Розкрийте історію створення ЄС

Розкрийте історичні передумови створення ЄС

Ідея створення об'єднаної Європи неодноразово висувалася в минулому, особливо у зв'язку із кровопролитними конфліктами в історії європейського континенту. Перші проекти об'єднання Європи ставляться до XIII-XV вв. і належать французькому королівському прокуророві П.дю Бую й чеському королеві Й.Подебраду. Подібні ж проекти пропонували англійці У.Пенн і Дж.Беллер, французи Ш.де Сен-Пьєр і В.Гюго, великий німецький філософ И.Кант і багато хто інші. У ХХ в. у міжвоенный період европеізм асоціюється, насамперед, з ім'ям австрійського графа Р.Куденхове-Калергі, автора книги «Пан-Європа» і міністра закордонних справ Франції А.Бріана. Але спроби об'єднання Європи в той час не принесли успіху. Воно почалося з метою запобігання війни й співробітництва європейських народів після другої світової війни. Документи, підписані в Ялті й Потсдамі створювали, здавалося б,певні передумови для співробітництва; але протистояння двох систем після війни привело до того, що це співробітництво було зведено до нуля. На зміну антигітлерівської коаліції прийшла Європа, розбита на 2 табори; почалася чергова в історії Європи тридцятирічна війна.

У цій обстановці інтеграційні процеси пішли різними шляхами:

-у Західній Європі вони привели до створення різних об'єднань західноєвропейських держав, нерідко під егідою США;

-у Східній Європі з'явилися свої об'єднання, у свою чергу, під керівництвом в особі СРСР.Протистояння між цими 2ма таборами привели до створення військово-політичних організацій, наприклад, Західноєвропейський союз(на основі Брюссельського пакту 1947 року), що ввійшов у НАТО в 1949 році;

-у Східній Європі – військово-політична організація Варшавського договору. Цілям економічної інтеграції повинне було відповідати створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). На жаль, різні шляхи інтеграції ґрунтувалися на різних принципах, що й зіграло визначальну роль у їхній долі як на Заході, так і на Сході. На Сході Європи РЕВ не витримав перевірки часом. Сам інтеграційний процес на Сході розвивався в рамках прямого примуса, нерідко у вигляді військової сили. Разом з катастрофою тоталітаризму ці інтеграційні об'єднання розпалися й припинили своє існування.

Інакше розвивався процес інтеграції на Заході континенту. Основна домінуюча риса інтеграції тут: союз однорідних по своїй соціально-економічній природі держав, в основу кладе система демократичних цінностей і інститутів, які дозволили створити досить міцні об'єднання в особі європейських співтовариств.

Західні держави пішли по наступному шляху: хто не визнає демократичні цінності, той залишається за рамками інтеграційних утворень; щоб вступити в Союз, треба довести, що держава розділяє цінності й норми в рамках Європейського права.

Якщо історичні передумови після другої світової війни як на Заході, так і на Сході були приблизно однакові, то форми, способи й прийоми об'єднання, спрямованість інтеграційних процесів-і різні. На Заході ідея створення військово-політичного союзу не була кінцевою метою інтеграції; уже до початку 50их років виникла потреба в рішенні ряду нових проблем. З одного боку - необхідність протистояти погрозі з боку СРСР, з іншого боку - американське протистояння. Все це позначилося на особливостях інтеграції на європейському континенті, але рух за об'єднання продовжувало активно розвиватися. У літературі часто згадують У.Черчілля (виступ в Олбрайте, Цюріху - ідея створення Сполучених Штатів Європи). Більше конкретні пропозиції по інтеграції надходили від французьких діячів: Жана Мане, Робера Шумана й ін.

Розкрийте історію створення ЄС

Європейській Союз утворився в результаті послідовного розвитку процесу інтеграції країн Західної Європи, яка пройшла у своєму розвитку декілька етапів.

9 травня 1950 року вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою “план Шумана”) Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішім засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією – вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись “вищим органом” (прообразом Європейської Комісії).

 

18 квітня 1951 року “план Шумана” було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (“європейська шістка”, яка в подальшому стала “локомотивом” європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

 

27 травня 1952 року країни “європейської шістки” підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС).

 

10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору.

 

На початку 50-х років країнам “європейської шістки не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній.

 

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни “європейської шістки” домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому).

 

На початку 1957 року керівники урядів “європейської шістки” вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

 

23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом).

 

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті - створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

 

Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою “Римські договори”.

 

8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств.

 

У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

 

Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції.

 

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС.

1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія.

1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція.

1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

 

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття “Європейський Союз” з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні “три колони” Європейського Союзу:

“перша колона” – Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви “Європейське Економічне Співтовариство”). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить “наднаціональний феномен”;

“друга колона” – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

“третя колона” – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.