Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу

Причини переходу до непу

На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної:

- воєнними діями, що велися майже безперервно сім років;

- політикою "воєнного комунізму", яка руйнувала основи економіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір переважної більшості населення, особливо селянства.

Економічна криза виражалася в тому, що:

- промисловість знаходилася у стані розрухи. У 1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1-10 частину довоєнного рівня, виробництво металу - 5%, вугілля - 30% і т.д.;

- сільське господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, збір зерна - на третину. Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. осіб. Масовість жертв голоду пояснюється не лише засухою, а й політикою більшовиків, що дає підстави говорити про перший у радянській історії голодомор;

- у галузі фінансів - повна інфляція грошей.

Соціально-політична криза виявилася в тому, що:

- почалися повстання селянства проти політики "воєнного комунізму" і, зокрема, проти продрозкладки. Повстанським рухом була охоплена майже вся Україна. Проти радянської влади виступила армія Махна (близько 15 тис. чоловік). Усього у складі повстанських формувань нараховувалося близько 40 тис. осіб;

- тяжкий економічний стан, продовольчі нестатки викликали незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалося у різні форми протесту, зокрема страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні, у тому числі - "Ради без більшовиків";

- склалася криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни.

Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).

Сутність непу

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.

Проте більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови комунізму.

Основні зміни в період непу:

1. У сільському господарстві:

- заміна продрозкладки продподатком (був менший приблизно у 2 рази і відомий селянам заздалегідь);

- дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;

- дозвіл на оренду землі і використання найманої праці. Неп сприяв розвитку сільського господарства: в 1925 р. обсяг сільськогосподарського виробництва досяг довоєнного рівня.

2. У промисловості:

- продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підприємств - майже половина наявного фонду;

o децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбільшими в Україні стали трести "Дон вугілля", "Хімвугілля", "Південь-сталь", "Цукротрест";

o ліквідація загальної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці;

- залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Україні не було укладено жодного концесійного договору), змішаних акціонерних товариств та ін.

Неп стимулював розвиток промисловості, зростання продуктивності праці. У1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості, яка знаходилася в основному в руках дрібних підприємців, були вищі за довоєнні. Навпаки, сповільнювались темпи розвитку важкої промисловості, яка була під контролем держави.

У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р.

3. У галузі торгівлі і фінансів:

- відмова від розподілу продукції за картками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;

- у великих містах відкрилися торговельні біржі;

у 1922-1924 рр. проведено грошову реформу: були випущені конвертовані десятикарбованцеві банкноти - червінці, а також казначейські білети вартістю 1, 2, і 5 крб. Досить швидко зміцнювалася грошова система, спадала інфляція. Зріс життєвий рівень населення.

Причини згортання непу

Неп не міг бути тривалим, оскільки:

o комуністична партія від початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізмові, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуністичного суспільства;

o він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованою на встановлення в краііні тоталітарного режиму.

У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки.

 

72. світу. Ще до війни вони мали у своєму розпорядженні величезною економічною потужністю і були найбагатшою державою. Однак саме друга світова війна сприяла посиленню могутності США, призвела до їх пануванню в післявоєнному світі.
За роки війни національний дохід США подвоївся, більш ніж удвічі зросло промислове виробництво. У країні був створений добре налагоджений виробничий механізм, що спирається на місткий внутрішній і міжнародний ринки. Постачання сировини, продовольства і військового спорядження союзникам, що фінансуються державою, стимулювали оновлення основного капіталу. Сума військових підрядів склала 175 млрд. дол., А чистий прибуток американських монополій - 70 млрд. дол. Посилився процес концентрації виробництва: кількість великих підприємств з кількістю робітників понад 10 тис. збільшилася в 7 разів. Війна прискорила процес інтенсифікації сільського господарства: механізація і хімізація виробництва стимулювалися величезним попитом на американське продовольство, що дозволило фермерам різко збільшити свої доходи.
Військові дії, а отже, і руйнування не торкнулися території США, і ресурси країни з населенням майже в 150 млн. чоловік у кілька разів перевершували ресурси інших капіталістичних держав. У результаті після війни США давали 60% промислової продукції капіталістичного світу. На їх частку припадало 50% світового видобутку вугілля, 64% - нафти, 53% - виплавки сталі, 17% - виробництва зерна, 63% - кукурудзи. Сполучені Штати зосередили у своїх руках 2 / 3 золотогозапасу і 1 / 3 експорту капіталістичного світу.
Економічна перевага США базувалося на їх фінансової потужності. На Бреттонвудської конференції 1944 р., яка встановила систему золотого валютногостандарту, долар була закріплена роль світової конвертованої валюти, його золотий вміст визначилося в 35 дол. за 1 унцію золота. Долар став розрахункової та резервної грошовою одиницею, нарівні із золотом він був гарантом вартості банкнот. Одночасно були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які значною мірою залежали від США, що надали їм початковий капітал.
Із закінченням війни перед країною постала проблема реконверсії, тобто переведення економіки з військових на мирні рейки. Вона передбачала проведення військової демобілізації і демонтаж системи надзвичайного військового контролю і регулювання. Реконверсія проходила під контролем держави. У листопаді 1945 р. президент Г. Трумен підписав закон, який скорочує податки на 6 млрд. дол. Була прискорена продаж державних військових заводів і запасів продовольства приватному бізнесу. За допомогою уряду великі корпорації у відносно короткий термін перевели військові підприємства на виробництво мирної продукції. Збільшився попит на новітнє обладнання, яке поступово замінювало зношене або застаріле за роки кризи і війни. Дрібним і середнім підприємцям вдалося скористатися ситуацією реконверсії і включитися в ті сфери, де раніше їм було важко конкурувати з великим бізнесом. Аналогічною була ситуація в сільському господарстві, де в 1945 - 1947 рр.. зберігалася сприятлива ринкова кон'юнктура.
Після другої світової війни Сполученим Штатам вдалося уникнути кризи реконверсії, подібного кризи 1920-1921 рр.. Ця пояснювалося тим, що в результаті так званого налагодженого попиту в країні було близько 129 млрд. дол. ліквідних накопичень, готових створити стимул для виробництва товарів широкого споживання і для капітального будівництва.
Наступ мирного часу спричинило за собою згортання органів надзвичайного регулювання. Однак це не означало зменшення впливу держави на економіку, яка прийняла інші форми. У 1946 р. був прийнятий закон про зайнятість, який офіційно проголошував відповідальність держави за стан економіки країни. Воно повинно було забезпечити "максимальні" зайнятість, виробництво і купівельну спроможність ". Відповідно до закону при президенті США створення Ради економічних консультантів (СЕК), зобов'язаний стежити за господарським пульсом країни і подавати щороку доповідь президенту. Глава держави повинен був у свою чергу направляти щорічні економічні послання разом з документами ЗЕК Конгресу США. У доповідях слід аналізувати стан економіки і давати рекомендації як державним органам, так і приватним підприємцям. Конгрес засновував Об'єднаний економічний комітет з вивчення послання президента та складання необхідних законодавчих пропозицій.
Однією з проблем реконверсії стала швидко зростаюча інфляція. Вона була викликана зростанням цін, який відбувся після скасування в кінці 1946 р. державного контролю над цінами і заробітною платою. Припинення інфляції президент назвав першочерговим завданням в економічному посланні Конгресу в січні 1948 р.
У цьому ж році економіка США, вичерпавши стимулюючий вплив військової і післявоєнної кон'юнктури, вступила в стадію економічного спаду. У 1949 р. промислове виробництво скоротилося на 6%. Безробіття збільшилася з 2 млн. чоловік в 1948 р. до 3,4 млн. в 1949 р., що склало 5,5% робочої сили. Прагнучи не допустити кризи, республіканська адміністрація Трумена запропонувала програму реформ, що одержали назву "справедливого курсу". Вона передбачала підвищення мінімуму заробітної плати, будівництво дешевого житла для сімей з низькими доходами, надання допомоги фермерам та фінансову підтримку штатам на цілі освіти, введення системи медичного страхування та ін Виконання програми було спрямовано на розширення платоспроможного попиту, який розглядався нео-кейнсіанцями як один з "стабілізаторів" американської економіки. Деякі заходи були проведені в життя. Так, мінімум заробітної плати збільшився з 40 до 75 центів на годину, зріс обсяг страхових допомог, система пенсійного забезпечення додатково охопила 10 млн. чоловік, був прийнятий закон про будівництво 800 тис. квартир для низько прибуткових сімей протягом шести років.
Пом'якшення повоєнної рецесії сприяли здійснення "плану Маршалла" і війна в Кореї. "План Маршалла", або програма відродження Європи, був запропонований державним секретарем США Дж. Маршаллом в його виступі в Гарвардському університеті в червні 1947 р. Він передбачав надання допомоги європейським державам за умови використання її для зростання виробництва та фінансової стабілізації, співпраці з іншими країнами в зниженні торговельних бар'єрів, поставки в США дефіцитних матеріалів, збереження та заохочення приватних американських інвестицій та надання щорічних звітів Конгресу США. У "плані Маршалла" погодились брати участь 16 європейських країн, у тому числі Великобританія, Франція, Італія, Західна Німеччина та ін Протягом чотирьох років дії "плану Маршалла" Конгрес США виділив 13 млрд. дол., 2 / 3 з яких було витрачено на закупівлю американських товарів. Завдяки "плану Маршалла"США позбулися від надлишків продукції, не знаходила збуту усередині країни, а також змогли збільшити інвестиції в економіку європейських країн.
Стимулюючий вплив на американську економіку зробила війна в Кореї, що почалася в січні 1950 р. Закон про військове виробництво, прийнятий у вересні цього ж року, розширював втручання федерального уряду в економіку і соціальні відносини. Він давав президенту право встановлювати черговість вирішення виробничих проблем, розподіляти ресурси, будувати нові заводи, надавати податкові пільги приватному капіталу в цілях заохочення військового виробництва, вводити контроль над цінами, заробітною платою. У грудні 1950 р. в країні було введено надзвичайний стан і вже протягом першого року війни в Кореї чисельність збройних сил США збільшилася більш ніж в 2 рази, виробництво військових літаків - у 5 разів, танків, бронетранспортерів та інших видів озброєння - в 4, 5 рази і т.д. Витрати на виробництво атомної і розробку термоядерної зброї в 1952 - 1953 рр.. склали 5 млрд. дол., що більш ніж в 3 рази перевищуваловитрати попередніх років.
За час війни в Кореї в промисловість США було інвестовано до 30 млрд. дол., Тобто більше, ніж за всю другу світову війну. Прискорилася амортизація нових промислових підприємств та обладнання. У повну власність монополій перейшло в 2,5 рази більше підприємств, ніж у перші повоєнні роки, хоча нові заводи будувалися в розрахунку на змішане військове та цивільне виробництво в основному на державні кошти. У зв'язку з війною в Кореї обсяг промисловості в 1953 р. збільшився в порівнянні з 1958 р. на 37%; розширилася зайнятість, підвищилися заробітки за рахунок збільшення основних ставок і понаднормових робіт.
Незважаючи на сприятливу економічну кон'юнктуру, війна в Кореї, що принесла США 54 тис. загиблих і 103 тис. поранених, була непопулярна в країні. Вона визначила поразка демократів на виборах 1952 р. Президентом країни став герой другої світової війни генерал Д. Ейзенхауер, з яким широкі маси пов'язували надії на припинення корейської авантюри. У липні 1953 р. війна в Кореї була припинена.
Республіканська адміністрація дотримувалася курсу на помірне державне втручання в економіку, спираючись на монетаристскую політику. Навесні 1953 р. були скасовані всі заходи економічного контролю, введені труменовской адміністрацією. Для подолання економічного спаду 1953 - 1954 рр.. уряд вдався до фінансових важелів регулювання: був знижений обов'язковий рівень резервів у банках ФРС з метою заохочення виходу грошових коштів на ринок; була скорочена з 3 до 1,75% облікова ставка для полегшення доступу до кредиту; уряд викинув на ринок частина валютних запасів для активізації бізнесу. З метою стимулювання інвестицій були скорочені податки на корпорації та особисті доходи. Ще більш мобільно ці важелі застосовувалися в період третьої повоєнної рецесії 1957-1958 рр..
Разом з тим для уряду Ейзенхауера було очевидно, що для підтримки розширеного відтворення і збереження миру в країні необхідні заходи в соціальній сфері. Була прийнята програма широкомасштабного дорожнього та житлового будівництва, відповідно до якої до 1960 р. було прокладено 7,5 тис. миль шосейних доріг. У 1955 р. був прийнятий закон про будівництво 45 тис. квартир і будинків для малозабезпечених сімей. Проте здійснення соціальних програм у ці роки не вийшло за рамки вкрай необхідного.
Таким чином, протягом першого післявоєнного десятиліття Сполучені Штати зберегли і зміцнили свої позиції в капіталістичній економіці. Посилилася роль держави в регулюванні господарського життя країни, що особливо проявилося в період реконверсії і післявоєнних циклічних спадів виробництва. Разом з тим підстьобує чинником економічного зростання стають зростання військових витрат, мілітаризація господарства, що здійснюється в умовах суперництва великих держав і "холодної війни".
У 1978 р. Картер запропонував антиінфляційну програму. Одним з її головних компонентів стала ідея "добровільних обмежень", згідно з якою приватний бізнесповинен був утримуватися від підвищення цін на продукцію, а профспілки - від боротьби за збільшення заробітної плати для робітників. Іншим ланкою антиінфляційної політики стало скорочення витрат федерального уряду. Була заморожена заробітна плата державних службовців, скоротилися асигнування насоціальні потреби. Урядова політика сприяла деякому зростанню виробництва в США: з 1977 р. до середини 1979 середньорічні темпи валового національного продукту становлять 4%, безробіття в країні скоротився до 5,8% робочої сили. Однак поліпшення економічної кон'юнктури не супроводжувалося зниженням рівня інфляції.
Антиінфляційній політиці адміністрації Картера суперечив стрімке зростання військових витрат. Були санкціоновані нові великі військові програми (міжконтинентальні ракети MX, крилаті ракети, стратегічний бомбардувальник "Стеле" та ін), що викликало небезпечний виток гонки озброєнь. Військовівитрати зросли до 1980 р. в реальному численні на 5%.
Інфляція стала справжнім бичем американської економіки. Якщо в 1977 р. її середньорічний рівень становив 6,5%, то в 1979 рр.. - Майже 13%. Від інфляції найбільше страждали біднота, пенсіонери та особи з фіксованими доходами. Прагнучи протистояти інфляції, вони скуповували товари, в яких не потребували, побоюючись нового підвищення цін. Це ще більше підвищило попит, а за ним пішов чергове зростання цін. Разом з тим почалося як би "втеча від грошей". Багаті американці вкладали гроші в нерухомість, товари тривалого користування, твори мистецтва, предмети розкоші. Стрімко зросли процентні ставки, оскільки позикодавці вимагали збільшення сум з урахуванням інфляції. Для надання підтримки низькооплачуваним працівникам Конгрес прийняв рішення про підвищення мінімуму заробітної плати. Виплати по соціальному страхуванню обчислювалися на основі індексу прожиткового мінімуму. Отже, із зростанням цінавтоматично росли і виплати по соціальному страхуванню. Незаможні і пенсіонери одержали сьогохвилинне полегшення свого становища, проте їх зросла купівельна спроможність викликала подальше зростання цін. Інфляційна спіраль розкручувалася все більше і більше, і зростання цін здавався невпинним.
У цих умовах ФРС різко підвищила в жовтні 1979 р. облікова ставка з метою жорсткості умов кредиту і обмеження грошової маси в країні. Така жорсткафінансова політика на якийсь час знизила рівень інфляції, але одночасно викликала економічний спад, особливо в автомобілебудуванні та житловому будівництві. До січня 1980 р. рівень інфляції досяг надвисокої позначки - 18%, середньорічний індекс споживчих цін зріс до 13,5%. Виявилася недосяжною і головна мета економічної політики демократів - збалансувати бюджет. У 1981 р. бюджетний дефіцит склав 59,6 млрд дол.
До кінця 70-х рр.. оголилися і інші проблеми американської економіки. Поглибився структурна криза ряду галузей. Частка США в сукупному промисловому виробництві капіталістичного світу скоротилася з 42% в 1960 р. до 36,7% в 1980 р. Зменшилася питома вага США в загальному обсязі експорту капіталістичних країн з 18% в 1960 р. до 13% в 1980 р. Загострилася конкурентна боротьба з західноєвропейськими та японськими монополіями як на міжнародних, так і на внутрішньому ринках США. Уповільнення темпів економічного росту призвело до того, що в 1980 р. рівень ВНП на душу населення США був нижче, ніж у Німеччині, Англії і Франції, і лише на 15% перевищував японський.
Таким чином, адміністрація Картера не змогла вирішити ні одну з гострих проблем 70-х рр.. Його президентство американські історики назвали "безбарвним", а самого президента - "автором грандіозних програм, ні одну з яких він не зміг довести до кінця".
Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати і масштаби руйнувань були меншими, ніж у роки Першої світової війни, більшість підприємств не працювало (більше 60%), існувала карткова система, не вистачало сировинних, продовольчих ресурсів. Масовим було безробіття. Процвітали «чорний ринок» і спекуляція, дорожнеча (ціни зросли у 6 разів). Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське – вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних. У колоніях розгорнулась могутня національно-визвольна боротьба: була проголошена незалежність Демократичної Республіки В`єтнам; у Лаосі, Камбоджі розгорілась партизанська боротьба; Сирії, Лівані відбувались сутички місцевого населення з французькими військами. 2. Економічні труднощі 70-х рр.. поставили під сумнів правильність системи державного регулювання ринкової економіки, викликали перегляд теоретичних посилок і практики державної економічної політики США. Кейнсіанська концепція була замінена консервативним варіантом державного регулювання, який на практиці здійснювався в роки правління республіканської адміністрації президента Р. Рейгана (1981 - 1988 рр..) Та отримав назву "рейганоміки".
"Рейганоміка" була лише одним з варіантів неоконсервативної політики, яка протягом 80 - початку 90-х рр.. застосовувалася у всіх розвинених капіталістичних країнах. Неоконсерватизм став відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення і, як наслідок, висування на перший план завдань раціоналізації виробництва, його структурної та технологічної перебудови, посилення інтернаціоналізації капіталу. Наприклад, впровадження нових технологій вимагало більш гнучкого державного регулювання, що виявилося в накопиченні великих коштів для їх інвестування в передові галузі, перекваліфікації робочої сили, нового підходу до вирішення екологічних та соціальних проблем. Більшої свободи рук в нових умовах вимагали та НТК і зростаючий немонополізованою сектори економіки, інтереси яких держава повинна була враховувати у своїй економічній політиці.

Програма оздоровлення американської економіки, висунута рейганівської адміністрацією в 1980 р., включала наступні основні положення:
1) скорочення податків на корпорації і особистих прибуткових податків;
2) обмеження зростання урядових витрат за рахунок скорочення соціальних програм;
3) дерегулювання підприємницької діяльності;
4) проведення жорсткої кредитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції.
Здійснення програми Рейгана зіштовхнулося з серйозними труднощами. У 1980-1982 рр.. економіку країни охопив новий економічна криза, яка позначилася на становищі фірм у багатьох випадках сильніше, ніж криза 1973 - 1975 рр.. Протягом 1982 р. в США не діяли 30% виробничих потужностей в обробній промисловості. Різко погіршилося становище в автомобілебудуванні, житловому будівництві, галузях, що випускають предмети споживання. Знизилися обсяги виробництва в чорній металургії та хімічної промисловості. Багато великих компаній опинилися в лещатах фінансових труднощів. Безробіття склала більше 10% робочої сили.
Скорочення податків стало першим кроком економічної політики Рейгана. Конгресом був прийнятий закон про зниження прибуткових податків на 25% протягом трьох років, а також про скорочення федеральних витрат на соціальні послуги. Передбачалося, що в результаті скорочення податків збільшаться інвестиції у виробництво, що створить нові робочі місця, збільшить національний продукт і, отже, уряд отримає великий податковий дохід, не дивлячись на зниження ставок оподаткування.
У галузі соціальної політики була висунута програма "нового федералізму". Згідно з цією програмою поділялися функції федеральних, штатних і місцевих органів влади. Уряди штатів повинні були взяти на себе відповідальність за виконання двох благодійних програм - допомога багатодітним сім'ям і талони нахарчування, федеральний уряд відповідав за медичну допомогу бідним. Решта 44 соціальні програми були віддані в ведення штатів, створений федеральний фонд для їх додаткового фінансування протягом чотирьох років.
До кінця першого терміну правління адміністрації Рейгана інфляція впала до 4%. ФРС ослабила політику стримування грошових коштів. Дещо знизилися процентні ставки, полегшивши фінансування покупок будинків і автомобілів. Безробіття скоротилася до 8% робочої сили. Разом з тим зниження податків не призвело до очікуваного зростання інвестицій в економіку, на який розраховували у випадку зниження інфляції. Картина оздоровлення затьмарювалася також і зростанням дефіциту державного бюджету, який склав близько 200 млрд дол., Головним чином, за рахунок збільшення витрат на військові цілі.
Основні цілі внутрішньої політики Рейгана - скоротити сферу діяльності федерального уряду, особливо в соціальній галузі, зменшити прибуткові податки, збільшити потужність збройних сил - залишалися незмінними і під час другого терміну його перебування в Білому домі.
Відповідно до Закону про прибутковий податок 1986 р. "стеля" особистих прибуткових податків скорочувався з 50 до 28%, а податку на прибуток корпорацій - з 46 до 34%. Закон звільнив 6 млн громадян з низькими доходами від сплати федеральних податків. Мета закону полягала в тому, щоб встановити систему, при якій особи з однаковими доходами платили б приблизно однакові податки. Разом з тим новий закон підривав принцип прогресивного оподаткування, практику, що склалася з 1913 р. і передбачала, що особи з високими доходами будуть платити більший відсоток, ніж особи з низькими доходами. Були встановлені тільки дві ставки: 15% - на які підлягають оподаткуванню доходи нижче 29 750 дол. на рік на сім'ю і 28% - на доходи, що перевищують цей рівень.Податкова політика 'стимулювала інвестиційну активність, підвищила статус самих багатих американців і дала можливість "середньому класу" поліпшити своєматеріальне становище.
У 1983 р. в США почався семирічний господарський підйом, який проходив в умовах глибокої структурної перебудови економіки, пов'язаної з новим етапом науково-технічної революції. Реальні інвестиції в техніку обробки інформації (ЕОМ, устаткування зв'язку, контрольно-вимірювальні та наукові прилади) зростали щороку в середньому на 13%.
У результаті підйому 1983 - 1989 рр.. реальний обсяг ВНП та продукція виробництва в 1989 р. перевищили їх передкризові максимальні рівні-1979 р. майже на 28%. Обсяг особистого споживання в 1989 р. на 1 / 3 перевищив рівень 1979 р., що було пов'язано зі збільшенням чисельності зайнятих. Американськаекономіка змогла створити понад 17 млн ​​робочих місць, головним чином у галузях сфери послуг. Норма безробіття склала 5%, перебуваючи на самому низькому рівні за період після 1973 р. Споживчий попит свідчив про зростання доходів населення і став стимулом господарського підйому.
Головними факторами економічного підйому 1983-1989 рр.. стали наступні:
1) завершення структурної перебудови економіки, що створило умови для прискорення оновлення і розширення основного капіталу;
2) стійке зростання реального обсягу особистого споживання;
3) стабілізація курсу долара на порівняно низькому рівні щодо валют інших країн, що дозволило залучити в американську економіку величезні фінансові ресурсиінших країн.
Разом з тим у 80-ті рр.. проявилися й негативні тенденції в економічному розвитку США. У результаті "рейганоміки" дефіцит державного бюджету США склав 152 млрд. дол., Перевищення витрат над доходами досягло 5% ВНП; майже таку ж частку ВНП склали витрати з обслуговування державного боргу. За період 80-х рр.. доходи найбагатших американців, що склали 1% від загальної чисельності населення, майже подвоїлися, у той час як у 70% американців зросли в набагато меншій мірі. Сполучені Штати, що мали в середині 60-х рр.. найвищий у світі показник ВНП на душу населення, до 1987 р. були за цим показником перевершені 10 країнами. Тенденція збільшення частки багатих верств на шкоду бідним викликала стурбованість "середнього класу", на який падало 60% розподіляється доходу, і призвела до почуття втрати "американської мрії".
Середня заробітна плата американців до початку 90-х рр.. знаходилася на найнижчому рівні за останні 30 років. У 1990 р. середня годинна плата американських робітників дорівнювала 14,8 дол. проти 17,9 дол. в Данії, 21,5 - у ФРН і 21,9 - у Швеції.
Опустилися конкурентні позиції США у світовій економіці. Після 1983 р., втративши статус чистого кредитора, що зберігався з 1917 р., США стають чистим боржником, які заборгували іншим країнам більше, ніж повинні ім. У 80-і рр.. найважливішою тенденцією американської економіки стало прискорене залучення її в світогосподарські зв'язки, перехід від відносно "автономного" до більш "відкритого" типу економіки, якому властива більш високий ступінь залежності від загальних тенденцій і суперечностей світового господарства.
В кінці 80-х рр.. після самого тривалого підйому економіка США вступила в період різкого уповільнення темпів зростання. За 1989-1992 рр.. середньорічний приріст реального обсягу ВВП склав близько 1% проти 3,8% у середньому за 1982-1988 рр..
Депресивний стан американської економіки в 1989 -1992 рр.. пояснюється не тільки циклічним ослабленням всіх основних компонентів попиту, але й впливом специфічних нециклічних факторів, найважливішими з яких були кризові процеси в кредитно-фінансовій сфері і скорочення державних військових закупівель.
В кінці 80-х рр.. економіка почала відчувати певні перевантаження у зв'язку з обслуговуванням величезної заборгованості, накопиченої за роки останнього підйому. У 1992 р. сукупна нефінансова заборгованість населення, держави, корпорацій перевищила І млрд дол., Або близько двох об'ємів ВНП. У сімейному доході частка виплат з погашення іпотечної заборгованості за 80-і рр.. зросла з 9 до 13%. Все це позначилося на ослабленні споживчого попиту. Чинником гальмування економічного росту послужило почалося скорочення державного військового попиту. З 1988 р. військові витрати знижувалися майже безперервно, за винятком періоду (кінець 1990 - початок 1991 р.), пов'язаного з конфліктом у Перській затоці. За 1991 р. обсяг військового виробництва зменшився на 6,6%, аза 1988-1991 рр.. - На 9%.
Загальна тривалість спаду склала 10 місяців - з жовтня 1990 р. по березень 1991 р., промислове виробництво скоротилося на 2%. Він торкнувся в основному автомобільну промисловість у зв'язку з розширенням потужності японських фірм в США. У 1991 р. обсяг виробництва в цій галузі скоротився в порівнянні з 1988 р. на 14,3%. Це послужило причиною падіння виробництва в металургійній промисловості за той же період на 9,7%. Криза в будівництві спричинив зниження виробництва будматеріалів. За 1990-1991 рр.. продукція деревообробки скоротилася на 10%, металоконструкцій - на 6,4, побутової техніки, килимових виробів і меблів - на 27%.
У порівняно кращому становищі опинилися галузі із сильною експортною орієнтацією: загальне, електротехнічне машинобудування, приладобудування, попит на продукцію яких зберігався. Експортна експансія сприяла стабілізації курсу долара наприкінці 80 - початку 90-х рр.. на відносно низькому рівні, що істотно підвищилася конкурентоспроможність американських виробників. Вивіз обладнання, що склав близько 40% обсягу зовнішньої торгівлі США, за 1989-1991 рр.. зростав щорічно на 12%, забезпечуючи загальні високі темпи зростання експорту. У той же час імпорт в США сповільнилося, сприяючи корекції зовнішньоторговельного балансу. У 1991 р. дефіцит торгового балансу зменшився до 74 млрд дол. проти 159 700 000 000 в 1987 р. Платіжний баланс був зведений з мінімальним за десятиліття дефіцитом в 8,6 млрд дол.
Тривалість економічного спаду пояснювалася тим, що вперше за повоєнні роки в кризу була залучена значна частина галузей нематеріального виробництва. Почалося скорочення зайнятості в сфері послуг, середня норма безробіття досягла 7,3% робочої сили.
Гострою економічною проблемою початку 90-х рр.. став дефіцит державного бюджету - 290 млрд дол., зростаючий державний борг - близько 4 млрд, що привело до скорочення інвестиційної активності в країні, витіснення приватних позичальників з ринку позичкових капіталів і перетворення США на найбільшого боржника у світі.
У зв'язку з цим головне завдання демократичної адміністрації Б. Клінтона стало оздоровлення економіки шляхом стимулювання інвестиційного процесу.
Економічна стратегія президента Клінтона характеризується такими рисами:
а) акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне застосування фіскальних заходів на відміну від монетарної політики;
б) використання державного регулювання з метою підтримки НДДКР, розвитку державної інфраструктури, створення сприятливих умов для діяльності малого бізнесу;
в) посилення ролі держави у вирішенні соціальних проблем.
План стабілізації економіки, розроблений демократичною адміністрацією, складається з трьох основних програм:
1) короткострокової програми стимулювання економіки, на яку виділяється 30 млрд дол. Основне її завдання - збільшення числа робочих місць через розвитоксистеми освіти, професійної підготовки і перепідготовки, а також шляхом розвитку системи громадських робіт;
2) довгострокової інвестиційної програми, розрахованої на 4-річний період починаючи з 1993 р., яка передбачає створення пільг і стимулів для приватних інвесторів, цільові капіталовкладення в найбільш важливі галузі господарства. На її здійснення виділено 140 млрд дол.;
3) програми скорочення бюджетного дефіциту як необхідної умови довгострокового економічного зростання. Передбачається зменшити дефіцит держбюджету до 1997 р. на 500 млрд дол., В 1997 р. - на 140 млрд дол. і скоротити частку бюджетного дефіциту в обсязі ВНП з 5,4% в 1994 р. до 2,7% в 1997 р.
У 1992 р. в США почалося економічне піднесення, характерними рисами якого є порівняно невисокі, але стабільні темпи і збалансованість зростання. Приріст реального ВВП у 1992 - 1996 рр.. коливався в межах 2 - 2,7%. На тлі загального уповільнення споживчого попиту в 90-і рр.. в порівнянні з 80-ми зберігся і значно підвищився стійкий попит з боку найбільш забезпеченої частини населенням США. У 1996 р. обсяг покупок населенням товарів тривалого користування збільшився в порівнянні з 1991 р. на 33,5%, а обсяг інвестицій в житло - на 42%.
Разом з тим основою економічного підйому в США в 90-і рр.. значною мірою є інвестиційний попит, обумовлений активним процесом технічного переоснащення виробництва на базі сучасної комп'ютерної техніки. За 1992-1996 рр.. обсяг приватних інвестицій в економіку збільшився на 37 проти 3% у другій половині 80-х рр..
За перші чотири роки президентства Б. Клінтона бюджетний дефіцит скоротився на 63%, склавши 107 300 000 000 дол. Цей результат був досягнутий завдяки як реалістичною і стриманою бюджетної макрополітики президента, так і економічному піднесенню. Одночасно вперше за багато років знизився рівень інфляції(2,7%) та норма безробіття (5,6%).
Для діючого президента склалася виключно сприятлива ситуація для повторної перемоги на виборах. 5 листопада 1996 він був обраний на другий чотирирічний термін. За Б. Клінтона проголосувало 49% виборців, які взяли участь у виборах, або 24% електорату. У процесі опитувань, проведених у день виборів, 33% виборців відзначили поліпшення свого матеріального становища порівняно з 1992 р. і тільки 20% - погіршення. Близько 56% виборців оцінили становище в економіці як відмінне або хороше.
Проте і раніше, серйозною проблемою економіки США залишається дефіцит зовнішньоторговельного балансу. У 1992-1996 рр.. обсяг імпорту товарів і послуг упорівнянних цінах збільшився більш ніж на 50%, а приріст експорту товарів і послуг зменшився майже вдвічі. У результаті негативна величина приватного експорту зросла з 29,5 млрд дол. в 1992 р. до 117 100 000 000 дол. в 1996 р. Це відбулося в основному за рахунок збільшення пасиву в торгівлі з індустріально розвиненими країнами Західної Європи, Канадою та Японією (торгівля з Японією дала 40% всієї величини пасивного сальдо американського торгового балансу).
Для проблеми дефіциту зовнішньоторговельного балансу США повинні будуть врегулювати торговельно-економічні протиріччя з Японією і, використовуючи дво-і багатосторонні механізми, розширити експорт товарів і послуг в Південну Корею, Китай, країни ЄС і Канаду.
Таким чином, досвід розвитку американської економіки останніх десятиліть свідчить про те, що вирішення її проблем залежить не тільки від вибору коштів державної політики, але й від потенційних можливостей адаптуватися до існування в нових світогосподарських умовах взаємозалежності держав.