки, які виникли від того, що кішка пройшлася по клавішам.

Д.Скарлатті. Фуга К.30.

Віртуозні риси сонат Скарлатті пов’язані з педагогічним призначенням цих творів. Сам автор об’єднав видані їм сонати назвою «Вправи» («Essercizi»), та, як свідчить передмова, бачив у них засіб для надбання впевненості при грі на клавічембало. Органічно поєднуючи технічні завдання з високохудожнім змістом, ці твори належать до найбільш ранніх зразків так званого художнього етюду. Над деякими з своїх сонат Скарлатті проставляв назву Fuga, Pastorale, Capriccio, Minuetto, Gavota, Giga. Жанрова основа скарлаттівських сонат досить різноманітна.

Є п’єси з яскраво вираженим вокальним початком, які ведуть походження від арій lamento. У повільних частинах не багатьох сонат сюїтного типу можна часто впізнати алеманду чи сарабанду.

Ім’я Скарлатті, як відомо, пов’язане з історичним процесом становленя сонатної форми. Про неї можна казати лише у зв’язку з тими п’єсами, які, як мінімум, відрізняються тоніко-домінантовою побудовою першої частини та протилежними (D-T) у другій. Однак у Скарлатті при таких тональних співвідношеннях часто нема ще досить сформованого контрасту партій. Його п’єси досить міцно пов’язані з однотемними формами. Іноді кількість тем важко встановити з повною точністю. Усе ж таки у найбільш поширених для Скарлатті типу сонат, де сфери основних партій можна розмежувати, у головній партії, напевно, особливо ясно відчувається зв'язок з поліфонією: імітація теми у вигляді початкового імпульсу, а потім вільне розгортання. Сфера побічної партії (чи – якщо вона є – зв’язуючо-побічної) найбільш нестійка. Стійкість та порівняно чітке розділення виникає у заключній партії. Розробка невелика, часто побудована на матеріалі головної партії, з характерним секвентним розвитком, швидкими і сміливими модуляціями (Скарлатті вперше у Італії використав двадцять одну тональність з двадцяти чотирьох). Реприза повторює побічну та заключну партії.

Така схема найбільш поширеної у Скарлатті форми, але звести все до цієї схеми неможливо: у нього зустрічаються симетричні форми без розробки; елементи розробки; у зрілих сонатах – навіть епізоди усередині розробки – здобуток майбутнього сонатного алегро; повні репризи, які починаються, не з побічної, а з головної партії. Характерні пропущення теми, переміщення – підчас важкопояснювані.

Зрілі сонати Скарлатті стають все більш і більш контрастними, в них виникає декілька тем, які відрізняються по характеру, фактурі і у тональному відношенні (іноді, як і у класичній сонаті, ці тональні співставлення підкоряються тоніко-домінантовим відношенням).

Ці особливості, зрозуміло, висвітлюють історичний момент переходу від поліфонії до «сонатно-гармонійного мислення». Переворот у музичному мисленні здобув у сонатах Скарлатті неповторно-індивідуальне вираження, що пов’язано також з його підходом до інструменту. Хоча інструментами його часу були клавічембало і клавікорд, він нащупав (intuisse) і використав справжню піаністичну техніку. Скарлатті належить новий стиль, який відчиняє шлях царству фортепіано.

Для того, щоб оцінити значення Скарлатті у формуванні сонатного allegro, достатньо познайомитися з такими зразками його сонат, як C-dur’на.

В цій Сонаті вже є чіткий розподіл на три розділа: експозицію, розробку і репризу.

Експозиція містить головну і побічну партії, які контрастують у тональному відношенні (типове для класичної сонати співставлення: в експозиції – тоніка – домінанта, у репризі – тоніка – тоніка). Розробка контрастує з крайніми частинами своїм драматичним характером. В ній використовується матеріал експозиції.

В період творчої зрілості у Скарлатті виявилася тенденція до об’єднання сонат у групи по два, іноді по три твори. Як правило, композитор не вказував у рукописах на те, що ставив перед собою таку творчу задачу. Він записував один за другим твори, які мали риси схожості, але надавав можливість виконавцю грати чи послідовно, чи по окремості.

Вперше на парне сполучення сонат вказав американський клавесиніст та музикознавець Ралф Кіркпатрик, автор найбільш значної монографії про життя і творчу діяльність італійського майстра (Кіркпатрик створив також повний каталог усіх 555 клавірних сонат).

Проблема циклічності скарлаттівських сонат всебічно вивчена піаністом та музикознавцем Ю.П.Петровим. Дослідник виявив багатобічні зв’язки парних творів композитора у відношенні їх метроритму, темпу, тональностей, інтонаційно-тематичного змісту, структури, жанрових особливостей. Виявилося, що Скарлатті об’єднував сонати по принципу тональної схожості (спільності тонік, наприклад мінорну з одноіменною мажорною), по контрастності у розмірі та темпі (частіше всього двохдольні з трьохдольними в більш жвавому русі). Єдності парних сонат сприяють також тонко розроблені між ними тематичні зв’язки. Нерідко такий зв'язок викладений лише у вигляді натяку, як це можна виявити при співставленні початкових мотивів Сонати c-moll та наступної їй, вже згаданої Сонати C-dur.

Д.Скарлатті. Соната К.158.