Під підставами декомпозиції тут розуміється сукупність елементів системи (частин), углиб яких не проникає опис, тобто вони є умовно неподільними.
Відомо, що якість побудованих структур залежить від застосовуваної методики декомпозиції. При цьому набір частин, з одного боку, повинен бути повним, а з іншого боку - не повинен бути надлишковим. Таким чином, підставою всякої декомпозиції є модель складу розглянутої системи.
Питання про повноту декомпозиції - це питання завершенности моделі: частин повинне бути стільки, скільки елементів містить модель, узята як підстава.
Іноді корисно як підстави декомпозиції не тільки перебирати різні моделі цільової системи, але й брати спочатку моделі надсистеми, потім – самої системи й, нарешті, модель підсистеми. Часто досить організувати простий перебір формальних типів моделей (фреймів): «чорного ящика», складу, структури, структурної схеми, модель життєвого циклу, модель масштабу й т.д.
Проблема повноти моделей укладається в тім, що змістовна модель будується за зразком формальної. Важливо відшукати компроміс між повнотою й простотою.
Набір повних моделей (фреймів), по великому рахунку, тільки відкриває перед дослідником поле можливих варіантів вивчення систем і спрямований на те, щоб викликати певні асоціації із приводу досліджуваної системи. До числа повних моделей ставиться й схема К. Маркса будь-якої діяльності людини (мал. 5.1).
Якщо говорити про ресурси як про кошти, то формальний перелік типів ресурсів складається з енергії, матерії, часу, інформації, кадрів і фінансів.
При аналізі ресурсного забезпечення будь-якої конкретної системи цей перелік не дає можливості пропустити що-небудь важливе. Головна мета при цьому укладається в тім, щоб звести складний об'єкт аналізу до кінцевої сукупності простих під-об'єктів або пояснити конкретну причину непереборної складності.
Рис. 5.1. Загальна схема діяльності
Алгоритм декомпозиції як спосіб спрощення складного укладається в наступному:
1) визначення об'єкта аналізу (всі що завгодно – будь-яке висловлення, розкриття змісту якого вимагає структурування);
2) визначення цільової системи (визначити, навіщо потрібно те, що ми збираємося робити; у якості цільовий виступає система, в інтересах якої здійснюється аналіз);
3) вибір формальних моделей (набір фреймів і правил перебору);
4) визначення моделі підстави (будується за допомогою класифікаторів на підставі вивчення цільової системи);
5) аналіз чергового об'єкта декомпозиції;
6) здійснення процедури декомпозиції;
7) аналіз отриманих фрагментів;
8) перевірка чергового фрагмента на елементарність;
9) перевірка використання всіх фреймів;
10) перевірка детализированности всіх підстав;
11) звіт – остаточний результат у формі графа.
У реалізації наведеного алгоритму компроміс досягається за допомогою понять істотного (необхідного), елементарного (достатнього), а також поступовою наростаючою деталізацією базових моделей і итеративности алгоритму декомпозиції.
