Основні показники ефективності використання персоналу підприємства

де Q^пл — плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Ч^пл — планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

2. На основі пофакторного методу — розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Примітки: 1. Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об’єднати у такі групи:

— техніко-технологічні (матеріально-технічні): вдосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини і матеріалів;

— організаційні: поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці тощо;

— економічні: вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках;

— соціальні: створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу;

— природні умови та географічне розміщення підприємств (дана група факторів виділяється і аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

2. Економію витрат праці по кожному чиннику визначають співставленням витрат праці (чисельності працюючих) на плановий обсяг продукції при старих (базисних) та нових планових умовах виробництва.

Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності, яка для промислового підприємства складатиме:

К₀^баз — зростання обсягу виробництва за плановий період, %.

Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності. Загалом приріст продуктивності праці від вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначається:

Фонд прямої заробітної плати основних робітників-відрядників можна визначити, виходячи із виробничої програми і витрат по заробітній платі на одиницю продукції. На підприємствах часто застосовується метод визначення прямого фонду заробітної плати основних робітників-відрядників за трудомісткістю запланованої продукції. При цьому трудомісткість необхідно визначати з урахуванням відсотка її зниження у результаті здійснення організаційно-технічних заходів. Помноживши кількість нормо-годин за окремими видами робіт і розрядами на відповідну тарифну ставку і підсумувавши результат, одержуємо основний фонд заробітної плати робітників-відрядників.

де І_пп — індекс продуктивності праці; І_зп — індекс оплати праці.

78. Поняття виробничої інфраструктури підприємства: призначення, основні складові, особливості функціонування, основі фактори що впливають на її розвиток

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктуру підприємства.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально — побутових і культурних потреб працівників підприємства. До них належать заклади громадського харчування, охорони здоров’я, дитячі дошкільні заклади, спортивні комплекси, заклади культури та відпочинку тощо.

Виробнича інфраструктура — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів. Її основними складовими виступають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

— комунікаційні мережі, магістральні об’єкти;

— засоби збору, обробки та зберігання інформації;

— природоохоронні споруди.

Особливості функціонування виробничої інфраструктури (її елементів):

—результат її діяльності — це послуги виробничого характеру;

—її “продукція” не існує самостійно, поза виробничим процесом: діяльність виробничої інфраструктури та її елементів детермінується основним виробництвом підприємства;

—відносна територіальна незалежність елементів виробничої інфраструктури;

—відносна господарська самостійність: її елементи функціонують як самостійні структурні підрозділи (інструментальний, енергетичний, ремонтно-механічний та транспортні цехи);

Розвиток виробничої інфраструктури повинен здійснюватись “збалансовано” (“синхронізовано”) з розвитком основного виробництва підприємства... Проблеми розвитку виробничої інфраструктури...

Основні фактори, які стримують розвиток виробничої інфраструктури (особливо актуально для малих та середніх підприємств): — роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

—низький рівень їх спеціалізації, відставання у технології та організації праці; — низький рівень механізації та автоматизації; — високий рівень витрат виконання робіт та надання послуг.

Основними функціями підрозділів виробничої інфраструктури є:

- для ремонтних цехів і служб — проведення технічного огляду, ремонту і модернізації устаткування, обслуговування з метою забезпечення їх безперебійної експлуатації;

- для енергетичних цехів і служб — забезпечення підприємства всіма видами енергії та організація раціонального їх використання;

- для інструментальної служби — забезпечення виробництва інструментом і оснащенням, організація раціональної їх експлуатації;

- для транспортної служби — проведення вантажно — розвантажувальних робіт на підприємстві, безперебійне переміщення предметів праці з метою забезпечення ритмічного протікання виробничого процесу;

- для складського господарства — забезпечення своєчасного надходження всіх матеріальних ресурсів, організація їх зберігання, регулювання рівня запасів, підготовка матеріалів до виготовлення продукції.

79. Особливості планування діяльності інструментального господарства (річний план роботи інструментального цеху: основні розділи та їх загальна характеристика)

Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, оновленням технологічної оснастки та інструменту, їх обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Головне завдання інструментального виробництва полягає в безперебійному забезпеченні оснасткою та інструментом основні та допоміжні цехи та робочі місця при мінімальних витратах на їх проектування, виготовлення, зберігання та підтримання в працездатному стані.

Робота інструментального господарства здійснює великий вплив на показники роботи підприємства, а саме: ритмічне виконання плану виробництва, ріст продуктивності праці, якість продукції, рівень собівартості та рентабельність, підвищення ефективності виробництва.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбивкою і включає наступні розділи: 1) обсяг випуску продукції (зазначається обсяг продукції в грошовому і натуральному вираженні); 2) чисельність та ФОП (розраховується за аналогічними показниками основних цехів); 3) собівартість (включає калькуляцію окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво).

План роботи інструментального цеху розробляє планово — економічний відділ підприємства на рік із поквартальною розбивкою та щомісячним уточненням. Безпосередню участь у плануванні роботи цеху бере відділ або бюро інструментального господарства.

Основними розділами плану є:

1. Обсяг випуску продукції.

2. Чисельність та заробітна плата.

3. Витрати цеху та собівартість виготовленої продукції.

Основою для розробки плану по обсягу випуску продукції є виробнича програма підприємства з випуску профільної продукції; графік підготовки виробництва нових видів продукції підприємства; розрахунки потреби у власному виробництві технологічної оснастки; дані про стан запасів інструменту в центральному інструментальному складі; замовлення основних і допоміжних цехів у виготовленні інструментів — дублікатів.

Виробнича програма інструментального цеху розробляється як в натуральному вираженні (за номенклатурою), так і у вартісному вираженні за обсягом товарної продукції.

До номенклатури випуску продукції, робіт і послуг у натуральному вираженні належать: штампи, прес — форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи й послуги.

Номенклатурний перелік робіт і послуг складається відділом або бюро інструментального господарства і його потрібно планувати з врахуванням таких чинників:

-потреби підприємства в оснащенні;

-обсягів і номенклатури оснащення, яке буде закуплено на спеціалізованих інструментальних підприємствах;

-обсягів і номенклатури оснащення, яке потрібно виготовити для власного виробництва та яке потрібно виготовити для сторонніх організацій;

-обсягів і номенклатури оснащення, яке підлягає відновленню та ремонту.

Виробнича програма інструментального цеху по обсягу товарної продукції розраховується у вартісному і трудовому (за нормативною трудомісткістю) вираженнях.

План інструментального цеху за чисельністю та заробітної платою розробляється за аналогічними показниками основних цехів. Методика визначення чисельності робітників така сама, як і в основних цехах — за трудомісткістю та нормами обслуговування.

План витрат цеху та собівартості виготовленої продукції складається із кошторису витрат на виробництво та собівартості окремих видів технологічного оснащення, робіт і послуг. Калькуляційними одиницями можуть бути: для власного виробництва - штампи, прес — форми, пристрої; для сторонніх організацій — замовлення. Калькулювання одиниці продукції проводиться за калькуляційними статтями. Кошторис витрат на виробництво по цеху складається із економічних елементів, аналогічних основним цехам.

80. Особливості планування діяльності ремонтного господарства (річний план роботи ремонт-но-механічного цеху: основні розділи та їх загальна характеристика)

Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Примітка: Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів.

Основні форми ремонтно-профілактичних (ремонтно-попереджувальних) робіт (в залежності від масштабів виробництва):

— централізована — весь персонал ремонтників підпорядковано головному механіку;

— децентралізована — всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

— змішана — поєднує в собі централізовану і децентралізовану форму: ТО і поточний ремонт здійснює персонал ремонтників виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал РМЦ.

Основні розділи плану роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ) (розробляється відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу):

1) виробнича програма — складається в номенклатурному вираженні та трудомісткості. Вона передбачає проведення:

— технічного (міжремонтного) обслуговування (ТО) — усунення дрібних несправностей устаткування, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів;

— періодичних планових ремонтів (ППР). Залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на:

— капітальний ремонт — найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням;

— середній ремонт — поточний ремонт, який передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання;

— малий ремонт — поточний ремонт, який полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту;

— модернізації — сукупності організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.

Примітки: 1. Роботи з ТО і ремонту устаткування плануються у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків ППР по кожному об’єкту обладнання;

2. Виробнича програма РМЦ визначається згідно графіка ППР. При цьому річний графік ППР складається:

— відповідно до норм тривалості ремонтного циклу — проміжку часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

— відповідно до норм тривалості міжремонтного (міжоглядового) періодів — проміжків часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами);

— з урахуванням структури ремонтного циклу — переліку і послідовності планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

2) чисельність та заробітна плата. Визначається трудомісткістю та матеріаломісткістю ремонту і технічного обслуговування обладнання.

Примітки: 1. Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту і ТО залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподілене за категоріями складності;

2. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

3) собівартість ремонтних робіт. Планування собівартості виробництва РМЦ передбачає складання загального цехового кошторису витрат; кошторисів на виконання капітального, середнього ремонтів та проведення ТО (міжремонтного обслуговування).