Художні принципи М. Бойчука і бойчукістів

Бойчук був художником-монументалістом, тому вважав, що монументальність, центральність композиції – важливі принципи, так само як “простота рисунка, золоті фони, ніжність тонів”. Він вирішив збирати здібних хлопців і дівчат з усієї України і відкрити в Україні власну Академію-Робітню, щоб ті дівчата і хлопці стали ремісниками-творцями: розписували церкви, робили усякі тканини дорогоцінні, килими, вишиванки, ліпили горщики, писали образи, фрески, мозаїку.

Фреска та ікона були для Бойчука, якщо можна так сказати, етимологічними жанрами: бо починав він навчатися в іконописців.

Бойчук вважав, що учні повинні навчитися змальовувати зразки, орнаменти з усього світу: тому відчувається в манері бойчуківців і Стародавній Єгипет (плоскінне, профільне зображення рук і ніг), і Месопотамія (великі очі), і Візантія, і італійський Ренесанс – перш за все обожнюваний Джотто ді Бондоне й Сандро Боттічеллі.

Див.: слайд 2

Картина М. Бойчука “Молочниця” має важливі стильові прикмети і майстра, і його школи взагалі, це:

· символічність;

· контурні лінії;

· витягнуті, видовжені тіла;

· іконний лик мадонни.

Повертаючись після подорожі з Італії до Львова (1910 р.), Бойчук із своєю школою розташувався в Національному музеї (з 1910 – 1914 рр.). Він законсервував багато цілих ікон XV – XVI ст. (до нього не було таких майстрів), розписи в церкві в Ярославі (нині Польща), розписи в каплиці Дяківської Бурси у Львові, де написав і велику монументальну ікону “Таємна вечеря”.

Однією з центральних ідей Бойчука була ідея синтезу мистецтв, яку він здійснив у Київській Академії мистецтв, відкриття якої відбулося 5 грудня 1917 р. Там він створив цілий напрямок монументального живопису, який в 1920 рр. був на світовому рівні (запропонував це йому голова Центральної Ради – Грушевський).

Філософія Сковороди стала філософською основою бойчукізма і бойчукістів, які прагли натхненної діяльності “в ім’я “Саду добра”, про який писав Сковорода, маючи на увазі природу людську (пам’ятаєте про “малий світ”?).

Як Сковорода, вони звертались до світу символів, які (як ви пам’ятаєте) пов’язують великий і малий світи, допомагаючи зрозуміти світ великий. Серед символів бойчукістів домінують архетипи:

- дерево життя;

- яблуко;

- жінка;

- Сад – сад небесний.

Див.: слайди 3, 4

Яблуня, сповнена плодів, і правічний мотив чоловіка і жінки – це “сучасна ікона” художника, що втілює найвищі для нього цінності екзистенції людини в єднанні з природою. Може, тому й головними символами стають правічні архетипи: дерево пізнання, яблука, Адам і Єва.

У Києві у Бойчука навчалися закохані у свого вчителя Василь Теофанович Седляр та Іван Іванович Падалка. Вони і були розстріляні разом 13 липня 1937 р. після вироку у Жовтневому палаці в Києві.

Важливою сторінкою діяльності школи Бойчука було відновлення виробництва кераміки в Міжгір’ї. Там наприкінці ХІХ ст. перестала функціонувати відома фаянсова фабрика. У 1919 р. її діяльність було відновлено як керамічної школи-майстерні. Розквіт її почався в 1921 р., коли приїхали сюди учні Бойчука: Василь Седляр (з 1923 р. – директор), Іван Падалка, Оксана Павленко. Тут після появи бойчуківців було розроблено 60 зразків майолікового посуду з розписом і декоративної скульптури. Твори експонувалися в Празі, Венеції, Парижі, Берліні, Москві. Майстерню перетворено було на технікум.

У “Карафці” (1922 р.) краплеподібної форми використовуються ті ж самі мотиви-архетипи, що в живописі бойчукістів: дерево, жінка, яблуня (зараз ця пам’ятка знаходиться у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва). Поєднання прадавніх архетипів із парадними образами відчувається і в декоративній тарілці (1922 р.), де відчуття ритму кола (як одного з вселюдських архетипів-символів), доповнене зображенням дівчини з коромислом, що народжує асоціацію з народною піснею “Несе Галя воду”, до того ж жінку зображено в українському костюмі.

Див.: слайди 5, 6

У навчанні бойчукісти поєднували вивчення класики в Михайлівському, Софійському соборах із пізнанням творчості народних майстрів. Зараз дещо подібне пробують зробити в Опішні Полтавської області. Виробляли тут тарілки, вазочки, глечики, “півники”, “ведмедики” з фаянсу, майоліки, кам’яної маси. У сюжетах домінувала сучасність, бо Бойчук і його учні вважали агітацію і виховання важливими завданнями мистецтва. Тому в розписи вводилися революційні гасла і геральдика так званого агітаційного посуду межигірців.

У Київському історичному музеї, наприклад, є тарілка І. Падалки із зображенням козака Мамая і написом: “Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржуй, не займай УРСР”.

Синтетизм як метод досить характерний для мистецтва ХХ ст., став благодатним ґрунтом бойчукізму: традиції трипільської культури, мистецтва скіфів і Візантії, сучасні пошуки європейського авангарду об’єднані в керамічних виробах межигірців, виробництво яких в 1931 р. перевели до Києва, перейменували в Український технологічний інститут кераміки й скла, а в 1936 – 1937 рр. об’єднали з хімічним факультетом політехнічного інституту.

Учні Бойчука працювали у різних жанрах: було відновлено техніку гобелену, зроблено внесок в розвиток виробничих форм мистецтва (Асоціація революційного мистецтва України АРМУ, де бойчукісти склали ядро).

Ще одна важлива справа – музей кераміки в Межигір’ї (як в Опішні).

Остання велика робота – оформлення у Харкові (тодішній столиці України) інтер’єрів новозбудованого Червонозаводського театру. Разом з О. Павленко, І. Падалкою, В. Седляром написали 4 фрески: “Свято врожаю в колгоспі” (М. Бойчук), “Відпочинок” (І. Падалка), “Індустріалізація” (В. Седляр), “Фізкультура і спорт” (О. Павленко) розміром від 20 до 40 м². І хоча М. Бойчук включив туди і Леніна, і Сталіна, і Маркса, це не допомогло: бойчукістів звинуватили у зв’язках із закордоном, “селянській домінанті”, “фольклоризмі” і знищили.

Ще в 1927 – 1928 рр. був ансамбль селянського санаторію поблизу Одеси, де написано 600 м² фресок. Колеги називали їх “чудом ХХ ст.” Селяни говорили: “Гарно, як у церкві”. І дійсно, візантійським, церковним був загальний золотий колорит живопису інтер’єру.

Михайло Бойчук був і залишився творцем української національної школи монументального мистецтва.

 

Література

1. Присталенко Н. Доля школи Михайла Бойчука – нашої гордості, слави, скорботи // Українська культура. – 1997. – № 7.

2. Соколюк І. Школа Михайла Бойчука та українське мистецтво першої третини XX ст. // Народна творчість, етнографія. – 1991. – № 5 – 6.

3. Бачинський С. Мої зустрічі та силуети українських малярів і різьбярів на чужині. Спомини старого емігранта за роки 1908 – 1950 рр. // “Нові дні” Торонто. – 1952. – Вересень.

Контрольні запитання

1. Яка риса українського авангарду втілює його причетність до народної культури?

2. Назвіть представників українського авангарду.

3. Який художній напрямок створив К. Малевич?

4. Які традиції стали фундаментом монументального живопису М. Бойчука?

5. Що таке “школа Бойчука” і хто до неї входив?

6. Назвіть стильові ознаки живопису бойчукістів.

7. У яких жанрах працювали бойчукісти?

 

Ілюстративний матеріал (слайди)

1. К. Малевич. Селяни. 1928 р.

2. М. Бойчук. Молочниця 1920 р.

3. Т. Бойчук. Жінки біля яблуні. 1920 р.

4. О. Павленко. Дівчина з яблуками. 1921 р.

5. Карафка. Школа Бойчука, кераміка. 1922 р.

6. Декоративна тарілка. Школа Бойчука, кераміка. 1922 р.

 

 

1. Казимир Малевич. Селяни. 1928 – 1932 рр.	2. Михайло Бойчук (1882 – 1937 рр.). Молочниця. 1920 р.
3. Тимофій Бойчук (1896 – 922 рр.). Жінки біля яблуні. 1920 р.	4. Оксана Павленко (1896 – 1991 рр.). Дівчина з яблуками. 1921 р.
5. Карафка. Школа Бойчука, кераміка. 1922 р.	6. Декоративна тарілка. Школа Бойчука, кераміка. 1922 р.