Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 343

Кирило-Мефодіївське товариство, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство — таємна орг-ція, що виникла в Києві наприкінці 1845. Спиралася на традиції укр. визвол. й автономістського руху, представленого, зокрема, «Малороссийским тайным товариществом», «Харківським гуртком української молоді», гуртком «Київська молодь». Було одним з проявів піднесення нац. руху в усіх укр. землях, (у ці ж роки в Східній Галичині почала діяти «Руська трійця») та активізації загальнослов’ян. руху (його осн. нац. течій — чеської і польс.) під впливом визвол. ідей Заходу періоду назрівання загальноєвроп. революц. кризи — «весни народів» (див. Революції 1848—1849 в Європі).

Членами т-ва, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київ. та Харків. ун-тів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш.

Впродовж існування т-ва його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об’єднання слов’ян, що стало підставою виникнення таємної орг-ції, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов’ян. народів та відродження України. Велику підготовчу роботу із заснування т-ва здійснив М.Костомаров, усі чл. т-ва перебували під могутнім впливом революц.-нац. творчості й ідеології Т.Шевченка.

М.Костомаров, В.Білозерський і М.Гулак підготували Кирило-Мефодіївського товариства статут. У ньому наголошувалося на цілковитій самостійності кожного слов’ян. «племені» при існуванні заг. Слов’ян. собору майбутньої співдружності. Ці принципові положення засвідчили докорінну відмінність програми кирило-мефодіївців від позиції офіц. кіл царської Росії, що претендувала на роль покровительки слов’ян. Йшлося про демократ. слов’ян. федерацію, в якій кожний народ мав би широкі й рівні права. В усіх її частинах, пояснював М.Костомаров, мали існувати однакові осн. закони й права, передбачалися заг. знищення кріпацтва й рабства у будь-якому вигляді, єдина центр. влада, що відала б міжнар. справами, військом і флотом, ліквідація митниць, свобода торгівлі за цілковитої автономії кожної ч. щодо внутр. установ та управління, судочинства й нар. освіти.

М.Костомаров був також автором програмного маніфесту т-ва — «Книги буття українського народу» («Закону Божого»). «Книга...» була історико-політ. твором, в якому висвітлювалися істотні події укр. історії, накреслювалося вирішення кардинальних сусп.-політ. проблем.

Гол. перешкода на шляху України до свободи й незалежності вбачалася автором «Книги…» в соціальному розшаруванні українців, знищенні козацтва — оплоту її вільнолюбства й сили, здатної самовіддано відстоювати свободу. Перспективи дальшого розвитку України розглядалися невіддільно від перспектив поліпшення взаємин трьох слов’ян. країн — України, Росії та Польщі.

В берез. 1847 т-во було розгромлене жандармами. Поліції вдалося виявити 12 чл. законспірованої орг-ції. За свідченням самих чл. т-ва, в ньому було бл. 100 осіб. Царські власті розцінили програмні документи т-ва як серйозну загрозу підвалинам самодержавства, оскільки вони виразно суперечили офіц. ідеології панславізму, що приховувала експансіоністські плани царизму в Центр. і Сх. Європі та на Балканах. Разом з тим власті були зацікавлені представити т-во як вірнопідданську орг-цію та видати його демократ. ідеї об’єднання слов’ян за підтримку панславізму. Тому вони уникали оцінок т-ва як прояву нац. руху в Україні. У ході слідства жандарми вдавалися до брутального тиску й водночас застосовували витончені методи психологічної обробки до Г.Андрузького, В.Білозерського й, особливо, М.Костомарова, домагаючись зміни ними своїх попередніх свідчень щодо характеру і цілей т-ва. Зберігалася в таємниці первинна назва, яку політ. поліція дала заведеній на братчиків слідчій справі «Об Украино-Славянском Обществе». Щоб приховати суть ідеології й мету діяльності т-ва, Третій відділ почав представляти його як «Кирило-Мефодіївське», тобто під назвою, яку використовував М.Костомаров для того, «щоб перед кожним урядом покришка була».

Властями був розроблений комплекс заходів, який мав спрямувати наук.-істор. та слов’янознавчі дослідження на підтримку імперської політики царизму. Міністр нар. освіти вимагав від учених, зокрема, «аби вони розмірковували якомога обережніше там, де йдеться про народність чи мову Малоросії та інших підвладних Росії земель, не даючи любові до батьківщини переваги над любов’ю до вітчизни, імперії, позбавляючись усього, що може шкодити любові до останніх.., щоб усі висновки вчених і авторів схилялися не до піднесення окремо Малоросії, Польщі та інших країн, а Російської імперії в сукупності народів, що її складають».

Водночас влада виявила неабияку жорстокість у переслідуванні Т.Шевченка, творчість якого, як стверджував М.Драгоманов, виражала «гарячі думи київсько-українського гуртка».

К.-М.т. належить визначне місце в розвитку нац. політ. й істор. думки, становленні укр. ідеї.

Р.Г. Симоненко.

Кирило-Мефодіївського товариства статут — один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Його автор — М.Костомаров, співавтори — М.Гулак і В.Білозерський. Складається з двох частин, перша має назву «Головні ідеї», друга — «Головні правила Товариства». У 1-й частині викладено основні політ. ідеї т-ва. Попри відсутність у ній чіткого формулювання про створення слов’ян. федерації, саме про неї йдеться в 6 її пунктах, там мовиться про: 1) «духовне й політичне з’єднання слов’ян»; 2) «власну самостійність» кожного слов’ян. «племені»; 3) нар. правління й рівність громадян; 4) спільні християн. основи правління, законодавства, права власності й освіти; 5) освіченість і чисту моральність як умову участі у владі; 6) заг. слов’ян. собор з представників усіх «племен».

Друга частина більш детально розроблена і присвячена засадам діяльності самої таємної орг-ції. У ній ідеться про те, що: 1) метою т-ва є поширення ідей т-ва «шляхом виховання юнацтва», пропаганди й залучення до своїх лав нових чл.; у зв’язку з цим покровителями т-ва було обрано просвітителів слов’ян — святих Кирила і Мефодія (див. Кирило та Мефодій) і відповідну емблематику; 2) умовою вступу до т-ва є готовність віддати задля його цілей духовні здібності й майно; під жодними тортурами «не видати нікого з членів, своїх братів»; 3) т-во допомагає сім’ї свого переслідуваного чл.; 4) право чл. т-ва (очевидно, зважаючи на конспіративний характер діяльності т-ва) залучати нових побратимів, не повідомляючи імен ін. членів; 5) до т-ва приймаються «слов’яни всіх племен і усіх звань»; 6) у т-ві запроваджувалася цілковита рівність; 7) зважаючи на існування у слов’ян. світі різних християн. конфесій, т-во мало на меті викорінення «будь-якої племінної та релігійної ворожості» й пропаганду ідеї «можливості примирення розходжень у християнських церквах»; 8) програмна вимога т-ва — «викорінення рабства та будь-якого приниження низших класів» — вона стосувалася найбільш соціально та національно пригнічуваних верств слов’ян. народів; 9) т-во і кожний його чл. керуються євангельськими принципами, відкидаючи «правило… ціль освячує засіб»; 10) окремі члени або група чл. т-ва наділялися правом проводити власні зібрання й виробляти часткові правила для своїх дій, які б «не суперечили головним ідеям і правилам Товариства». Останній, 11 пункт статуту містив категоричну заборону розголошення відомостей про існування т-ва та його склад

25. Чотири найпоширеніші канони ікони Богородиці в Україні.

Ікона Божої Матері Зарваницької — святиня Зарваниці, одна з найдавніших на Тернопільщині (13-14 ст.). Відома не тільки в Україні, а й за її межами.

Поясний образ Богородиці, котра тримає на лівій руці малого Ісуса; розпростерті правиці обох постатей підняті для вітання та благословення; погляд Божої Матері спокійний, зосереджений.

За переказами, після спустошення татарськими ордами Києва один монах, рятуючись втечею від нападників, потрапив у незнані місця над річкою Стрипа. Знеможений до краю, у молитві просив Богородицю, щоб взяла його під свою опіку. Умиротворений молитвою, заснув. У сні йому з'явилися Пречиста Діва Марія і два ангели з білими ліліями в руках. Чернець упав перед Богородицею на коліна, а вона, посміхнувшись, доторкнулася до нього омофором. Монах прокинувся у чарівній долині, оповитій густим лісом. Вражений красою місцевості, побачив над джерелом ікону Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках, котра світилася. Чернець залишився там. Згодом збудував капличку, куди помістив ікону; опісля тут звели церкву з монастирем.

Село, що виникло біля цього святого місця, назвали Зарваницею. За переказами, ікона не раз зупиняла ворожі напади, а вода з джерела зцілювала калік і хворих.

Ікона в Україні

Перші ікони в Україні були візантійського походження, і найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 століттями. Серед іконописців України з цього часу найбільше славився Аліпій Печерський. Деякі ікони були в Україні особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них:Вишгородська («Володимирська», 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.), Холмська, Зарваницька, Самбірська, Марії Повч, Покрови з Січової церкви наЗапоріжжі та інші.

Українці завжди мали у своїй хаті образи. Помешкань, де б не було святих зображень, у давнину, мабуть, не існувало. Ікони були прикрашені найгарнішими рушниками, що свідчить про особливо шанобливе ставлення до них господарів. Адже українці завжди були богомільними, тим більше, що з нашої Батьківщини поширювалося хрещення східного світу.

Велику роль іконам український народ відводив невипадково. У період формування християнського мистецтва у Візантії цим словом позначалось будь-яке зображення Спасителя,Богоматері, святого, ангела чи події у священній історії, незалежно від того, було це зображення скульптурним, живописним, мозаїчним чи якою технікою виконано. Люди це робили для того, щоб було краще молитися.

В Україні зібрано кілька колекцій ікон. Велика колекція домашніх ікон є основою приватного Музею Якубовських у Києві.