Філософські погляди Г. Сковороди.
Сутність щастя людини, змісту людського буття, шляхів досягнення блаженства в реальному земному житті, розробка загально-філософської концепції світу і людини стали головною і визначальною темою Григорія Сковороди (1722-1794 р.), "українського Сократа", загальновизнаного мислителя світового масштабу.
Світогляд Сковороди носив чітко виражений пантеїстичний характер. На його думку, Бога як усемогутньої духовної сутності, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Він є істинною природою в природі, живим у живому, людиною в людині, законом, гласом сущого. Дотримуючись загалом положення про вічність світу як тіні вічної духовної субстанції, зумовленої невидимою натурою Бога, Г. С. Сковорода разом з тим відстоював ідею вічності, безмежності і нестворюваності матеріального світу. Для обґрунтування своїх поглядів Г. С. Сковорода розробив концепцію трьох світів: макрокосм — безмежний світ, що складається з безлічі малих світів; мікрокосм — людський світ, точніше сама людина; символічний світ — Біблія. Кожний з цих світів має внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Дійсним Богом є внутрішнє, духовне, тому істинно людське, моральне визначається не тілесною, тлінною організацією людини, а духом, волею, світом внутрішніх переконань, що і виступають Богом у людині. Виходячи зі своєї концепції трьох світів, світу Біблії як дійсного світу людських відносин, Г. С. Сковорода виробляє свій суспільний ідеал "горної республіки". За його основу береться образ ідеальних відносин між людьми, що будуються відповідно до духовної природи, устремлінь та інтересів людини, начал любові, спільності, рівності. Цей духовний світ — не як потойбічний, куди переселяються душі після смерті, а ідеальний, високоморальний світ, який слугує образом дійсно людського способу життя. Ідеалами цієї "горньої" (духовної) республіки є любов, рівність, спільна власність, що виступають тими моральними імперативами, якими варто керуватися як божественними, що для Сковороди рівноцінно природному. Жити згідно з природою означає не просто керуватися природою, а реалізувати свою "спорідненість" до певного виду праці в загальній системі трудової діяльності суспільства. Знайти себе, от у чому повинен полягати сенс буття людини, з огляду на те, що тільки праця є джерелом і основою людського щастя. Центром же самого щастя є концентрація і переплетення особистих інтересів з нестатками і потребами всіх людей.
Філософські ідеї Києво-Могилянської академії.
15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську школу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восени 1631 р. у Києві з'явилася ще одна школа, Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила (1596-1647). Братство і Лаврська школи об'єдналися і почали діяти з 1 вересня 1632 р. на території і в приміщенні Братської школи під назвою колегії, а з 1701 р. - академії. Києво-Могилянська академія функціонувала як загальноосвітня вища школа до 1817 р. - до реформи в Росії, яка полягала у відокремленні світської освіти від церковної. У 1819 р. вона була реорганізована в Київську духовну академію, а світською вищою школою в Києві з 1834 р. став університет. У другій половині XVII ст. Києво-Могилянська академія стає головним центром культури й освіти в Україні, центром основних наукових сил, що ідейно боролися проти католицизму, уніатської церкви. У філософії неподільно панували ідеї Арістотеля, який вважався найвищим авторитетом в усій класичній західноєвропейській філософській літературі. Увівши до своїх курсів філософії як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи вчення Арістотеля, київські вчені доповнювали, узгоджували, а іноді просто підмінювали-його погляди християнською теологією. Певну матеріалістичну тенденцію, що пробивалася крізь ідеалізм київських курсів філософії, можна пояснити як відбиття боротьби між номіналізмом і реалізмом. Найбільш визначними діячами колегії, які читали курс філософії в різні роки XVII ст., були Йосиф Кононович - Горбацький, Інокентій Гізель, Йоасаф Кроковський, Лазар Баранович та Стефан Яворський. Курс філософії в Києво-Могилянській колегії поділявся, як і в Арістотеля, на три частини: логіку, фізику й метафізику. Проте читали переважно логіку й натурфілософію, метафізиці приділяли значно менше уваги. Досить широко викладали Арістотелеву метеорологію.
