Лекція 1
Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.
Слово виражає наше самовизначення серед собі подібних, формує багато в чому відносини між людьми.
Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чергу "практичні" оратори, які досконало володіють секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.
Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалiзуючи своє власне бачення життя.
Буває, що цілі угрупування, верстви суспільства або й народи перебувають під впливом обдарованих красномовців, які отримують в такий спосіб владу над свідомістю інших.
Головна функція мови — функція спілкування, комунікативна.
Саме тут корениться цікавість до можливостей слова, яка лягла в основу спеціальної науки про красномовство. Але людина, що береться впливати на людей словом, мусить, аби досягти успіху, розрахувати всі свої потенції.З допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що, своєю чергою, допоможе їй досягти успіху в житті.
Ораторські вміння й навички необхідні в численних випадках життя.
Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербальне (словесно) довести правоту своєї позиції, опиняється за межами своєї професії. В його руках — доля людини, яка може бути помилково звинувачена; він спроможний захистити суспільство від злочинця. І невправне володіння словом автоматично означає в даній ситуації безвідповідальність і непрофесіоналізм.
Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу. А відповідальність його значно більша, аніж відповідальність юриста: від політика залежить доля суспільства, принаймні значної групи людей. Ера політиків, що ледь не хизувалися своїм невмінням говорити, на очах відходить у минуле, особливо в епоху ЗМІ — немов на долоні, бачиш, що собою являє та чи Інша політична індивідуальність, навіть не заглиблюючись в хащі суспільно-економічних, партійних чи якихось інших інтересів, які цей політик виражає.
Викладач середньої чи вищої школи, якого не в силах слухати аудиторія, як правило, починає шукати іншої роботи. Кожен може пригадати якогось горе-вчителя зі свого дитинства, який навіки погубив в нас цікавість до того предмета, що його нам викладав. Навіть у вищій школі (де малоздібного лектора рятує конспект) студентська аудиторія чітко виокремлює тих, кого "можна слухати". Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета з суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину, яка після середньої школи має про цей предмет ще досить приблизне уявлення. Хто ж з викладачів не відчуває живу потребу вміти говорити з аудиторією?
Закоханий, який не в змозі викласти свої почутття, може залишитися непочутим. Кожен знає, як важко знайти потрібні слова для висловлення найтонших рухів душі, як важливо бути почутим саме цією, одною в світі людиною.
Батько, що виховує сина не словом, а ременем, ризикує породити не розуміння, а ненависть. Скільки сімей навколо мучаться, через те що між їхніми членами запановує непорозуміння, напруженість, які часто-густо переростають у неприязнь, сварки а то Й огидну відверту ворожнечу. Сім'я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім'єю і перетворюється на гуртожиток, в якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди. А всякий гуртожиток, як відомо, є річ тимчасова...
Та й загалом, поклавши руку на серце, визнаємо: хіба не приємно просто бути почутим, виразити себе у слові й накласти відбиток власної особистості на навколишнє, вплинути на свідомість людей? Самовираз може бути різним, але, як правило, той, кому не вистачає слів, вдається до аргументів на зразок кулака. Проте насильство ніколи ще не означало міцного зв'язку між людьми — ні в сім'ї, ні в школі, ні в політиці, ні в релігійній громаді. Зате моральний авторитет справжніх лідерів непохитний, хай би яким репресіям їх не піддавали.
Отож і в професіональній діяльності людини, і в її повсякденному житті варто користуватися силою слова.
З одного боку, красномовство — це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. "Людина з-черги", яка розважає себе та інших довчіпами, може викликати інколи справжнє захоплення, хоча вона не вивчала спеціальних правил вживання лексики чи побудови синтаксичних конструкцій.
Водночас риторика — це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.
Риторика (від грец. Ρητωρικη) — наука про ораторське мистецтво, красномовство. Поняття "красномовство" ("мистецтво говорити") позначається латинським словом eloquentia.
Риторика — це не замкнуте на собі знання, не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є ораторство. Це також прикладна дисципліна, що має на меті виховання вмілого промовця. Тому риторика тісно пов'язана з практикою повсякденного красномовства.
Оратор може розвинути свої природні здібності. Також зрозуміло, що існує сума знань, яку необхідно засвоїти, аби стати добрим.
До кожного виступу оратор повинен добре готуватися. Адже рідко хто володіє даром імпровізувати, виступати без підготовки. Та й дар цей розвивається і шліфується завдяки ретельній систематичній роботі над собою.
Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями. Оратор мусить дисциплінувати думку (логіка), емоцію (не варто "плакати" чи "реготати" на кафедрі), жести (погано, якщо промовець нагадує незграбними рухами працюючий млин або ж, навпаки, подібний до нерухомого стовпа).
Визначимо одразу той комплекс вимог до оратора, що склався за століття розвитку ораторького мистецтва.
1.Оратор має чітко визначити тему свого виступу і не відхилятися від неї. Основна думка виступу має поступово розгортатися в ході промови, що й буде розкриттям теми.
2. Всякий виступ має порушувати проблему, яка хвилює людей в аудиторії, є актуальною або, принаймні, несе в собі нову й потрібну слухачеві інформацію. Разом з тим, вузький знавець лише свого предмета швидко надокучить
слухачам. Отож, загальна ерудиція, обізнаність у різних галузях науки та культури ніяк не завадять.
3. Аудиторія очікує від оратора духовного насичення, чіткого визначення моральних оцінок. Дана ситуація вимагає від оратора такої якості, як асертивність, вміння чітко визначитися щодо своїх уподобань і бажань. Позиція оратора має бути зрозумілою для аудиторії: промовець, який "напускає туману", приховуючи власну точку зору, ризикує не тільки породити підозріння у нещирості, а й просто
залишитися незрозумілим.
4. Оратор має зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія (учні, солдати, виборці тощо), а непросто вийти на кафедру для "самовиразу". Він мусить думати, насамперед, не про власний успіх; важливіше те, що відбувається у свідомості слухача-реципієнта.
Мета промови — досягти прихильної реакції аудиторії. Тому оратор не повинен відчувати себе "зверхньою істотою". Він мусить мати слухача "у власній голові",
5. бути співрозмовником, а не сипати високими словами. Тому
промова в основному має бути подібною за інтонацією
до звичайної бесіди.
6. Ораторові варто прагнути хоча б почасти використо-
вувати метод імпровізації: адже слід викладати матеріал
невимушена, вільно і цікаво.
7. Оратор повинен контролювати свою манеру пово-
дження під час виступу — погляд, голос, міміка, жести тощо, — постійно підтримувати духовно-емоційний контакт з аудиторією.
