Сутність ефективності керування організацією

Ефективність керування організацією насамперед стосується внутрішніх характеристик організації і їхніх взаємин з ринком і інституціональними витратами, серед них: координація, система передачі й механізм прийняття управлінських рішень.

Для ефективної господарської діяльності організації важливі не тільки технології, устаткування й матеріали. Велике значення має процес їхнього застосування, а також філософія керування діяльністю людей.

Одним зі способів рішення проблеми критеріїв ефективності є впорядкування їх за допомогою фундаментальних характеристик організації. Такий підхід зв'язує критерії зі складовими частинами організації й, отже, уводить раціональне угруповання, тобто комбінацію критеріїв, що стосуються досліджених раніше тим. Потім він допомагає пояснити принцип иерархизации критеріїв, тому що иерархизация в точності відповідає внутрішній структурі організації.

Параметри функціонування системи також можуть розглядатися як параметри ефективності. Вони дозволяють оцінити якість рішення проблеми й досягнення поставлених перед системою цілей. Для економічної організації параметрами ефективності можуть бути: вартість і час створення, дохід і прибуток за фіксований період і т.д. Не випадково при виборі складу параметрів ефективності враховується те, для чого створюється система, а також ціль дослідження.

Оцінюючи економічну ефективність, розраховують і оптимізують дохід, прибуток, збитки, продуктивність праці й ін. Складності векторної оптимізації привели до великого поширення прийомів лінеаризації критеріїв, які передбачають перехід від векторної форми критерію до одномірній лінійного. Найбільш відомими є аддитивные й мультиплікативні критерії.

Головний мінус такого типу критеріїв полягає в тому, що недолік одних якостей компенсується за рахунок надлишку інших. Це невірно насамперед у теоретичному плані, оскільки різні якості системи непорівнянні між собою. Більше того, для визначення коефіцієнтів ваги застосовується експертний метод, що знижує повну об'єктивність оцінки.

Іншим підходом до формування критеріїв ефективності є віднесення однієї частини параметрів ефекту, які потрібно поліпшити, до чисельника, а іншої частини параметрів, які потрібно зменшити, – до знаменника. Основним його недоліком є те, що при зменшенні знаменника, а також при незначній величині чисельника можна забезпечити велике значення критерію. Тому для використання такого роду критерію необхідно застосовувати обмеження або чисельника, або знаменника. Тут найбільш відомим є критерій «ефективність/витрати».

Ще один підхід до формування критеріїв ефективності укладається в максимізації або мінімізації одного з параметрів ефективності, а також у накладенні обмежень на інші.

Багатофункціональні системи застосовуються на певній фіксованій безлічі умов. Для оптимізації всієї системи оцінюється ефективність варіантів у кожній з умов.

Визнання характеристики успішності досягнення цілей як однієї з мір результативності організації нерідко вважається економістами порушенням основної аксіоми в традиційній теорії ефективності виробництва, відповідно до якої ефективність повинна вимірятися лише відношенням результату (виходу) системи до застосованих або витрачених ресурсів (входу). Опис функціонування системи у вигляді залежності її «виходів» від «входів», поза зв'язком із внутрішнім устроєм - це модель її поводження за схемою «стимул - реакція». Така модель поводження об'єктів всілякої природи в чинність її крайньої абстрактності дозволяє виявити єдиний для будь-якої системи параметр ефективності (відношення «виходу» до «входу»). Зворотною стороною такого узагальненого опису поводження систем є залишення в тіні змістовних особливостей ефективності функціонування (і розвитку) цілеспрямованих систем.

Такі особливості стають найбільш очевидними при переході від схеми поводження цілеспрямованих систем до схеми їхньої діяльності. Схема діяльності як компоненти обов'язково повинна включати мотив, що спонукує до дії, мета, що дає подання про майбутній результат діяльності, і засіб досягнення мети. Для переходу від загальної схеми діяльності до моделі її ефективності в останню необхідно включити фактичний результат. Результативність функціонування й розвитку організації залежить від наступних факторів:

якості целеполагания, тобто відповідності планованих цілей вимогам зовнішнього середовища, інтересам персоналу й можливостям підприємства;

адекватності обраних стратегій поставленим цілям;

чинності й спрямованості мотивацій, що забезпечують досягнення цілей організації;

обсягу і якості ресурсів, необхідних для розвитку. Перші три фактори дають подання про стратегічний аспект ефективності виробництва, а останній - про тактичний.

Таким чином, не можна зводити оцінки ефективності діяльності підприємств і інших соціально-економічних систем лише до відношення результату до витрат, оскільки це означає ігнорування критеріїв прийняття стратегічних рішень, від яких залежить їхня якість.

Залежно від перерахованих обмежень виділяються три сімейства моделей ефективності керування економічною організацією (мал. 13.1).

1. Сімейство моделей, сконцентрованих навколо цілей. Основна ідея полягає в тому, що ефективність економічної організації визначає її здатність досягати заздалегідь намічених цілей. Такі моделі спочивають на гіпотезі, що не так легко пояснити. Цільовий підхід припускає раціональну діяльність тих або інших груп організації для досягнення намічених цілей. Тому треба виходити з того, що мети можуть бути встановлені цілком виразно, а для визначення ефективності необхідно, щоб прогрес, досягнутий у цьому напрямку, міг бути точно зафіксований і доступний виміру. Досвід же теорії показує, що у зв'язку із цими гіпотезами навіть у випадку досягнення такої нескладної мети, як максимізація прибутків, виникає багато проблем.

2. Сімейство моделей, де першенствують системні критерії, тобто критерії, які нав'язані економічної організації, оскільки такі моделі здатні забезпечити внутрішню єдність організації й гарантувати її виживання в середовищі, що змінюється. Вибрані критерії дають подання про внутрішні характеристики організації.

Рис. 13.1. Три сімейства моделей ефективності керування економічною організацією

Однак тут ми також зіштовхуємося з гіпотезою, що утрудняє емпіричне обчислення, тому що системний підхід апелює, скоріше, до коштів підтримки відносин між учасниками організації, чим до цілям. Внутрішній розподіл ресурсів, введення в дію правил взаємодії учасників, визначення ієрархічних відносин займають тут центральне місце й ведуть до складностей оцінки витрат. Крім того, критерій виживання організації висуває ідею про відношення між організацією й середовищем її функціонування за допомогою єдиного фактору - пристосовності до невизначеного миру, а це приводить до досить пасивного бачення організації, сконцентрованому на її реакціях.

3. Сімейство моделей, які поєднують критерії, що зустрічаються в теоріях так званих стратегічних складових. Тут аналіз відкидає ідею про те, що ефективність можна оцінити на основі заздалегідь установлених критеріїв або системних характеристик. Ці підходи говорять про те, що організація віддає перевагу критеріям, що дозволяють їй забезпечувати мінімальний рівень задоволення для складових її частин, мотиви діяльності й мети яких різні. Якщо цей рівень не досягнуть, то діяльність організації неефективна. Такі складові можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми компонентами організації. Труднощі в обігу із цими критеріями пов'язані із проблемою ідентифікації стратегічних компонентів і зі здатністю точного встановлення, як саме організація залежить від складових частин.

Проблема вибору точних економічних критеріїв, за допомогою яких можна як оцінити результати діяльності самих організацій, так і зрівняти їх між собою, являє собою вкрай складне теоретичне завдання. Успіх для керівника - це комбінація критеріїв, що ґрунтуються головним чином:

на задоволенні потреб учасників організації й, як слідство, на зниженні рівня конфліктів, які породжуються різнорідністю мотивацій;

на розширенні самої організації, її можливості збільшити частку на освоєному ринку або освоїти нові ринки, на здатності надати нові послуги.

Таким чином, успіхи економічної організації завжди пов'язані зі збільшенням обсягів її діяльності й, отже, з її здатністю заміщати собою ринок. Кінцевий критерій ефективності має на увазі вплив організації на своє оточення: ефективна організація багато в чому змінює зовнішнє середовище до своєї вигоди.

В економічній літературі розрізняються багато аспектів ефективності керування організацією: внутрішня, зовнішня, ринкова, загальна, тактична, глобальна й ін. (табл. 13.1 і 13.2).

Крім перерахованих видів ефективності організації можна виділити локальні види ефективності інвестиційних проектів організації, які характеризуються системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників. Існують наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

комерційної (фінансової) ефективності;

бюджетної ефективності;

економічної ефективності.

Таблиця 13.1

Класифікація ефективності

Таблиця 13.2

Показники внутрішньої ефективності

Вибраний аспект ефективності може бути різним, однак ефективність керування в динаміку характеризує ріст організації, тобто припускає зміна границь між організаціями, а також між організаціями й ринком.

Внутрішня ефективність керування організацією залежить від динаміки власних цілей як всієї організації в цілому, так і окремих груп її учасників зокрема. Найпоширенішим критерієм росту організації вважається показник максимізації обсягу продажів, тому що він відповідає устремлінням споживачів, керівництва компанії, менеджерів і робітників і т.д. Однак для застосування даного критерію ефективності необхідна наявність великої інформації про характер кривої попиту на продукцію організації в тривалій перспективі.

Максимізація темпів продажів - реалістичний критерій росту організації. Він ставиться у відповідність двом змінним: інвестиціям і прибутку, де обсяг інвестицій прямо залежить від розміру утриманих прибутків і побічно - від виплачених акціонерам дивідендів.

Одним з варіантів критерію успішності досягнення власних цілей організації є максимізація темпів росту її реальних активів, власного капіталу. Тут на ринкову й балансову вартість акціонерного капіталу вводиться обмеження - «норма оцінки». Кількісно вона являє собою дріб, у чисельнику якої - біржова вартість акціонерного капіталу, а в знаменнику - вартість власного капіталу по балансовій оцінці.

Природно, при дослідженні внутрішньої ефективності керування будь-який аналіз повинен починатися з дослідження структурних елементів організації, тому що вони забезпечують її виживання в процесі відбору факторів змін і виявляють фактори ефективності.

Гармонічне функціонування організації як складної системи передбачає ефективний спосіб керування її складовими (у загальному випадку - устаткуванням і людьми) у будь-якій виробничій ситуації. А такий спосіб може застосовуватися тільки в рамках ефективної системи керування організацією. Внутрішня ефективність організації цілком залежить від рівня сукупної продуктивності праці. Тому говорити про можливість створення ефективної організації можна лише при наявності діючих механізмів підвищення продуктивності праці. Підвищення індивідуальної продуктивності праці залежить від чіткого й безперебійного функціонування механізму мотивації. Реальні шанси на ріст продуктивності технічних-організаційно-технічних коштів зв'язані насамперед з використанням методів наукової організації праці й з високим ступенем виробничо-технологічної оснащеності організації.

Ефективна система керування персоналом повинна функціонувати за правилами ефективної мотивації, у той час як ефективна система керування технічними-організаційно-технічними коштами - за правилами ефективної організації праці з обліком горизонтального й вертикального його поділу й на основі використовуваних виробничих технологій.

Відповідно до іншого підходу, внутрішня ефективність організації являє собою керування ресурсами, під якими розуміється сполучення витрат і капіталу. При цьому предмет економіки у вузькому змісті пов'язаний з раціональним використанням ресурсів. Економіка допомагає бізнесменам становити балансові рахунки, підраховувати свої збитки, прибутку й т.д. У широкому змісті ця дисципліна із часом стала охоплювати процеси відтворення доходів, а також маркетинг і деякі аспекти й функції розвитку.

Елементи росту економічної організації пов'язані із з'єднанням факторів зовнішнього й внутрішнього середовища організації. Економічне середовище проявляється у факторах попиту (особливо якщо організації є підприємствами), у технологічних нововведеннях (тому що останні представляються по більшій частині зовнішніми для окремої організації) і в структурних умовах ринку (доступність енергетичних і людських ресурсів, ступінь конкуренції, наявність патентів і т.д.).

Внутрішня динаміка організації, її елементи тісно пов'язані з організаційною гнучкістю, що враховує мотивації підгруп учасників (відношення до ризику, міркування престижу, тяга до влади й т.д.), і зі спонукальними факторами, поставленими на перше місце домінуючою групою коаліції, що «контролює» організацію. Такі стимули спрямовані на зменшення невизначеності в довгостроковому періоді: забезпечення зайнятості, гарантії поступальної кар'єри й т.д.

Сучасні стратегії ефективності сполучать керування ресурсами із прагненням розширити масштаби діяльності. Складна взаємодія між ресурсами й результатом вимагає виділення в структурі ефективності статичного й динамічного аспектів. Уперше таку класифікацію ефективності застосував американський економіст (по походженню австрієць) Й. Шумпетер при дослідженні підприємницької діяльності. Якщо статична ефективність характеризує процес пристосування до сформованої економічної ситуації компаній, не розрахованої на додатковий ріст, то динамічна - характеризує тенденцію до розвитку. Поняття динамічної ефективності необхідно для стратегічного керування. Пізніше цю ідею класифікації підтримали багато економістів і керівники.

Статична ефективність і способи її контролю є основними при керуванні поточними процесами діяльності підприємства на відносно короткому відрізку часу, тобто при рішенні оперативних і тактичних питань. У той же час стратегічне керування неможливо без дослідження динамічних аспектів ефективності, коли підприємства повинні йти на додаткові витрати в поточному періоді (знижуючи можливості короткострокового підвищення ефективності), як необхідної умови забезпечення стабільної й високої ефективності в довгостроковій перспективі.

Динамічна ефективність - це основний спосіб підтримки високої конкурентоспроможності підприємства протягом максимально тривалого періоду часу. Необхідно відзначити однакову цінність для підприємства цих аспектів ефективності. Використання лише способів керування статичною ефективністю може негативно позначитися на перспективах розвитку підприємства. У той же час надмірне захоплення динамічним аспектом ефективності, пов'язаним з більшим ризиком, може привести до невиправданих видатків, втраті темпів його переходу в нову якість ефективності.

Аналізуючи систему показників ефективності, можна виділити наступні групи (табл. 13.3):

Таблиця 13.3

Система показників ефективності

1) узагальнюючі показники ефективності;

2) показники ефективності живої праці (трудових ресурсів);

3) показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень;

4) показники ефективності використання матеріальних ресурсів;

5) показники економічної ефективності нової техніки (відбиття економічної ефективності нової техніки в планових і звітних показниках).

Класичне співвідношення, що дозволяє оцінити економічну ефективність (Ээ), має такий вигляд:

Найбільш відомими методами оцінки економічного ефекту є:

• непрямий метод зіставлення різних варіантів;

• метод за кінцевими результатами;

• метод за безпосередніми результатами діяльності.

Ці методи дають оцінні результати в деякому діапазоні, не претендуючи на строгу точність.

Непрямий метод зіставлення різних варіантів заснований на порівнянні економічних показників кінцевої продукції, отриманих від реалізації двох управлінських рішень при однаковому характері виробництва продукції. Він дозволяє використовувати ринкову вартість зробленої продукції й витрати на її виробництво замість ринкової вартості управлінського рішення.

Економічна ефективність розраховується в такий спосіб:

де:

К - коефіцієнт пропорційності, що враховує частку ефективності, що доводиться на управлінське рішення (звичайно ДО = 0,4-0,5);

П1 (П2) – прибуток від реалізації продукції при першому (другому) варіанті управлінського рішення;

З1 (З2) – витрати на виробництво продукції при першому (другому) варіанті управлінського рішення.

Метод за кінцевими результатами пов'язаний з розрахунком ефективності виробництва в цілому й виділенні з її фіксованої (статистично обґрунтованої) частини (ДО = 0,2-0,3):

Він дозволяє керівникам організації обґрунтовано виділяти кошти для заохочення працівників апарата керування у зв'язку з отриманим прибутком.

Метод за безпосередніми результатами діяльності пов'язаний з оцінкою безпосереднього ефекту від управлінського рішення при досягненні цілей, реалізації функцій, методів і ін. До основних параметрів ставляться тимчасові, ресурсні, фінансові й інші стандарти.

Оцінка здійснюється по кожному ресурсі (Ээi) виходячи з наступного співвідношення:

де:

С - стандарт (норма) на використання (витрату) i-го ресурсу для підготовки й реалізації управлінського рішення;

P - реальне використання (витрати) i-го ресурсу для підготовки й реалізації управлінського рішення (i = 1 - m).

Таким чином, ефективність організації в цілому складається з ефективності управлінського рішення, ефективності продукції, здатності компанії до виробництва нової продукції, високого іміджу серед постачальників, контрагентів і клієнтів. Ефективність управлінського рішення представлена в кожному виді ефективності і є важливої складової.