Конкурентоспроможність продукції та її показники

 

Конкурентоспроможність продукції є складною (інтегральною) властивістю, що характеризує привабливість продукції для споживача та прибутковість для виробника. Конкурентоспроможність продукції як економічну категорію слід розглядати в двох аспектах:

1) ефект у розробника, виробника, споживача від створення, виробництва та споживання (експлуатації) продукції; 2) витрати на досягнення цього ефекту.

Для виробників важливими є параметри, які впливають на рівень витрат, а для споживача – параметри, які впливають на споживчі якості продукції. Для споживача метою здійснення покупки продукції є придбання її якості – здатності задовольняти конкретні потреби. При виборі продукції споживач намагається досягти оптимального співвідношення між рівнем споживчих властивостей і витратами на її придбання і використання, тобто отримати максимум споживчого ефекту на одиницю витрат. З точки зору виробника корисність продукції визначається витратно-ціновими факторами. А тому у довгостроковій перспективі метою дій будь-якого виробника є досягнення максимальної різниці між ціною реалізації продукції і власними витратами на її виробництво. Якісний рівень процесу розробки та виробництва, втілений у якості продукції, забезпечує задоволення потреб виробника і виступає засобом досягнення цілі – одержання прибутку.

Головними складовими ефекту називаються якість продукції, що розробляється, бездефектність її виготовлення та ефект у споживача продукції. Схема формування конкурентоспроможності продукції зображена на рис. 21.1.

Якість продукції – сукупність властивостей та характеристик продукції, які дають їй здатність задовольняти певні потреби споживачів, відповідно до її призначення. До складу властивостей продукції входять „вимірювальні” – кількісні характеристики якості, які вимірюються в фізичних одиницях, і „не вимірювальні” – якісні характеристики, що не підлягають вимірюванню фізичними методами. Ті й інші об’єднуються загальним поняттям показників якості, які обов'язково мають бути кількісними характеристиками. „Вимірювальні” характеристики, зазвичай, є і показниками якості за своїм значенням та вимірністю. „Не вимірювальні” трансформуються в показники або вимірюванням значення якими-небудь фізичними методами (наприклад, колір можна „виміряти” довжиною хвилі), або оцінкою їх відповідності еталону (бальною або іншою шкалою).

Процес оцінки рівня якості містить такі етапи:

1. Визначення номенклатури показників, необхідних для оцінки.

2. Формування групи аналогів та встановлення значень їх показників.

3. Виділення базових зразків з групи аналогів.

4. Порівняння оцінюваних зразків з базовими.

5. Висновки про результати оцінки.

 

Рис. 21.1. Схема формування конкурентоспроможності продукції

 

Номенклатура показників містить п’ять груп:

1 група – показники призначення – характеризують основні функції, для виконання яких призначена продукція, обумовлюють область її застосування. Типовим представником цієї групи є продуктивність виробу.

2 група – показники надійності – характеризують безвідмовність, довговічність виробу, наприклад, його термін служби.

3 група – показники економного використання ресурсів – характеризують оптимальність витрат часу, матеріальних, фінансових ресурсів при створенні, виготовленні та експлуатації (споживанні) продукції, наприклад, трудомісткість, матеріалоємність, енергоємність одиниці продукції.

4 група – показники обмеження шкідливих впливів – безпека, екологічність, ергономіка, естетика.

5 група – показники стандартизації: відповідність, взаємозамінність.

За іншим підходом до класифікації виділяються показники технічні (призначення, надійності, стандартизації) та економічні (собівартість, ціна, експлуатаційні витрати).

Вибір номенклатури показників – відповідальний процес, оскільки кожний вид продукції має багато характеристик. Для оцінки кожної обирається мінімальна, але достатня кількість показників, що характеризують найбільш значущі властивості продукції згідно з її призначенням. При аналізі номенклатури показників вони поділяються на класифікаційні, оцінні та обмеження.

Класифікаційні показники мають забезпечити порівняння різноманітних зразків продукції одного виду з метою формування групи аналогів. Вони повинні бути однаковими для оцінюваного та базового зразків (відрізнятися за значенням не більш ніж на +10 %). Це, зазвичай, показники призначення. Показники обмеження аналогічні класифікаційним показникам, але їхні значення зазначаються у діапазоні, „не більш...”, „не менш…”. Це, зазвичай, показники обмеження шкідливих впливів. Оцінні показники характеризують функціональні, ресурсозберігаючі, ергономічні, естетичні та інші властивості продукції.

Для визначення значень показників використовуються різні методи. Реєстраційний метод – метод визначення показників якості продукції, який здійснюється на основі спостереження та підрахунку числа певних подій, предметів або витрат. Вимірювальний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі технічних засобів вимірювання. Органолептичний метод – метод визначення значень показників якості продукції, що здійснюється на основі аналізу сприймання органами чуттів. Експертний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі рішень, що приймаються експертами. Соціологічний метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі збору та аналізу відгуків фактичних чи потенційних споживачів. Розрахунковий метод – метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на основі використання аналітичних та/або статистичних залежностей показників якості продукції.

Найбільш дискусійним вважається експертний метод. З одного боку він є найбільш універсальним, що дозволяє оцінити як „не вимірювальні”, так і „вимірювальні” показники (останні – з точки зору „здорового глузду”), з іншого боку, цьому методу інкримінується суб’єктивізм.

До групи аналогів включаються лише зразки, що за класифікаційними показниками та обмеженнями відповідають оцінюваним зразкам (не відрізняються більш, ніж на ± 10 %). З групи аналогів обирається базовий зразок – найкращий аналог продукції конкурентів або „ідеальна модель”, прийнята за основу при оцінці якості даної продукції.

При порівнянні оцінюваних зразків з базовим необхідно визначати, якими є оцінні показники − бажаними чи небажаними. Бажаними показниками є ті, при збільшенні значень яких якість поліпшується. Небажані – зі збільшенням значень яких якість погіршується. Виникає, заперечення: зі збільшенням значень деяких показників якість спочатку поліпшується, а потім погіршується, чи навпаки. Існує поняття „спроможність показника”: показник повинен бути або бажаним, або небажаним у всьому діапазоні своїх значень. Абсолютні значення показників ще не містять у собі оцінки якості продукції. Оцінкою є відносні показники q_i – результати порівняння значень показників оцінюваного зразка продукції із показниками базового зразка:

q_і = k_і/k_бі – для бажаних показників, (21.1)

q_і = k_бі/k_і – для небажаних показників, (21.2)

де k_і – показник оцінюваного зразка; k_бі – показник базового зразка; i = 1, n – номенклатура показників.

У результаті порівняння, продукція відноситься до однієї з трьох градацій: "П" ("Перевищує") – перевищує базовий зразок (всі q_і > 1); "В" ("Відповідає") – відповідає базовому зразку (всі q_і = 1); "У" ("Поступається") – поступається базовому зразку (всі q_і < 1).

Такий диференціальний метод оцінки якості продукції використовується вкрай рідко. Зазвичай, за одними показниками оцінюваний зразок перевершує базовий, за іншими – відповідає, за третіми – поступається. Комплексною оцінкою є рівень якості продукції (технічний рівень) – відносна характеристика якості продукції, яку отримуємо при порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції із показниками базового зразку:

Q = , (21.3)

де a_і – коефіцієнти вагомості показників.

Коефіцієнти вагомості характеризують важливість показників у комплексі споживчих властивостей продукції. Група експертів j = 1, m оцінює показники і = 1, n та присвоює кожному показнику бал Б_ij. Кожний показник оцінюється усіма експертами сумою балів . Всі показники у всіх експертів набирають суму балів . Тоді коефіцієнт вагомості і -го показника:

. (21.4)

Відповідно до визначеного рівня якості оцінюваний зразок відноситься до тієї чи іншої градації: Q > 1 – градація "П"; Q = 1– градація "В"; Q < 1 – градація "У".

Принципи бездефектного виготовлення продукції, її здачі ВТК або замовнику з першого пред’явлення закладені у системах БВП (бездефектність виготовлення продукції) та SZD (система нуль дефектів). Кількісною характеристикою ефекту є коефіцієнт здачі продукції з першого пред’явлення (К₁):

, (21.5)

де N₁ – кількість, обсяг або вартість продукції, зданої з першого пред'явлення в певний період; N₃ – загальний обсяг продукції, зданої в цей період.

Максимальний ефект – висока якість роботи, яка досягається при К₁=1.

Ефект в експлуатації (Е) – може виражатися у грошових одиницях (наприклад, річний економічний ефект Е_р, грош. од.), в натуральних (наприклад, продуктивність верстату, одиниці продукції на рік), в умовних одиницях (балах, відсотках та ін.).

Витрати у розробника – витрати на науково-дослідні, дослідницько-конструкторські та інші роботи (НДДКР): передвиробничі витрати К_нддкр.

У виробника – виробничі економічні витрати (зведені витрати - ):

, (21.6)

де – поточні річні витрати – собівартість річного обсягу продукції, грн; – капітальні вкладення, грн; – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

У споживача – експлуатаційні економічні витрати ( – зведені витрати на придбання та експлуатацію продукції):

, (21.7)

де – річний обсяг придбаної продукції, нат. од.; – ціна одиниці продукції, грн; – коефіцієнт транспортно-монтажних витрат; – річні експлуатаційні витрати, грн; – супутні капітальні вкладення, грн.

Ціна – основний показник конкурентоспроможності продукції – визначається з балансу попиту та пропозиції на дану продукцію (конкурентоспроможна ціна).

Інтегральний показник якості продукції:

. (21.8)

Значення інтегрального показника оцінюваної продукції І порівнюється з інтегральним показником якості базового зразка – кращого зразка аналогічної продукції конкурентів.

У результаті порівняння визначається рівень конкурентоспроможності:

. (21.9)

Якщо , то продукція абсолютно конкурентоспроможна, приймається рішення про вихід з нею на ринок. Якщо , продукція умовно конкурентоспроможна, споживачу байдуже, купувати дану продукцію чи аналогічну продукцію конкурентів. Рішення про вихід на ринок пов'язане з ризиком. Якщо , продукція не конкурентоспроможна, вихід на ринок виключений, необхідна розробка та реалізація заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності.