Українська економічна думка про необхідність

та труднощі реформування національного господарства

У пореформений період в Росії панівним напрямом продовжує за-

лишатись класична політична економія. Економічна теорія класиків

обґрунтовувала необхідність природного розвитку економіки в умовах

вільної конкуренції та невтручання держави в економіку. Українські

економісти не просто сприйняли ці ідеї, а розроблювали власні теоре-

тичні положення, виходячи з конкретних завдань економічного розви-

тку країни, та здійснили свій внесок у світову науку.

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90-х рр.

ХІХ ст. відіграв видатний учений та державний діяч, київський про-

фесор Микола Бунге (1823-1895). Свою теоретичну концепцію він ви-

клав у працях “Основи політичної економії” (1870) та “Нариси полі-

тико-економічної літератури” (1895). Теоретичні погляди та розробка

проблем економічної політики М. Бунге не відзначались стрункістю й

послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції яко-

їсь однієї економічної течії, його погляди характеризувались еклек-

тичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо протилежні

висновки різних економічних шкіл.

Спочатку (у 50-70-х роках ХІХ ст.) М. Бунге міцно стояв на позиці-

ях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса і

особливо Дж.С. Мілла. Під їхнім впливом він розглядав процес розви-

тку капіталізму як природний і об’єктивно зумовлений змінами в сус-

пільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініці-

ативи, необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні

процеси.

Услід за А. Смітом М. Бунге підкреслював, що приватні економічні

інтереси збігаються із суспільними через поділ праці – незалежно від

дійсних намірів людей. Гармонія соціальних відносин, міркував учений,

можлива лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на при-

родних суспільних законах – законах конкуренції, які створюють умо-

ви для доцільного та ефективного економічного розвитку. Будь-які

інші форми організації господарської діяльності М. Бунге вважав

неприродними, такими, що не відповідають людській суті.

З класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні

основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економі-

чний протекціонізм як метод впливу на економічне життя, вважав, що

він позбавляє виробників стимулів суперництва та постійного саморо-

звитку, стримує здешевлення продукції та розвиток технічного про-

гресу. Природний порядок речей, на його думку, встановлює тільки

режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто фритредерство (ві-

льна торгівля). Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше

відповідають економічним інтересам як окремої особи, так і всього

суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості та

кредитних ресурсів. У результаті велике капіталістичне виробництво

позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і поро-

джує нові прогресивні форми організації виробництва – акціонерні

компанії.

Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що “дослі-

джує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища

підпорядковані”. Серед них чільне місце відводилося вартості або

цінності. Водночас М. Бунге був непослідовним у тлумаченні цієї ка-

тегорії. Спочатку він розглядав вартість, спираючись на висновки

Т. Мальтуса, тобто як властивість засобів, які людина не може прид-

бати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношен-

ням попиту та пропозиції, які залежать від корисності, праці та ма-

теріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позицій

теорії “трьох факторів” Ж.-Б. Сея. У кінцевому підсумку в цьому пи-

танні М. Бунге став на позиції австрійської школи, визначаючи цін-

ність благ суб’єктивною оцінкою їх корисності.

Останнє трактування Бунге набуло розвитку в дослідженнях його

послідовників, тому він вважається основоположником так званої київ-

ської економічної школи – суб’єктивно-психологічного напряму україн-

ської політичної економії.

У концепції розподілу М. Бунге поєднуються теорія “трьох фак-

торів” Ж.-Б. Сея та теорії “економічних гармоній” Ф. Бастіа і Г.Ч. Кер-

рі. Якщо вартість створюється працею, капіталом і землею, на думку

українського економіста, то вона розподіляється між найманими робіт-

никами, підприємцями і землевласниками у формах заробітної плати,

прибутку і ренти. Водночас він заперечив висновок Д. Рікардо, ніби

прибуток є відрахуванням від заробітної плати, наголошуючи на тому,

що таке твердження визначає антагонізми між провідними класами су-

спільства і стає аргументом на користь прибічників соціалізму. Частка

доходів, на думку М. Бунге, визначається лише участю факторів, влас-

никами яких є робітники, підприємці та землевласники, у виробництві, у

їх суперництві. При цьому він дещо відходить від принципів класичного

економічного лібералізму і стверджує, що тільки держава спроможна

посприяти справедливому розподілу доходів і забезпечити “гармонію

економічних інтересів у країні”.

 

65 Економічні погляди М.Туган_Барановського (

 

Економічні погляди М.Туган_Барановського (1819-1919) – учений зі

світовим ім’ям, що зробив вел. внесок у розвиток багатьох теор. проблем

економіки. Народився в дворянській сім’ї в Харківській губернії. Т.-Б.

став першовідкривачем сучасної інвестиційної теоррії циклів. Ще 1894р.

він опублікував працю “Промислові кризи в суч. Англії, їх причини і

вплив на нар. життя яку захистив як магістерську дісертацію в Моск.

ун-ті. Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і

високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея, яка

стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність

думки Рікардо і Сея про те, що межа вир-тва визн. прод. силами людства

.Він писав, що поит на товари створюється самим вирибництвом і жодних

зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку прод. сил, не

існує. Це на його думку підтверджує ідея про зв. пром. коливань з

період. зростанням основного капіталу. Він розглядає проблему криз,

аналізуючи економічні коливання, рух “ек. акт-сті”, а також фактори, що

зумовл. таку активність. Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної

сили ек. активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він

першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів, відповідно

до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення

інвестицій у галузях, що виготовляють засоби вир-тва порджує

мультипрлікаційний процес всіх елементів ек. активності.

 

Джерелом приб. він наз весь капітал.

 

У багатьох дослідж. “Учення про гран. кор-сть”, “Осн. помилка

абстрактної теорії кап-зму” та ін. вчений намагався переорієнтувавти

П.Е. в Рос. та Укр. на позиції

 

Велику увагу він приділив питанню розвитку капіталізму в Рос., що в

останнє десятиріччя 19ст стало головним тор питаням у країні. Було

опублік його докторську дисетацію “Рос. фабр. в минулому та сучасному.

 

66. 66 Економічні дослідження В. І. Леніна

 

В. І. Ленін (Ульянов) (1870-1924) на основі теорії та методології марксизму дав характеристику економічному розвитку і показав хід еволюції капіталізму в країні («Розвиток капіталізму в Росії»). На ранньому етапі своїх досліджень Ленін критикує позиції існуючих у той період напрямків ліберальних народників (які відстоювали інтереси дрібної буржуазії) і «легальних марксистів» (які захищали великий капітал). У цей же період він обґрунтовує закон піднесення потреб (робітників) у міру розвитку товарного виробництва, а також закон переважного росту засобів виробництва на основі розвитку техніки.

Найбільшу цінність для економічної науки має ленінська теорія імперіалізму, викладена в завершеному вигляді в роботі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму». Тут проаналізовані нові явища і процеси в розвитку провідних країн світу й узагальнені в цілісне вчення. Імперіалізм, за Леніним, — це особлива, вища й остання стадія в розвитку капіталізму, що відрізняється від попередньої п’ятьма основними ознаками: 1) концентрація виробництва і капіталу, що дійшла до такого високого ступеню розвитку, що вона створила монополії, які грають вирішальну роль у господарському житті; 2) злиття банкового капіталу із промисловим і створення на базі цього фінансового капіталу фінансової олігархії; 3) вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, набуває особливо важливого значення; 4) утворяться міжнародні монополістичні союзи капіталістів, що ділять світ; 5) завершений територіальний поділ землі найбільшими капіталістичними державами. Імперіалізм — це капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, отримав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився розділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами.

Монополізм неминуче породжує дві протилежні тенденції в розвитку продуктивних сил: одна — до прогресу на основі конкуренції, що зберігається між монополіями та аутсайдерами, інша — до застою і загнивання, властива монополії взагалі. Загнивання і паразитизм капіталізму на стадії імперіалізму проявляється й у наступному: утворення невеликої групи найбагатших країн-кредиторів, що живуть за рахунок вивозу капіталу і збору відсотків, тоді як більшість країн-боржників бідні; мілітаризація економіки; зміна співвідношення сил через нерівномірний розвиток імперіалістичних країн веде до війн і масштабних терористичних актів; корупція набула величезних розмірів й охоплює цілі прошарки соціуму, гальмуючи прогрес людства. Імперіалізм — остання стадія капіталізму, на якій відбувається і завершується настільки високе усуспільнення виробництва, що воно впритул підводить суспільство до нового етапу його розвитку, яким є соціалізм. Однак зміна етапів не може бути еволюційною, для ломки системи і викорінювання всіх її негативних проявів необхідна соціалістична революція.

У роботах, статтях, доповідях і промовах напередодні г після революції Ленін дав розгорнуте вчення про економіку, суспільно-економічні устрої, ролі й завдання держави та її політики у перехідний до соціалізму період, заклав наукові основи політичної економії соціалізму і комунізму. Інтерес викликають також роботи, у яких Ленін обґрунтовує нову економічну політику (НЕП) Росії і характеризує її економіку як багатоукладну, де уклад дрібнотоварного господарства і приватногосподарського капіталізму чинить найбільший опір державному обліку та контролю. Подальша характеристика НЕПу містить рекомендації з пожвавлення внутрішньої торгівлі, тому що вона є єдино можливою формою економічного зв’язку між дрібними хліборобами і великою промисловістю. У роботі «Про кооперації» Ленін оцінює її як шлях соціалістичного перетворення дрібних селянських господарств, а найціннішим у такій формі організації вважає усуспільнення засобів виробництва.