Регіональні особливості організації раціонального використання та охорони земель

Враховуючи це та рішення Ради регіонів від 16.12.2011 стосовно завершення протягом 2012 року розробки у регіонах схем землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання і охорони земель адміністративно-територіальних утворень, органам місцевого самоврядування (сільським, селищним та міським радам) уже сьогодні необхідно невідкладно приступати до розробки таких схем шляхом укладення відпорних угод з розробниками такого виду документації із землеустрою.

13. Особливості організації територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Відповідно до ст.43 ЗКУ, землі природо – заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення - «це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.»

До складу земель природно-заповідного фонду входять

природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища),

а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).»

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно – болотних угідь, що не віднесені до земель лісогосподарського призначення та водного фонду, а також земельні ділянки в межах яких є природні об’єкти що мають особливу наукову цінність.

Особливості правового режиму земель ПЗФ:

Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об’єктів ПЗФ; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується

деякі об’єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність. Але це правило поширюється не на всі землі ПЗФ;

встановлений особливий порядок оголошення територій об’єктами ПЗФ

передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення. Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об’єкти ПЗФ;

передбачене влаштування навколо об’єктів ПЗФ охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94

встановлений пільговий режим оподаткування земель ПЗФ земельним податком:, майже всі об’єкти ПЗФ звільняються від оподаткування;

Організація використання земель природно-заповідний фонд України передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель ПЗФ, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення. На територіях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об'єктів.»

Організація використання земель ПЗФ та іншого ПОП повинна здійснюватись в процесі формування екологічної мережі на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного біорізноманіття і створення через поєднання територій ПЗФ та інших територій, які мають особливу природоохоронну цінність єдину мережу, приєднання до екологічних мереж інших Європейських держав.

Складовими екомережі є: території та об'єкти природно-заповідного фонду;

землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); тощо.

Закон передбачає проектування екомережі шляхом розроблення зведеної схеми планування екомережі України, регіональних та місцевих схем планування екомережі. Об’єкти екомережі включаються до переліків (1) ключових територій, (2) буферних зон, (3) сполучних територій, (4) відновлюваних територій екомережі.

14. Зміст організації використання земель на місцевому рівні.

Зіст організації використання земель на місцевому рівні полягає в організації території сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, удосконалення структури і розміщення сільськогосподарських угідь, систем сівозмін, сінокосо - і пасовищезмін; розробці системи заходів на конкретних земельних ділянках по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, захисту від деградаційних процесів тощо.

Роботи по організації використання земель на місцевому рівні можуть виконувати як державні, так і приватні установи, організації за рахунок коштів місцевого бюджету, юридичних та фізичних осіб.

Зміст організації використання земель на місцевому рівні полягає у розробці проектів землеустрою, погодження проектів та тематичних карт в межах сільських, селищних рад, населених пунктів, окремих землевласників і землекористувачів.

До проектів землеустрою на місцевому рівні належать:

Проекти щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і розмежування земель державної і комунальної власності населених пунктів. Такі проекти визначають межі, площі та місце розташування земельної ділянки що перебувають в державній, комунальній і приватній власності за категоріями земель.

Проекти щодо створення нових та використання існуючих землеволодінь і землекористувань. При створені нових землевласників і землекористувачів обгунтовуються розміри та межі земельної ділянки з врахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель. Такі проекти розробляються на основі схеми землеустрою використання та охорони земель і враховуючи існуючу документацію та чинне законодавство щодо використання усіх категорій земель.

Проекти відведення земельної ділянки, які складаються в разі надання, передачі, вилучення та відчуження земельної ділянки.

Проекти що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь.

Проекти використання території населеного пункту.

Робочі проекти землеустрою, щодо рекультивації порушених земель, землювання, використання малопродуктивних і деградованих земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, забруднення радіоактивними, техногенними відходами, покращення сільськогосподарських земель та підвищення родючості грунтів.

Складання тематичних карт і атласів, стану земель та їх використання.

15. Основні підходи і вимоги до створення інвестиційно-привабливого землекористування агроформування в ринкових умовах.

Інвестиційно – збалансоване землекористування може бути реалізований насамперед за допомогою вибору кращого і найефективнішого використання землі, яке буде відображено в проекті землеустрою щодо створення майбутнього об’єкта землекористування юридичної особи. Вказані властивості визначають особливості обороту й функціонування відповідного типу землекористування як реального або інвестиційного активу. Указані специфічні особливості землекористування дають змогу виділити такі основні чинники, що впливають на його інвестиційну привабливість:

1) місцеположення – одна з найважливіших характеристик землекористування, яка визначає інші його параметри, такі як тип використання, місце розташування, розмір, родючість тощо;

2) відповідність проекту землеустрою, що відображає краще і найефективніше використання землі, вимогам інвестора за прибутковістю, а також відповідність його параметрів вимогам ринку й прогнозованим ринковим тенденціям;

3) обмеження та обтяження – це рельєф ділянки, її форма і розмір, розташування в

природоохоронній зоні або під високовольтними лініями електропередачі;

4) гнучкість концепції проекту землеустрою, що відображає краще і найефективніше використання землі.

Кожен із перерахованих чинників тією чи іншою мірою впливає або на реалізацію

проекту землеустрою щодо створення чи впорядкування землекористування, або на майбутню прибутковість землекористування і відповідність результату інтересам інвестора, тобто інвестиційну привабливість. Тому слід визнати, що прямо чи опосередковано методика оцінки інвестиційної привабливості землекористування повинна враховувати якомога більше чинників впливу.

Однією з найважливіших вимог, на нашу думку, є здатність максимально відображати як поточний стан об’єкта, так і майбутні перспективи його розвитку, оскільки саме потенціал землекористування робить його привабливим для інвестора.

Слід також зазначити, що суттєвих відмінностей показників оцінки ефективності використання землі та ефективності проекту землеустрою практично немає, як і принципової різниці у складі грошових потоків. Так, грошовий потік, який враховують під час оцінки комерційної ефективності проекту землеустрою, найближчий до використовуваного в ринковій оцінці землі чистого грошового потоку на власний капітал (акціонерний).

Основними чинниками, які характеризують інвестиційну привабливість (інвестиційно-збалансованого) сільськогосподарського землекористування, є:

1) питома вага земель спільної часткової власності на землю сільськогосподарських

підприємств у загальній площі їхнього землекористування;

2) питома вага земель власників земельних часток (паїв) як інвесторів у загальній площі землекористування сільськогосподарських підприємств;

3) питома вага еколого-економічно придатних для ведення розширеного виробництва основних районованих сільськогосподарських культур;

4) інфраструктурне облаштування земельних територій адміністративно-територіальних утворень і сільськогосподарських підприємств;

5) місце розташування землекористування сільськогосподарських підприємств відносно ринків збуту продукції;

6) рівень вартості земель за грошовою оцінкою сільськогосподарських угідь тощо. Ці

чинники визначають особливості обороту та функціонування відповідного типу землекористування як реальний або інвестиційний актив.

Пропонується інвестиційну привабливість сільськогосподарського землекористування адміністративно-територіальних утворень оцінювати через структуризацію земельних ресурсів за придатністю й доцільним використанням і побудову відповідної логіко-математичної моделі.