соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.
Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа.
Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця (за винятком випадків, коли рекламодавцем є громадська організація), на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.
На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.
Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу державних органів та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.
Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, що повністю або частково фінансуються з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.
Не вважається внутрішньою рекламою соціальна реклама
Серед проблем розвитку галузі соціальної реклами фахівці називають насамперед [9]:
відсутність чітких критеріїв ідентифікації соціальної реклами, її відмежування від інших видів інформаційно-рекламної діяльності (наприклад, політичної реклами, інформаційних повідомлень); відсутність спеціальних вимог до змісту та порядку розповсюдження соціальної реклами, які запобігали б її негативному впливу на споживачів та суспільні настрої загалом, а також відповідних гарантій та механізму захисту прав споживачів; недосконалість системи формування т реалізації державної політики у галузі соціальної реклами та неврегульованість взаємовідносин органів державної влади, пов’язаних із діяльністю в даній сфері; неефективність фінансового механізму у реалізації
державної політики розбудови соціальної реклами (спрямованої, зокрема, проти тютюнопаління та зловживання алкоголем), слабкий контроль діяльності, а також громадська
пасивність у формуванні та реалізації державної політики в галузі соціальної реклами. Врегулювання управління та фінансування соціальною рекламою здійснюється за
трьома моделями:
1) англійська модель – достатньо чітка та відносно централізована: центральний інформаційний офіс при уряді збирає від усіх державних структур замовлення, розподіляє
їх серед різних рекламних агентств і є єдиним замовником соціальної реклами в ЗМІ.
У Великобританії питання соціальної реклами не регулюються законодавством, а сама
реклама замовляється урядом і фінансується держбюджетом. Така модель нагадує соціальний інститут, який перебуває під легким контролем держави;
2) американська система – головним координатором і централізованим замовником
соціальної реклами в ЗМІ є незалежна громадська організація «Рекламна рада». Вона
опікується плануванням, виробництвом і розміщенням соціальної реклами (координує роботу рекламних агентств і рекламодавців);
3) німецька модель – визначається внутрішньою політикою Німеччини, орієнтованою на стимулювання громадських ініціатив у сфері соціальної роботи з населенням. Бундестаг, федеральний уряд, парламент, земельні парламенти й уряди спонсорують громадські ініціативи соціальної спрямованості.
При цьому левова частка коштів, які відпускаються на суспільні потреби, йде саме на соціальну рекламу.
