Засоби та методи формування ціннісного ставлення старших дошкільників до України як держави

Засвоєння національних цінностей – тривалий процес. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, вона не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, з дотриманням певних принципів та використанням відповідних методів. Національне виховання найвиразніше має висвітлюватися в змісті освітньої діяльності, її навчально-дидактичному та методичному забезпеченні; у створенні предметно-просторового розвивального етносередовища,атмосфери духовної та національної єдності всіх учасників освітнього процес [66].

Ефективність патріотичного виховання дошкільників досягається використанням різних засобів. Шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. З першого дня в дошкільному навчальному закладі варто починати ознайомлювати малят з національними духовними цінностями, формуючи в них насамперед такі морально-етичні засади:

• почуття власної гідності;

• почуття колективізму (вміння виконувати до-ручення, бажання допомогти слабшому);

• прагнення уникати конфліктних ситуацій;

• повагу до старших;

• любов до рідних (піклування про їхнє здо-ров’я, прагнення підтримати їх).

Ознайомленню з національною культурою та створенню відповідної атмосфери сприяє організоване в дошкільному закладі етносередовище. Так, в інтер’єрі та екстер’єрі дитсадка використані елементи українського традиційного мистецтва та побуту. Одну з групових кімнат можна облаштувати як українську світлицю з великою мальованою піччю, мисником з глиняним та дерев’яним посудом, столом та лавами, старовинним ліжком, І скринею, в якій зберігаються полотно, рушники, одяг, вінки, жіночі прикраси. Стіни оздобити яскравим розписом та вишитими рушниками, на покуті – ікона, підлога й лави застелені домотканими килимами, на ліжку –ліжник і вишиті подушки. Є ще прядка і мотовило. Діти радо відвідують українську світлицю, де ознайомлюються з українським народним мистецтвом, розглядають елементи розпису, які зможуть використати на заняттях з декоративного малювання, аплікації. Тут проводяться заняття з народознавства. Дівчатка і хлопчики залюбки сідають на старовинне ліжко, лави, а то й долі на килимі, слухаючи розповідь вихователя, народні казки, загадки, примовки, скоромовки тощо. А які цікаві зустрічі з батьками, бабусями й дідусями вихованців можна спланувати у цій світлиці. Крім того, в групових кімнатах повинні бути українські куточки, в яких ознайомлюємо дітей з культурою, літературою, традиціями українського народу, проводити фольклорні посиденьки разом з батьками (відповідно до народного календаря).

Елементи ознайомлення з національною культурою поступово впроваджуються в усі види занять, у повсякденне життя групи. А завершують цю роботу свята, що є результатом співтворчості дітей і дорослих у царині народного словесно- поетичного, музичного, танцювального, драматичного мистецтва. Значна увага у дошкільному навчальному закладі приділяється ознайомленню дітей з рідним краєм, з історичними та державними символами українського народу: Прапором, Гербом, Гімном. Крім державної та національної символіки, в Україні історично склалася народна: вишиті рушники, вінок, червона калина, верба, криниця, журавель. Їм присвячують окремі заняття з народознавства з використанням фото, відеопрезентацій та образотворчої діяльності, що забезпечує більш глибоке опанування дітьми тематики та викликає зацікавленість. Системність у народознавчій роботі сприяє формуванню основ національної свідомості [66].

Створення предметно-просторового розвивального середовища груп дошкільного навчального закладу – національні куточки, які містять такі групи предметів, як-от:

• ляльки в українському народному вбранні та вбранні народів світу (для старших груп);

• український посуд – горщики, макітри, глечики тощо;

• зразки виробів народних умільців – іграшки із соломи, лозяні кошики, писанки, рушники, шкіряні торбинки, металеві прикраси тощо;

• національні іграшки – музичні дитячі (сопілки, дзиги, свищики), ляльки-мотанки тощо;

• зразки національного одягу (для площинних та об'ємних ляльок) — вишиванка, плахта, шаровари, віночок тощо;

• альбоми – «Українські казки» з ілюстраціями, «Рідне місто», «Українські козаки» тощо;.

• тематичні дидактичні ігри;

• фонотека – українські казки, пісні, інструментальні твори. У національних куточках груп молодшого та середнього дошкільного віку виставляємо по одному-два експонати з кожної групи предметів, старшого дошкільного віку – по два-три предмети.

Для застосування в роботі з дітьми середнього та старшого дошкільного віку можна створити папки з українознавства з такої тематики:

• державні символи України –зображення державної символіки України, роздруковані орієнтовні бесіди про неї тощо;

• національні символи України – зображення національних символів України, добірка відповідних віршів, казок та легенд тощо;

• визначні дати України – відповідні ілюстрації;

• митці України – портрети видатних українських літеру рів, художників, музикантів;

• декоративний розпис –зразки українського розпису з них регіонів;

• народні ремесла України – зображення зразків вишивц плетіння, кераміки, писанкарства тощо; побут українського народу – зображення різних видів іграшки, національного одягу, предметів інтер'єру тощо; українські свята та обряди – зображення святкування та його атрибутів;

• козацтво України – портрети гетьманів, зображення атрибутів козацького побуту тощо.

З дітьми усіх вікових груп систематично потрібно проводити різні тематичні заходи, спрямовані на формування та розвиток у дошкільників морально-етичних та громадянських якостей. Під час таких заходів варто використати різні дидактичні матеріали та форми роботи з дітьми, як-от: Кодекс лицарської честі козака, Кодекс лицарської звитяги для козачат, дидактичні та рухливі ігри. Використання елементів народної козацької педагогіки в освітньому процесі сприяє формуванню у дітей базових якостей особистості, що дасть змогу їм у майбутньому стати свідомими й ініціативними господарями й творцями своєї держави [31]. Назву країни можна закріпити з дітьми в іграх («Хто більше назве країн», «З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка»), у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо. Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). Головна мета цих занять - пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу розповідають їхні улюблені казкові персонажі – Озивайко, Добрик, Джмелик із журналу "Джміль", хлопчик Помагай, Травознай та інші.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми. Зокрема твори українських поетів та письменників Т.Шевченка, Л.Українки, М.Сингаївського, М.Рильського, М.Познанської, Н.Забіли, В.Сухомлинського тощо. У творах цих авторів не лише подані цікаві для дітей факти з історії та сьогодення України, а й передаються прекрасні почуття любові до Вітчизни, турботи про неї. Через художні образи дітям навіюються почуття, які лягають в основу патріотизму; Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності [??]. У народі кажуть: добрий приклад – кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності. Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер. Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?" Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса – відчуття краси. Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" – "На Ви" – свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох дошкільних закладах - дитячі ранки: «Мамина пісня», «Бабусина казка», «У мого батька золоті руки», «Свято української мови», «Ярмарок», «Свято української пісні», обрядові свята, тощо [47].

Методи, з допомогою яких реалізуються завдання патріотичного виховання, це:

- екскурсії по вулицях рідного міста та до різних громадських місць, історичних пам’яток тощо;

- розповіді вихователя та інших дорослих;

- бесіди, що підсумовують отримані іншими шляхами знання;

- розглядання ілюстративного матеріалу;

- читання творів художньої літератури, інсценування творів, вивчення напам’ять віршів тощо.

Вербальні та наочні методи спрямовані на формування у дітей суспільних уявлень, моральних суджень, оцінок. До них належать спостереження й екскурсії, зустрічі з героями війни та праці, розповіді вихователя, бесіди, читання художньої літератури, розгляд картин, ілюстрацій до книжок, зразків декоративно- вжиткового мистецтва різних народів, перегляд діа- і кінофільмів, прослуховування музики, пісень, проведення рухливих ігор. Друга група методів забезпечує набуття дітьми практичного досвіду з основ громадянської поведінки в процесі безпосереднього пізнання явищ і подій суспільного життя та спілкування з дорослими й однолітками в різних видах цілеспрямованої й творчої діяльності. До цієї групи належить залучення дітей до посильної суспільно корисної праці, привчання до основ громадянської поведінки, відтворення побаченого і сприйнятого в творчій діяльності. Неодмінною умовою свідомого й успішного засвоєння пізнавального матеріалу в процесі формування уявлень і патріотичних почуттів є опора на власний досвід дітей [32].

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї – усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.). Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії. Наші діти – зерна нації. Щоб кожний дошколярик став відбірним зернятком і виріс гармонійною особистістю схожою на дозрілий колос, потрібно створити для цього всі умови в сім'ї та дитячому садку, посіяти у душу вихованців зернятка пам'яті народної та духовності, здоров'я та працелюбності, культури та краси.Проростуть ці паростки добра - і виросте колосисте поле життя, наснаги, мудрості і самоповаги майбутньої надії держави [39].

Таким чином, можна зробити висновок, що до ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.