Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів' як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ч. І. ст. 191 ЗК України).

Здійснення моніторингу земель регламентують: ст. 22 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. ст. 191-192 ЗК України, ст. ст. 5, 8, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), постанова КМ України "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 № 661, постанова КМ України "Про Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30.03.1998 № 391.

Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.

Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:

глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами;

національний - охоплює всю територію України;

регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічнихта економічних умов;

локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

стану використання угідь, полів, ділянок;

процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів ірадіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоллюючої системи. Таким чином, моніторинг земель на сьогодні фактично відсутній[2].

Забезпечення здійснення моніторингу покладається на Держкомзем України. Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів. Моніторинг родючості ґрунтів здійснює Мінагрополітики України відповідно до положень ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель. Безпосередньо моніторинг ґрунтів на землях сг призначення проводиться Дерд-ю службою охорони родючості ґрунтів.

Проведення моніторингу земель здійснюється в такому порядку: виконання спеціальних зйомок на місцевості та обстежень земель; виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю; оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.

Хоча порядок ведення моніторингу земель на сьогодні визначається постановами КМУ «Про затвердження положення про моніторинг земель», «Про положення про державну систему моніторингу довкілля» ці акти не є прийнятими у формальній відповідності та на виконання ст.. 191 ЗКУ. Вони були прийняті до набрання чинності ЗКУ 2001р., не враховують зміни у системі органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони можуть застосовуватись у частині, що не суперечить ЗКУ.